Чи потрібно видаляти дитині гланди і аденоїди

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Коли батьки чують від лікаря-отоларинголога про те, що їхній дитині бажано видалити аденоїди і гланди, у них зазвичай починається паніка: дитину треба класти "під ніж"! Дуже часто тата-мами не погоджуються і тягнуть з проведенням операції, намагаючись боротися з аденоїдами і гландами всілякими народними методами. Але коли дитина починає сильно задихатися, а вночі її дихання періодично зовсім зникає, тата-мами лякаються і, безумовно, погоджуються на операцію.

За яких же умов необхідно видаляти гланди і аденоїди, наскільки це болісно і чи виростають вони знову? Про це та інше розповіла завідувачка відділення отоларингології Житомирської міської дитячої лікарні Ольга Принц.

У кожного в носоглотці – шість мигдаликів

Коли лікар призначає видалення аденоїдів і двох піднебінних мигдаликів (у народі – гланд), це означає, що у дитини вони гіпертрофовані, тобто сильно збільшені, а значить, перекривають доступ повітря. Найчастіше йдеться про часткове їхнє видалення. Батьки бояться видаляти їх ще й тому, що в народі поширена думка: якщо забрати аденоїди і гланди, це відкриється шлях для будь-якої інфекції в організм. Дійсно, аденоїди і піднебінні мигдалини потрібні для того, щоб нейтралізувати інфекцію, яка потрапляє в організм з повітрям, водою або їжею. Однак не всі знають, що у кожної людини існує всього шість однакових мигдалин, і якщо одну або навіть три з них частково видалити, то решта будуть виконувати свої функції і без захисту організм не залишиться.

Які показання для видалення аденоїдів і гланд?

Перша ознака збільшених аденоїдів і піднебінних мигдалин – постійно відкритий рот дитини. Їй просто важко дихати, і тому вона не може закрити рот. У таких дітей формується так званий аденоїдний тип особистості: відкритий рот, відвисла щелепа.

Друга ознака: дитина швидко втомлюється через гіпоксію мозку, оскільки відчувається постійна нестача кисню! Вночі дитина дуже важко дихає, а буває, що починає хапати ротом повітря, потім затихає і дихання зникає на кілька секунд. Такі зупинки дихання дуже лякають батьків, і виснажують самих дітей.

Крім того, діти хроплять, у них часто буває безсоння, мучать головні болі, словом, якість життя відчутно знижується. Єдиний спосіб виправити ситуацію – частково (або повністю) видалити гіпертрофовані аденоїди і гланди. Буває, що у дитини збільшені лише аденоїди, а з гландами все гаразд, однак якщо гіпертрофовані гланди, то і аденоїди у 90% випадків теж збільшені, і видаляти потрібно і ті, і інші. Якщо видалити аденоїди і залишити збільшені гланди, то проблеми залишаться: і хропіння, і ускладнене дихання, і відкритий рот. Тому, якщо йдеться про часткове видалення (коли забирають "зайву" озрослу лімфоїдну тканину), лікар одномоментно забирає і аденоїди, і піднебінні мигдалини, щоб зайвий раз не мучити дитину.

В якому віці видаляти і яким методом?

До двох років бажано не проводити такі операції. Однак у практиці лікарів бували випадки, коли доводилося оперувати дітей навіть до року, оскільки вони просто не могли дихати через лімфоїдну тканину носоглотки, яка розрослася. Тому зазвичай дітей оперують приблизно в 5-6 років.

Якщо у дитини є схильність до зростання аденоїдів і гланд, то вони дійсно можуть зрости. Практика показує, що якщо провести операцію до 4 років, то може бути рецидив. Зазвичай лікарі застосовують класичний хірургічний спосіб видалення, але існують і інші методики, наприклад, кріотерапія, тобто "заморожування" за допомогою рідкого азоту. Це безкровний метод, який використовується у випадках, коли потрібно негайно забирати гланди і аденоїди, а у дитини хвороба крові, наприклад, гемофілія. Але це дуже рідкісні випадки. За класичного методу діти набагато швидше відновлюються, ніж за кріотерапії: вранці зробили операцію, а після обіду дитина вже бігає коридором. А після кріотерапії у дитини сильний опік, і рани заживають досить довго.

Під наркозом або без нього?

Якщо раніше подібні операції проводилися зазвичай без наркозу, то тепер – під загальним наркозом, дотримуючись принципу "дитина і біль – несумісні". Маленькі пацієнти попередньо надходять до стаціонару, обстежуються, здають аналізи, і якщо дитина стоїть на обліку у профільного лікаря (кардіолога, невролога), то цей лікар повинен написати допуск до операції. Важливо і те, що використовується загальний наркоз короткочасної дії, який діти зазвичай добре переносять. Отже батькам не варто боятися таких операцій і тягнути з ними, змушуючи страждати власну дитину.

Юлія Мельничук

Залиште свій коментар

Вибір редакції