Звичка дітей нити і говорити плаксивим тоном не з'являється на рівному місці, а є результатом виховання. Як змінити стосунки з дитиною, щоб вона не росла «скиглієм», нам розповіла керівник «Студії позитивної психології для дітей і підлітків» Анна Стефанова.
Чи не помічали ви, що, коли ви зайняті чимось особистим для себе (наприклад, розмовляєте телефоном), ваші діти відразу ж починають просити солодощів або підходять з різними незначними проханнями? Якщо ви при цьому не реагуєте, то починається ниття, так би мовити, імітація образи. Найчастіше мами, щоб діти швидше відчепилися, задовольняють їхні бажання. Тут маємо приклад випробування дитиною меж батьківської заборони, і, запевняю, вона прекрасно знає всі ваші слабкості. Якщо ви ігноруєте таку поведінку або потураєте їй, це призводить до рецидиву. А мета дитини в цьому разі – отримати від вас бажане.
Таким чином, факт ниття найчастіше є своєрідною маніпуляцією, перевіркою нас, дорослих, на витривалість і стійкість в принципах.
Читайте також: ЯК РЕАГУВАТИ НА ДИТЯЧІ ІСТЕРИКИ
Можна припустити чотири причини плаксійства дитини, а саме:
1. Малюк знайшов для себе спосіб домогтися свого. Про ниття як маніпуляції ми вже сказали вище.
2. Дитина хоче бути (залишатися) маленькою. Є припущення, що така поведінка є продовженням дитячого плачу, який говорить про те, що дитині щось треба. Оскільки розмовляти немовлята ще не можуть, плач – це спосіб привернення уваги для задоволення потреби. Такий спосіб і в подальшому житті можуть застосовувати, наприклад, дівчата щодо хлопців: «Ну як відмовиш цій маленькій дівчинці?».
3. Він привертає увагу. Для дитини показником уваги батьків є прояв їхніх емоцій. Таким чином, «дістаючи» вас «ниттям», вона отримає хоч якусь реакцію, нехай навіть вона буде негативною, наприклад, роздратування: «Припини скиглити! Що ти як маленький!».
4. Дитина боїться покарання або критики (захисна реакція) і взагалі боїться. Якщо батьки непослідовні у своїх словах і вчинках, часто не виконують обіцянки, у дитини зникає впевненість у завтрашньому дні, звідси і плаксивий голос, високі нотки – одна з ознак невпевненої людини. Навіть якщо батьки обіцяють щось, залишається страх і невпевненість в дотриманні обіцяного. Можливо, дитя не може вам щось сказати, боячись, що його не вислухають, розкритикують або покарають.
Читайте також: КРИЗА ТРЬОХ РОКІВ: ПРАВО НА СВОЄ "Я"
Ниття – набута і закріплена форма поведінки, і виправляти її потрібно, змінюючи стратегію виховання:
● Для початку відстежте, за яких обставин виникає така форма спілкування, як ниття. Почувши плаксиві нотки в голосі, спробуйте зрозуміти, чого саме хоче ваша дитина: «Ти, може, хочеш мені щось сказати?» Вислухайте її і не засуджуйте.
● Намагайтеся якомога більше спілкуватися з вашими малюками – розповідайте, діліться, слухайте їх. Сядьте, щоб опинитися нарівні з дитиною, подивіться їй в очі, візьміть за руку і поговоріть з малюком: «Мені здається, ти зараз говориш таким тоном, тому що...» Далі – ваші версії, пов'язані саме з вашою ситуацією, адже батьки як ніхто знають, що насправді відбувається: «Ти хотів би...», «Ти боїшся, що ти (я)...», «Тобі хочеться уваги з мого боку» і т. д.
● Найголовніше – будьте ПОСЛІДОВНИМИ у своїх діях, обіцянках стосовно дитини. Усвідомте правило: «СКАЗАВ – ЗРОБИВ». Наприклад, якщо пообіцяли погратися з дитиною, то зробіть це в конкретно визначений час, якщо пообіцяли купити іграшку через тиждень – купіть обов'язково. Це додасть малому впевненості і відчуття підтримки з вашого боку. Ви побачите, як поступово цей невпевнений тон (ниття) піде з вашого життя.
● Між вами і вашими дітьми повинні бути чіткі правила і домовленості. Наприклад, у випадку, описаному на початку статті, можна поговорити з дітьми про те, що вам дуже важливий дзвінок, і попросити не турбувати (за винятком дуже важливих справ – у кожної родини вони свої) в ті моменти, коли мама спілкується телефоном. Якщо це стане правилом, то ниття припиниться.
З якої б причини дитина не вдавався до такого способу спілкування, ніколи не варто вішати на дитину ярлик «скиглій» і подібне до цього. Завжди є спосіб розібратися, що стало причиною такої поведінки (реакції) і допомогти своїй дитині.
Тетяна Корякіна