Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Культ потворного

Культ потворного

"Краса – в очах глядача" (Оскар Вайльд)

Я дуже люблю красиве. Весь цей світ високої моди, усі ці кутюри, тренди, бренди… В люди в такому вийти соромно і страшно, і має воно гарний вигляд тільки на подіумі – а все одно люблю. Але тепер, коли мені кортить прекрасного, я можу хіба що передивлятися архівні покази якогось Валентино, бо у світі масово відмовляються від стандартизації, і навіть «Ангелів Victoria’s secret» прикрили.

Світ не хоче краси. Ми винищуємо її рештки, ріжемо, скорочуємо, цензуруємо. Нині світ прагне натуральності. Адже простіше сховатися за ширмою «як всі», аніж тягнутися до примарних суб’єктивних ідеалів. Простіше виростити ліс в себе на ногах і під пахвами і зробити з цього об’єкт для гордощів, ніж гарувати роками в залі, формуючи тіло Містера Всесвіт. 

8 років тому американська художниця Алеа Чаплін виборола премію престижного британського конкурсу BP Portrait Award за своє полотно з оголеними жінками похилого віку. Не за портрет оголених молодих пілатес-богинь, ні – за зображення організмів жінок за 60, а то й за 70, голих, не пружних, в пігментних плямах і обвислих складках. Чому?

Колись моїм хобі було купити свіжий глянцевий журнал і ледачо гортати його десь у кафе, попиваючи капучіно. Тепер глянець вважається пропагандою дискримінаційних кліше і рясніє, в ліпшому разі, фотосесіями хайпових андрогінів. А водночас всі ми в глибині душі розуміємо – постав перед нами навіть задрипану манекенку зразка 90-х і атипову модель вагою 150 кг – і вибір у більшості буде очевидним. Ось тільки культивуємо ми чомусь зовсім інше.

Ми читаємо тонни статей і дивимося сотні мотивувальних постів з моралізаторством про унікальність кожного з нас. Ми щодня натрапляємо на відверті фотосесії пологів, грудного вигодовування, на звіти з життя неповносправних і щиро переконуємо одне одного, що вони – такі ж, як ми. А потім на вулиці ми відвертаємось при вигляді убозтва і каліцтва. Ми пропустимо вперед маму з візочком і допоможемо людині на візку в’їхати в салон автобуса. Проте ми не подамо руки п’яному, який послизнувся, і обійдемо безхатченка, котрий просить на шматок хліба, – бо від п’яного тхне, а у безхатченка, швидше за все, воші. Ми бридимося інвалідів, люди з обмеженнями здаються нам помилкою природи. Діти з синдромом Дауна викликають в нас відразу, і через це ми самі в себе викликаємо відразу, але це нічого не змінює. Усі ми – за рівність і проти бодишеймингу, однак будь-яке відхилення від норми сприймається як особиста образа і засудження Господа, адже одним з постулатів усіх вірян є універсальний «образ і подоба» і, очевидно, тому в нас так багато расових скандалів, адже не може ціла планета бути виліплена за лекалом 33-річного бородатого чоловіка-європеоїда. Ми – за соціальну, класову, гендерну рівність, але наша система цінностей все одно провисає, адже неможливо змусити себе любити те, що віками формувалося в свідомості як дефективне. Скільки б ми не намагалися переконати світ і себе, що це – норма, в глибині душі ми знаємо, що лукавимо, і що з-поміж «янгола» в бікіні і любительки фаст-фуду ми оберемо… далі ви знаєте. 

Так от, Алеа Чаплін. Її картина з оголеними старшими жінками називається «Кроки». Назва досить пророча, з огляду на кроки, котрі щодня героїчно робить людство, аби стати терпимішим і ліпшим. Але хіба для того, щоб стати ліпшим, потрібно стверджувати, що старість, жир, целюліт або чиряки – це красиво?.. «Я не робила пластику, бо я люблю кожну свою зморшку», – сказала чи то Катрін Деньов, чи то Моніка Белуччі. Пів століття тому еталоном були фото в стилі пінап. Двадцять років тому нам нав’язували представниць «силіконової долини». Сьогодні в тренди вийшли відвислі груди, постпологові розтяжки, геморой, акне, лишай і бубонна чума.  Куди крокуємо? 

Читайте також: Секс на карантині

Залиште свій коментар

Вибір редакції