Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Шведський стіл і іспанський сором

Олена Концевич закликає світську публіку обідати перед фуршетом.

Якщо театр починається з вішака, то кожен офіційний прийом – якщо він справжній – починається або закінчується шведським столом. Ще в давнину казали – хліба і видовищ. Добре, що є постулати, які з часом не міняються, і якщо давні римляни милувалися боями гладіаторів, паралельно жуючи виноград з фініками, то можемо й ми. Приходиш, скажімо, в музей сучасного мистецтва, і на додачу до експозиції бельгійських класичних коміксів отримуєш келих холодного рожевого сухого. Це і приємно, і додає якогось чисто французького шарму. Можна уявити себе десь в Парижі, а якщо фантазія дозволяє, то й намріяти, що серед гостей розгулює який-небудь Венсан Кассель або Жан Дюжарден. Але мріяти про французьких акторів і дивитись експозиції коміксів на виставки приходить хіба що така свята простота, як я. Більшість відвідувачів різного калібру тусовок, показів, раутів, дефіле і презентацій приходять насамперед заради того, щоб поїсти.

Зізнайтеся, хто з вас не любить шару? Шара – це те, що робить життя солодшим, тут не посперечаєшся. Але коли любов до шари перекреслює ази, котрих нас навчали на уроках громадської етики в школі, починаєш потай хотіти, щоб організатори культурних заходів обмежувалися лише видовищем. Без хліба. Тому що, крім хліба, в нас, щедрих слов’ян, прийнято густо заставляти столи кошичками з салатом олів’є, бутербродами з салямі, овочевим асорті і тортом з масляними кремами. І тут важко сказати, чи впливає на публіку аромат плавленого сиру з часником, чи низький прожитковий мінімум, але весь наш бомонд, бачачи фуршетний стіл, перетворюється на героїв роману Орвела «Колгосп тварин». 

От стоїть пан в дорогому блискучому костюмі. Очевидно, що прийшов він на виставку сучасного мистецтва як спонсор – поважна, серйозна людина. Біля нього стоїть мамзель у коктейльній сукні. Із зачіскою, в руці клатч – очевидно, що сучасне мистецтво для неї – мов повітря. Але от, офіційна частина позаду, і на перший план випливає ошатно накритий стіл. Креветки в соусі, камамбер, ананаси, тонке вино. Немає нічого дивного, що спонсор – поважна, серйозна людина – хапає буженину просто руками і забуває навіть закривати рот, жуючи. Але мамзель, мамзель! Оскільки для того, щоб тримати в руках і тонке вино, і закуски, потрібні обидві руки, вона, не довго думаючи, запихає клатч під пахву, і за кільки хвилин коктейльна сукня рясно прикрашена плямами з майонезу, що накрапав з креветок. І обом їм паралельно, хто такий Гугенгайм і хто був музою Енді Воргола.

Поряд стоїть представниця молодіжної організації. Канапе і мариновані огірки не вміщуються в її руках і, хоч стіл і шведський, вона примудряється визволити одну з тарілок, на якій лежать мізанбуші з оселедцями, і накладає на неї гору їжі. 

- Як вам виставка? – наважуюсь спитати.

Однак представниця від молоді не може відповісти мені – вона ремиґає клаптем помідора з гуакамоле, вирячивши очі, з чого я роблю висновок, що бельгійська виставка вплинула на неї якнайкраще.

Але даремно думати, що напихаються халявними закусками тільки подружки бізнесменів і бідні студенти. Я особисто бачила людей, котрі працюють у великих компаніях на таких місячних окладах, як мій річний, і при цьому на корпоративах жеруть так, що за кілька хвилин після них не зостається навіть недогризка грісіні. Вони самовільно доливають собі в келихи безкоштовний коньяк по вінця, комбінують м’ясний паштет з фруктовим десертом – щоб не пропало, і загортають в серветки торт, щоб взяти його додому, і там з насолодою доїсти деформований липкий розлізлий шматок, ретельно обібравши з нього розмоклі шматки паперу. 

Шановне панство. Джентльмени. А надто – леді, мадами, мамзелі. Дами. Звертаюсь до вас, як до рідних. Ходіть на виставки і прийоми не через те, що там подають оливки і фаршировані яйця. Ходіть туди, аби пізнати нове, аби збагатитися, надихнутися, стати трішки кращими. Потурбуйтеся бодай почитати два речення про вистави та перформанси, котрі відвідуєте, аби хоча б вдати цивілізованих. А якщо воно вам не треба, і ваш єдиний бонус – шматок завітреної сьомги на крекері, то, збираючись на світський раут, хоча б обідайте вдома, щоб потім не ходити із заляпаною майонезом зоною декольте і не перетворювати світський раут на свинський.

Залиште свій коментар

Вибір редакції