Христина Абрамовська абсолютно без задоволення згадує бутерброди зі шпротами та яйця з потрушками зі свого далекого дитинства.
Поряд із ретельно підтримуваним міфом про те, що в Радянському Союзі була найкраща система охорони здоров'я в світі, існує міф про здорову і корисну їжу, яка панувала в радянському громадському харчуванні.
Цей міф настільки проріс корінням у суспільстві, що дсі ходять чутки, що в найкращих ресторанах користуються технологічними картами, розробленими "за совка". А домогосподарки хизуються навперебій, що дбайливо зберігають рецепти з радянського дитинства. Та що далеко ходити — в школі, де вчиться моя дитина, комунальне підприємство розсилає батькам меню для школярів, в якому з гордістю написано, що воно розроблено відповідно до рекомендацій 1987 року. Навіть четвер — рибний день, виразно простежується, не кажучи вже про щоденні (я не жартую) котлети протягом тижня.
Я кілька разів прочитала цей пункт і не вірила своїм очам: як, 1987 року? Чому? Невже за останні 30 років не розроблено нічого кращого, ніж рецепти напівголодної країни? Як зауважили мої читачі на фейсбуці, цей збірник рецептів явно був здертий із видання 1964 року. Саме тоді було розроблено постулат про те, що "рідке" корисне для шлунка. Згодом ми зрозуміли, що супи були винайдені як швидкий спосіб цей самий шлунок напхати і ніколи особливої користі (такої, щоб їсти їх щодня) не мали. Але досі час від часу прослизають заяви про те, що супи — це корисно. Мої колеги рефлексували на цю тему якось за ланчем, і у кожного знайшлася історія про вилитий за вікно борщ або суп, який потім потрапив на сусідів.
Інший жах всього мого дитинства — обов'язково все треба було їсти з "хлібом": ні ковбасу, ні сир не можна було запхати в рот просто так. Навіть макарони і картоплю доводилося закушувати батоном. А хліб із маслом і цукром вже був практично тістечком.
Ще одна прекрасна страва з радянського громадського харчування — локшина з молоком: гірше від цього тільки манна каша. До речі, молоко зовсім не корисне ні для дітей, ні для дорослих — через лактозу. Як і хліб та манка — через наявність у них глютену, але через дешевизну вони набули небаченої популярності в системі масового харчування.
Між іншим, знову про "корисність:" я взагалі не пам'ятаю в радянській рецептурі овочів, окрім коренеплодів і квашеної капусти. Мабуть, через відсутність системи зберігання і логістики овочі не доживали до сервірування. Що ж до фруктів, то діставалися до споживача вони у вигляді хіба що переваренного повидла й компотику, якими досі прийнято напихати дітей замість води і "магазинних" соків, хоча склад — цукор плюс виварені фрукти — насправді ідентичний.
Але не тільки кухня радянського періоду гідна згоріти в пеклі.
Домашні, особливо святкові страви, були теж важким випробуванням для шлунка. Згадаймо м'ясо по-французьки — хотілося б зрозуміти, звідки воно з'явилося та які французи дали ім'я свинині під сиром, цибулею і майонезом. Напевно, історики кулінарії зберігають ці відомості, кому першому спало на думку подати жир, фарширований жиром, на святковий стіл, але мені навіть не хочеться розбиратися.
Сподіваюся, м'ясо по-французьки згине, як і всі бутерброди зі шпротами, яйця, фаршировані майонезом і смаженою цибулею, салат "Вогник" із плавленого сирка і майонезу з часником, горезвісне "Олів'є", "Мімоза", "Крабові палички". Навіть оселедець під шубою я готова кинути у вогонь гастрономічної революції!
І завершу я свій есей невеликою цитатою моєї подруги, яка вбиває осиковий кілок просто в серце домашньої випічки, яка в наших будинках — теж пряма спадкоємиця радянської кулінарної традиції: "Я знічев'я спекла маленькі тарталетки: типу пісочне тісто без масла, яке замінила на кефір і рослинну олію. І зрозуміла, що ця вся домашня випічка така собі фігня — десерти високої кухні набагато смачніші. Тільки діти можуть любити це просте печиво, пироги тощо — і то, поки щось вартісне не скуштують".
Читайте також: Демографічна катастрофа: куди діваються наші чоловіки