Не дивуйтеся, якщо ваша дитина – дошкільник – одного разу повідомить, що йому пора годувати свого друга – слоненя, яке дуже любить смачні корінці та гілочки дерев. Потім він буде вкладати уявного слоненятка спати, розповідати йому казки, а потім піде його вигулювати на вулицю. Ще років 20 тому така поведінка дітей вважалася відхиленням від норми, а сьогодні це досить часте явище.
Деякі психологи назвають його синдромом Карлсона. Уявні друзі зазвичай з'являються у дітей з 3 років і зникають до 6-7 років, а батьки деколи просто не знають, як на них реагувати. То чи не звертати уваги, чи то самому затоваришувати... Тата-мами навіть не підозрюють, що наявність невидимих уявних друзів може багато чого розповісти про дитину, про її характер, її прагнення і про те, чого дитина потребує. Адже віртуальні друзі з'являються не просто так. У різних ситуаціях вони грають різні ролі. Детальніше про це розповіла дитяча психологиня Житомирської гуманітарної гімназії №23 Наталія Сідорьонок.
Чому "оживають" комп'ютерні герої?
Сучасні діти поголовно захоплюються гаджетами і довго грають у безкінечні комп'ютерні ігри, а ще придумують собі аватарки, словом, постійно перебувають у віртуальному світі, звідки й беруться віртуальні персонажі. А оскільки живого спілкування у дітей замало, їм зручно спілкуватися з персонажем, який завжди під рукою, – тим самим фіксиком з мультика або всесильним комп'ютерним роботом.
Віртуальні друзі – різновид самотності
Діти вигадують собі друзів і тому, що їм просто нема з ким спілкуватися. Найчастіше це відбувається у забезпечених родинах, які живуть за містом в приватних будинках, обнесені високим парканом, куди не пройде будь-хто охочий. Якщо у дитини немає братів і сестер – однолітків, вона дуже гостро відчуває свою самотність. Коло спілкування таких сімей обмежене, і, навіть якщо запрошуються друзі або гості, з ними не завжди приїжджають діти. Від самотності малюки просять батьків народити братика або сестричку, щоб хоч з кимось спілкуватися. А тата-мами зазвичай обмежуються тим, що дарують дитині тамагочі. Вона радіє, що тепер є з ким возитися, так і батькам стає спокійніше. Якщо ж у дітей немає такої "живої іграшки", вони заводять віртуальну або вигадують самі.
На щастя, в містах біля багатоповерхівок є двори, де місцева дітвора катається на гойдалках і ліпить пиріжки в пісочниці, але і ці діти мають потребу в більшому спілкуванні, і тому вигадують собі віртуальних друзів.
На кого звалити провину?
Раніше часто показували у телевізорі чудовий мультик про дівчинку Машу, яка нишком від бабусі з'їла варення, але не зізналася в цьому, а всю провину звалила на домашню кішку Мурку. За таким ось принципом багато дітей вигадують собі персонажів, на яких можна за нагоди звалити провину. Наприклад, мама питає: "Хто насмітив у домі"? А дитина спокійно відповідає: "Це мій друг-лисеня (або фіксик), який нещодавно заходив у гості". Такі персонажі з'являються у дітей із страху бути покараними. Крім того, діти знаходять собі персонажів, яких самі карають, отримуючи від цього задоволення. Вони можуть погрожувати пальцем уявному герою, поставити в кут ляльку, вилаяти її тоном виховательки або когось із членів сім'ї. Дитина хоче побути в ролі сильної і жорсткої людини, яку всі бояться. Це сигнал про те, що вона відчуває страх і дискомфорт, вона принижена, задавлена дорослими і прагне хоч якось помститися і відігратися на вигаданих персонажах або своїх іграшках.
Персонаж-захисник
Діти вигадують собі персонажів-захисників. В найскладніші моменти дитина уявляє, як її персонаж розправляється з кривдниками і забирає дитину з собою в казкову країну, де всі сміються, веселяться і де зовсім не страшно. За прикладом ластівки, яка назавжди забрала маленьку Дюймовочку від злої миші в казці Андерсона. Такі моменти говорять про те, що дитина переживає стрес і їй потрібна допомога.
"Мені нудно"!
Уявні персонажі з'являються також від банальної нудьги. Діти уявляють те, чого їм не вистачає. А їм часто не вистачає яскравих вражень, подорожей та нових відкриттів. Навіть якщо дитина цілий день завантажена (школа, танцювальний або спортивний гурток, конструювання, тощо), їй все одно може бути нудно. Вона не отримує вражень, які їй необхідні. Це означає, що батькам потрібно зводити її на пригодницький фільм, придбати нові цікаві книжки, поїхати в гості до родичів в інше місто і погуляти незнайомими вулицями тощо.
Що робити батькам?
Дитина у своєму вигаданому світі прагне до тієї свободи, якої немає в реальності. Якщо ви бачите, що дитина нібито вирушає у плавання з якимось вигаданим персонажем, може, варто зводити її до аквапарку або басейну? А якщо вона скрізь ходить з уявним кошеням, якого годує, купає і навіть виховує, можливо, варто все-таки завести живе кошеня? Батькам не можна вдавати, що нічого не відбувається. Варто уважно придивитися до поведінки дитини і, якщо є можливість, взяти участь в її грі. І в жодному разі не забороняти спілкуватися з вигаданим персонажем, інакше дитина просто замкнеться і не буде вас утаємничувати в свої ігри. А це дуже погано.
У яких випадках звертатися до лікаря?
Бувають випадки, коли потрібно звернутися за консультацією до психолога. Наприклад, якщо ваша дитина постійно розповідає страшні і жорстокі історії, якщо демонструє насильство і ворожість до вигаданого персонажу, якщо дитина втрачає апетит, не спить ночами, чогось боїться або стала занадто залежною від свого друга, якщо виконує всі його бажання і вимоги. Варто турбуватися, якщо дитина періодично свариться зі своїм уявним другом і дуже переймається з цього приводу. Тоді треба негайно показати дитину досвідченому фахівцеві. В інших ситуаціях турбуватися нема про що – ваше чадо фантазує, і це здорово!
Юлія Мельничук
Багатьох батьків така ситуація хвилює, тому краще порадитися з психологом.