Дитячий протест: чому "я не хочу" — частина нормального розвитку

Хороша новина полягає у тому, що така реакція — не ознака поганого виховання чи впертості «на зло». Це частина нормального розвитку. Видання Psychology Today наголошує, що уміння виконувати інструкції — це навичка, яка формується поступово. І шлях до неї рідко буває прямим.

Чому діти кажуть «ні»

Діти вчаться керувати собою, своїми емоціями та поведінкою не одразу. Вміння почути прохання, внутрішньо з ним змиритися та лише потім діяти потребує часу, зрілості нервової системи та досвіду. У ранньому віці дитина може одночасно:

• не хотіти щось робити

• і все ж таки робити це

Цей парадокс — цілком віковий. Психологи називають його умовно «так, але…», тобто: «Я зроблю, але не без протесту».

Маленький протест — велике навчання

Уявімо ситуацію, вихователька просить дівчинку прибрати іграшкову вантажівку перед перекушуванням. Дитина ховає іграшку за спиною та обурено заявляє: «Я не хочу!». Що робить доросла людина? Вона не сварить і не тисне, вона:

• спокійно повторює прохання

• пропонує два варіанти вибору, наприклад, покласти іграшку в ящик або на полицю

• чекає, поки дитина емоційно «дозріє»

У підсумку дівчинка, бурмоче «але я не хочу», але все ж виконує завдання, а доросла щиро дякує їй — не за ідеальну поведінку, а за сам факт співпраці. У результаті:

• Завдання виконано

• Дитина зберегла відчуття автономії

• Ніхто не програв

Коли дитина вже не малюк

З віком форма протесту змінюється, але суть лишається тією самою. Школяр, який відмовляється працювати на уроці, може бути перевтомленим, тривожитися, мати труднощі з предметом або просто відчувати нестачу контролю над ситуацією. Одна з ефективних стратегій — дати час і можливість «зберегти обличчя». Наприклад:

• дозволити почати не з першого, а з останнього завдання

• запропонувати допомогу без осуду

• визнати емоції дитини («Я бачу, що тобі зараз дуже важко»)

Навіть якщо дитина весь цей час повторює, що «це дурниця», вона може паралельно почати працювати.

Стратегія «Протестувати, але діяти»

Психологи називають цей підхід — протестувати, але рухатися далі. Його суть у тому, щоб дозволити дитині висловити своє невдоволення, не знецінювати емоції та водночас м’яко тримати межу: справу все ж потрібно зробити. Цей метод, до речі, працює не лише з дітьми. Дорослі теж часто бурмочуть «я не хочу», але встають із ліжка чи беруться за рутину, це допомагає знизити напругу.

Уміння робити те, що потрібно, навіть коли не хочеться, — одна з найважливіших життєвих навичок, але шлях до неї не завжди акуратний та тихий. У ньому є бурчання, сльози, зітхання та фраза «я не хочу», сказана не один раз. І це нормально. Іноді, щоб дитина змогла піти вперед, їй потрібно зовсім небагато — трохи терпіння, часу та право сказати «ні», навіть коли відповідь усе одно буде «так».