Дитина не хоче ділитися – це погано чи нормально?

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Колись дітей вчили ділитися з оточенням усім, що у них є, навіть останнім. А життєвий девіз був такий: умій поступитися своїми інтересами заради інших. Проте тепер погляд на виховання дітей змінився, і на перше місце ставлять не колектив, а особистість, її інтереси, розвиток і потреби. Тому й погляд на те, коли і з ким потрібно ділитися, теж змінився. Про це розповіла шкільна психологиня Житомирської гуманітарної гімназії №23 Наталія Сидоренок.

Не дозволяйте себе використовувати!

Клієнтами психологів і психотерапевтів часто стають діти та дорослі, чиє прагнення допомагати іншим та ділитися останнім нахабно використовується досвідченими людьми у власних інтересах. В результаті добрі і чуйні люди почуваються  нещасними і обдуреними. Тому кожна дитина з дитинства має вміти відстоювати свої кордони та не дозволити себе використати.

Сучасні психологи і педагоги схиляються до того, що людина повинна насамперед думати про власний комфорт і добробут, і тут ідеться зовсім не про егоїзм і не про егоцентризм, коли "я це центр всесвіту", а про здорове нормальне ставлення до самого себе. Тобто спочатку потрібно створити комфортні умови для себе, і, якщо виникає потреба поділитися, значить, треба так зробити, а якщо немає такої потреби – ділитися не варто.

Ділитися – насамперед із рідними людьми

Якщо вже ділитися, то насамперед з членами своєї сім'ї, з батьками і братами-сестрами. Тут багато залежить від самих батьків. Психотерапевти стверджують, що якщо в сім'ї декілька дітей, то батьки не можуть їх любити абсолютно однаково, як би вони це не заперечували: в якийсь момент життя більше люблять одну дитину, в якийсь – іншу. Проте діти не повинні це відчувати, тому батькам радять намагатися приділяти увагу обом дітям порівну. Купувати їм речі, які б за ціною, якістю та значущістю були б ідентичними. Наприклад, якщо старшій дочці купується гарна сукня, то і молодшій потрібно купити вбрання не гірше. Обіймати і цілувати обох, а якщо у дітей сварка або вони щось накоїли, то покарати потрібно теж обох, а вже потім розбиратися, хто більше винний. Потрібно намагатися робити так, щоб старша дитина не почувалася винною завжди і за все і розуміла, що відповідальність ділиться на двох. Тоді у дітей не виникне заздрості і нездорової конкуренції одне з одним за любов батьків, і вони будуть з радістю ділитися з татом-мамою і одне з одним своїми думками, таємницями і речами. Тут теж дуже важливий батьківський приклад. Різні ласощі діляться на всю сім'ю. А якщо мама дозволила старшій доньці взути свої туфлі, то молодшій – приколоти до сукні свою брошку.

Не можна примушувати дитину ділитися

Змушувати дитину ділитися, якщо вона цього не бажає, не можна. Наприклад, якщо дитині на день народження подарували два красивих блокноти, і вона вирішила, що не буде ні з ким ділитися, оскільки їй необхідні обидва: один – для школи, інший – для запису улюблених віршів, то це її рішення і не потрібно примушувати один блокнот віддати сестрі. Йдеться про її власність, і тільки дитина має проаво вирішувати, як з цими речами вчинити.

Найкращий варіант – не віддавати, а обмінюватися

А все починається з дитячої пісочниці, де збираються діти з усього двору. Приклад з життя: дитина винесла на вулицю подаровану нову машину, про яку так довго мріяла. І тут з'являється сусідський хлопчик, у якого такої машини немає, але він теж не проти з нею погратися. Батьки починають наполягати, щоб їхній син поділився машиною з хлопчиком. А дитина зовсім цього не хоче. Вона переймається, що її машину можуть забруднити, зламати, а то й зовсім не повернути! Для неї це страшна травма! Їй шкода, боляче і страшно. У трирічному віці у дитини проявляється почуття власності, і вона починає оперувати терміном "моє". Тому в такій ситуації батьки не повинні наполягати на тому, щоб ділитися. Це дуже травмує психіку дитини і не призведе ні до чого хорошого.

Як бути?

Щоб уникнути подібних ситуацій, на дитячий майданчик краще брати кілька різних іграшок і просто мінятися ними з іншими дітьми. Якщо дитина віддає своє, то вона повинна знати, що отримає взамін. Необхідний рівнозначний обмін, щоб дитина не почуватися обдуреною. А змушувати віддати своє, особливо, улюблене і дороге, і залишитися ні з чим – неправильне рішення. Коли дитина награється з іграшкою, вона і сама нею поділиться з іншими. Але ламати її і змушувати ділитися через силу, лаяти і звинувачувати в жадібності, в жодному разі не можна.

"Тато, поділіться своєю машиною з сусідом!"

Це можна порівняти з ситуацією, коли син-дошкільник каже своєму батькові: "А давай віддамо твою машину дядьку Васі, адже у нього такої немає. Нехай поїздить, адже тобі не шкода?". Дитина чекає, що тато з радістю погодиться поділитися, але він чомусь не погоджується. Дитина не розуміє чому? Адже вона поділилася своєю машинкою з сусідським хлопчиком, значить, і тато може поділитися своєю...

Ділитися – не на шкоду собі

Ділитися – чудово, якщо не на шкоду собі. Особливо, якщо йдеться про речі дорогі для дитини. А якщо дитина сама захоче поділитися – це прекрасно. Батьки повинні вітати таке бажання і навчити, як це краще зробити і як піднести цю новину дитині, з якою вона хоче поділитися.

Звичайно, якщо з дитинства вчити дитину віддавати оточенню своє і навіть останнє, вона виросте дуже зручною для батьків і для інших людей. Часто такі діти готові віддати все, аби їх любили і цінували. Чимало випадків, коли дитина за власні гроші, подаровані на день народження, купує подарунки іншим людям, щоб бути для них хорошою. Це веде до зниження самооцінки, нездатності завоювати авторитет своїми знаннями чи талантом, залежно від думки інших людей, і відстояти свої інтереси. Зазвичай, такі люди згодом стають клієнтами психологів і психотерапевтів.

Юлія Мельничук

Залиште свій коментар

Вибір редакції