Найвитонченіші маніпулятори — як коти підкорили наші серця та ввійшли до осель

Уявіть собі нічну савану: темрява, прожектор і раптом — струнка постать із піщаною шерстю та чорним кінчиком хвоста. Це не домашній улюбленець, який заблукав, а африканський дикий кіт — тварина, яку легко сплутати з мурчиком із сусіднього двору. Саме ця схожість і стала ключем до однієї з найуспішніших історій співіснування людини та тварини. На відміну від собак, яких люди активно приручали, коти прийшли до нас самі та зробили це з елегантністю, гідною червоного хідника, про це розповіло видання RTÉ.

Правильне місце та правильний час

У світі існує понад 40 видів диких котячих і більшість із них розміром із домашнього кота. Але предком усіх наших улюбленців став саме північноафриканський дикий кіт.

Близько 10 тис. років тому у родючому Півмісяці, на територіях сучасного Єгипту, Туреччини, Сирії та Ірану, люди почали осідати, вирощувати зерно та зберігати його у коморах. А де зерно — там миші, а де миші — там коти.

Африканський дикий кіт виявився достатньо сміливим і соціально гнучким, щоб наблизитися до людських поселень. Люди ж швидко зрозуміли вигоду такого сусідства і без слів було «укладено» взаємовигідний союз.

Народження домашнього кота

Найсміливіші коти почали залишатися біля людських поселень, отримували їжу, захист і, можливо, перші погладжування, бо ж, як відомо, кошенята здатні розтопити будь-яке серце.

Так, без офіційного «одомашнення», кіт сам вписав себе у людське життя. Археологічні знахідки та генетичні дослідження свідчать, що уже 3,5 тис. років тому коти жили поруч із людьми в Єгипті, а згодом поширилися Європою, Азією та навіть потрапили до Північної Америки. До речі, свою лепту у «котячу міграцію» внесли й вікінги.

Часові зміни

Попри різноманіття порід, від сіамів до персів, більшість домашніх котів дивовижно схожі на своїх диких предків. Науковці встановили, що під час одомашнення у котів змінилося лише близько 13 генів. Для порівняння, у собак — майже втричі більше. Найважливіші зміни торкнулися не зовнішності, а поведінки:

• зменшився рівень агресії та страху;

• з’явилася соціальність;

• змінилася система комунікації з людьми.

Соціальні, але на власних умовах

Стереотип про котів-одинаків давно застарів. У середовищі з достатньою кількістю їжі коти утворюють соціальні групи, схожі на лев’ячі прайди, вони доглядають одне одного, граються та разом виховують кошенят.

Жест піднятого вгору хвоста — універсальний котячий сигнал дружби. І так, коли ваш кіт підходить до вас із «антеною», він буквально каже: «Ви — мій».

Мистецтво маніпуляції

Найвитонченішу частину еволюції коти приберегли для нас. Вони майже не нявкають між собою, зате активно використовують голос у спілкуванні з людьми. Короткі, високі «няв» приємні для нашого слуху і це не випадково. Вчені вважають, що ці звуки нагадують плач немовляти, на який людина реагує інстинктивно.

Те саме з муркотінням. Коли кіт чогось хоче, звук стає гучнішим і наполегливішим. У «вимогливому» муркотінні є частоти, схожі на дитячий плач. Чи маніпуляція це — так, чи це геніально — безперечно.

Коти не стали нашими слугами та й ніколи не намагалися. Вони обрали інший шлях: адаптуватися, зберегти незалежність і навчити людей відкривати консерви за першою вимогою. Як то кажуть, у собак є господарі, а у котів — персонал. І, здається, що нас це цілком влаштовує.