Кому насправді потрібний ранній розвиток дитини

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Ще років десять тому про ранній розвиток дітей говорили всі без винятку, і важко було знайти батьків, які не мріяли б про те, щоб до року їхнє чадо навчилося плавати, у два – читати, а в три – грати на скрипці або фортепіано. Сьогодні в списку знань і умінь на перший план вийшли східні єдиноборства, йога, на які батьки тягнуть синів і дочок буквально з дитинства. Але кому потрібний ранній розвиток – самим дітям або їхнім батькам?

Дитина або депозит?

Від сучасних батьків часто можна почути фразу: "Ми все вкладаємо в свою дитину!", до того ж вони мають на увазі як моральні, так і матеріальні ресурси – заняття з педагогами, курси й тренінги нині дороги. І, на жаль, далеко не всі дорослі роблять це безкорисливо. Зрозуміло, в більшості своїй вони не збираються отримувати від своєї геніальної дитини грошові дивіденди, хоча є серед "люблячих батьків" і ті, хто розраховує на старості жити за рахунок гонорарів свого чада, але погрітися у променях їхньої слави всі вони будуть не проти. Такі батьки розглядають свою дитину як депозит, з відсотків якого – нехай навіть і нематеріальних – можна буде успішно жити.

"Нехай у неї буде те, чого не було у мене"

Ще одна причина, з якої батьки займаються раннім розвитком своєї дитини, звучить так: "Нехай у неї буде те, чого не було у мене". В дитинстві мама не мала можливості навчитися грати на піаніно, то нехай донька стане піаністкою. Батьки не знають іноземних мов, так нехай діти співають на них, як птахи – добре б англійською, а ще краще – популярною зараз китайською. Мама завжди мріяла займатися фігурним катанням, але в неї зі спортом не склалося, і це прекрасний привід ледь не з дитинства віддати доньку до відповідної секції – кажуть, що там тренер хороший. Перелік можна продовжувати нескінченно, але сенс у таких батьківських спонукань один: розірвусь, а забезпечу своїй дитині те, чого був позбавлений сам. До того ж, чи хоче дитина годинами відточувати техніку гри на піаніно або постійно падати на ковзанці, ніхто у неї не запитує, а якщо мова йде про методики раннього розвитку, то це й зовсім неможливо.

"Моя дитина не гірша інших!"

Темп сучасного життя настільки швидкий, що люди не встигають його контролювати, а тому почуваються беззахисними перед зміною подій. Здавалося б, тільки вчора подружжя дізналося про вагітність, а сьогодні вони вже стали татом і мамою, і абсолютно не розуміють, що робити з дитиною, яка перебуває в них на руках. Їх власні батьки, і вже тим паче бабусі і дідусі, темп життя яких був значно повільнішим і більш помірним, встигали підготуватися до нових життєвих обставин, а їхні діти й онуки – ні. Не дивно, що рівень тривожності новоспечених батька і матерів просто зашкалює, вони з жахом думають про те, що їм робити, як виховувати своє чадо? А тут всі навколо говорять про методики раннього розвитку, знайомі і незнайомі батьки вважають, що за ними неодмінно потрібно розвивати своїх дітей. "А моя дитина що, гірша за інших?!" – думає молода мати і мало не насильно тягне своє чадо в гуртки та секції.

Немає радянського дитинства

В наш час піддається остракізму все, що пов'язано з дитинством радянської пори – виховання, освіта і позакласна робота того часу вважаються чи не найгіршими в історії людства. Треба сказати, що у методиках розвитку дітей того періоду було багато хорошого, але їх противники звертають увагу на слабке і вразливе місце – усереднений підхід до виховання та освіти, завдяки якому кожне покоління повинне було перетворитися на сіру масу, де люди практично не відрізняються одне від одного. Побоюючись такого підходу і прагнучи виростити особистість яскраву і неординарну, батьки готові на все, а методики раннього розвитку дають – як їм здається – можливість досягти їхньої шляхетної мети.

Що наше життя? Гра!

На користь раннього розвитку дитини говорити той факт, що майже всі вони засновані на ігрових методиках, а що, на думку батьків, може бути простішим, ніж гра: діти і так цілий день граються, а так вони будуть робити це з користю для себе. Але ігри бувають різними: та, що застосовується в методиках раннього розвитку, більше схожа на дресирування, за якого дитину змушують вчитися тому, що їй абсолютно нецікаво. В результаті ви отримаєте не дитину-генія, в якій ранній розвиток пробудив всі надалі їй природою таланти, а маленьку мавпочку, що виконує трюки за командою. Навряд чи хтось з батьків розраховує на такий ефект.

За допомогу у розкритті теми дякуємо психологині Марині Єлисєєвій.

Олександра Волошина

Залиште свій коментар

Вибір редакції