Цікава правда про батьків, які звикли кричати на своїх дітей

Невже підвищений тон автоматично робить вас «поганим» батьком або матір’ю? На це запитання спробувала відповісти клінічна психологиня Emily Edlynn для видання Psychology Today.

У відомих виданнях нерідко можна побачити заголовки на кшталт «Як перестати кричати на дітей» чи «Чому крик шкодить мозку дитини». В основі цих статей — добре відомі твердження про шкідливий вплив підвищеного голосу на психіку дітей. Нейронаука дійсно підтверджує: систематичне приниження, словесне насильство чи залякування — це руйнівні практики.

Проте що робити з тими моментами, коли батько або мати реально не витримують — втома, стрес, перевантаження. Іноді крик стає емоційною розрядкою, сигналом, що їм теж важко. Чи є це однозначною шкодою? Не зовсім.

Що таке «крик»

Дуже важливо відрізняти емоційний крик від образливого або агресивного. Іноді «крик» — це просто гучне повторення прохання, яке дитина ігнорує восьмий раз. А іноді — це реакція на небезпеку (наприклад, коли дитина біжить на дорогу). Це — не зловживання владою, а спонтанний, захисний механізм.

Ключовий момент — зміст і намір. Якщо у крику немає образ, принижень чи погроз — це не те саме, що емоційне насильство. У психології чітко розрізняється вербальне насильство та підвищений тон, пов’язаний із ситуацією або втомою.

Чому ми кричимо

Більшість батьків не вибирають крик як стратегію — це реакція, яка з’являється у відповідь на втому, стрес, перевантаження. У світі, де на батьків покладено стільки відповідальності, а підтримки — обмаль, часом не вистачає внутрішніх ресурсів.

Батьки — не святі, а живі люди. І якщо втомлена мама у вівторок ввечері підвищила голос — це не причина для вічної провини.

Коли крик справді шкодить: чіткі межі

Однак є межі, які не можна перетинати. Ось чіткі орієнтири, на які слід зважати:

• Зміст має значення більше, ніж гучність. Не ображайте, не принижуйте, не лякайте.

• Частота. Якщо крик стає звичною формою спілкування у домі — це сигнал до змін.

• Реакція дитини. Якщо вона боїться вас — це небезпечно. Постійний страх активує у мозку дитини механізм «бий або тікай» («flight or fight») і це шкодить її емоційному розвитку.

Постійний негативний емоційний клімат у сім’ї — один із факторів, який підвищує ризик розвитку тривожних розладів у дітей.

Якщо так іноді стається

На щастя, поодинокі епізоди крику не прирівнюються до емоційного насильства. У більшості родин, де є любов, турбота, підтримка, такі моменти не залишають глибоких травм. Вони можуть навіть стати повчальними.

Якщо після емоційного сплеску ви поговорили з дитиною, пояснили свої почуття, перепросили — ви будуєте міцні, живі стосунки, в яких дитина бачить приклад емпатії, відповідальності та щирості.

Крик як частина справжніх емоцій

Прагнення завжди бути «ідеальними» — небезпечна ілюзія. Діти мають бачити справжні емоції батьків, а не їхню постійну маску спокою. Вони мають вчитися, що всі емоції — допустимі, але важливо нести за них відповідальність.

Крик — це не мета. Але він іноді сигналізує, що щось іде не так. І якщо ми здатні усвідомити це — ми вже на шляху до кращого батьківства.

Як допомогти собі менше кричати

• Зменшити навантаження. Попросіть про допомогу, якщо ви виснажені.

• Встановіть реалістичні очікування. Ви не зобов’язані бути спокійним 24/7.

• Дихайте. Техніка «стоп — дихай — говори» реально працює.

• Говоріть із дитиною після конфлікту. Вибачення, пояснення та обійми лікують більше, ніж ідеальна стриманість.

Дитинство наших батьків: не повторити травму

Багато сучасних батьків виросли у домівках, де крик був формою контролю чи залякування. Тому будь-яке підвищення голосу може їх самих повертати у травматичні переживання. Якщо це ваш випадок — ви заслуговуєте на особливу підтримку.

У таких ситуаціях робота з психологом або групова підтримка може допомогти розірвати ланцюг між минулим досвідом і нинішнім батьківством.

Ми не живемо у світі, де немає напруженості. Але ми можемо жити у родинах, де після крику настає теплий діалог, де батьки визнають свої емоції та де стосунки не руйнуються, а стають міцнішими.

І якщо іноді вам доводиться кричати — пам’ятайте: любов, турбота та щирість означають набагато більше, ніж одна мить гніву. Ідеального батьківства не існує. Але існують справжні батьки, які ростуть разом зі своїми дітьми. І це — найбільша цінність.