Бюстгальтер-куля: чому має таку назву і як став головним трендом спідньої білизни 1940–1950 років

Вперше конусоподібні бюстгальтери почали набувати популярності 1941 року — компанія Perma-Lift випустила бюстгальтер з конусоподібними чашками, які тримали свою незвичну форму завдяки простроченій тканині. Виробник обіцяв підтримку грудей та максимальний комфорт у носінні завдяки тому, що у бра не було жодної кісточки. Саме тоді виріб швидко привернув увагу споживачів.

Коли розпочалась Друга світова війна бюстгальтери-конуси змінили назву, їх почали називати «бюстгальтер-куля» та «бюстгальтер-торпеда», ймовірно такі назви відображали дух тодішнього воєнного часу.

Спочатку такі бюстгальтери носили пін-ап моделі, які позували на постерах 40-х популярних серед чоловіків, але поступово вони ставали все затребуванішим предметом гардеробу серед звичайних жінок. Бюстгальтери-кулі почали з’являтися в асортименті дедалі більшої кількості брендів і вже до кінця 40-х стали справжнім хітом.

Однак піку своєї популярності вони досягли в 1950-х роках, коли їх почали носити так звані «дівчата у светрах» — відомі тогочасні акторки, які з’являлися на публіці у легких тонких светрах, що підкреслювали фігуру і у них груди у бюстгальтерах-кулях були по-особливому помітні. На той час цей стиль вважався дуже провокаційним, однак тренд підхопили звичайні жінки, які наслідували улюблених зірок — Мерілін Монро, Джейн Менсфілд та Джейн Рассел. Хтось критикував тренд, хтось ним захоплювався, однак він продовжував існувати, попри те, що були випадки, коли дівчат навіть затримувала поліція за надто підкреслені форми.

Бюстгальтери-кулі завдяки своїй популярності не лише зробили жіночу білизну «помітною», але й привернули ще більшу увагу й до без того сексуалізованого елементу тіла, як жіночі груди. Але навряд подібний вибір білизни був спротивом жорстоким нормам того часу щодо пристойності та того, який вигляд мала мати порядна жінка. Це була данина моді і тогочасне увленням краси, ідеалу, жіночності, адже в той час у тренді була так звана фігура «піскового годинника»: вузька талія і максимально підкреслений бюст. Конусоподібна форма грудей вважалася привабливою і завдяки об’єму у верхній частині тіла талія здавалась, звісно, тоншою.

«Корсетні вироби та бюстгальтери завжди були про естетику, — пояснила докторка Валері Стіл, директорка та головна кураторка Музею Технологічного інституту моди. — Я думаю, що для багатьох жінок тоді це була свого роду самофетишизація. Вони хотіли бути бажаними для чоловіків, тому хотіли мати такий вигляд, якими чоловіки хотіли їх бачити. Бюстгальтер-куля підкреслював розмір і підтягнутість».

Вже наприкінці 1950-х популярність бюстгальтера-кулі стала змуншуватись, адже виробники у гонитві за покупцями, створювали все гостріші форми, тому у виріб почали додавати кісточки і підкладки, а це зробило бра дискомфортним у носінні.

До 1970-х років бюстгальтери-кулі вийшли з моди, оскільки жінки шукали м’якші та зручніші альтернативи. Багато хто взагалі перестав носити бюстгальтери. У 1980-х на модній арені з’явилися Готьє та Вів’єн Вествуд, які надихнулись моделями минулого і повністю переосмислили поняття спідньої білизни, створивши корсети та бюстгальтери, призначені для використання за межами будуару.

Перший конусоподібний бюстгальтер Готьє технічно був створений для його плюшевого ведмедика, але офіційно він експериментував з цим стилем у своїй осінній колекції 1984 року. Дизайнер розробив оксамитові корсетні сукні та бюстгальтери з так званими чашечками «корнеті», що є відсилання до італійської випічки. Та найкультовішою річчю, створеною ним, стало боді, яке Мадонна носила під час свого туру 1990 року.

Сьогодні ж конусоподібний дизайн бюстгальтера переосмислений незліченною кількістю дизайнерів.