Чому Єлизавета II носила яскраві кольори і хто розношував її туфлі: секрети королівського гардероба

Для мільйонів людей королева Єлизавета II була невіддільна від яскравих костюмів, капелюшків і бездоганних силуетів, які часто було видно здалеку — і це було зовсім не випадково. За кожним таким образом стояли години роботи, десятки практичних рішень і люди, які знали королівський гардероб до найменших деталей.

Про те, як створювалися образи Єлизавети II, розповіла Анжела Келлі — людина, яка майже три десятиліття працювала поруч із королевою. Вона була кравчинею і модисткою, яка обіймала посаду особистої помічниці та старшої костюмерки королеви Єлизавети II.

Свої спогади вона опублікувала у книжці The Other Side of the Coin: The Queen, the Dresser and the Wardrobe.

Вибір тканин

Коли Келлі працювала над новим вбранням, вона не обов’язково починала з ескізу. Спершу до рук потрапляла тканина. Вона використовувала великі зразки матеріалу, які називала «пробники», що дозволяли відчути тканину ще до того, як ухвалювалося рішення про її придбання.

«Я стискаю й скручую зразок у руках, а потім знову розгладжую його. Якщо матеріал залишається зім’ятим або на ньому утворюються складки, він не придатний для використання, тому я відбраковую його».

Особливо її цікавило, як тканина рухається. Легкі, м’які матеріали вона могла випробовувати навіть за допомогою вентилятора, щоб побачити, як вони поводитимуться на вітрі.

«Вибір тканини, безумовно, має велике значення. Є красиві тканини, які добре підходять, але можуть чіплятися за предмети або затягуватися, наприклад, за годинник Її Величності. Тканини з рідким переплетенням легко можуть втратити форму, тому для них потрібна хороша підкладка. Крім того, на них можуть з’являтися вільні нитки, через що одяг матиме неохайний й непривабливий вигляд».

Колір і деталі

Єлизавета II усвідомлювала, що під час публічних заходів її повинно було бути добре видно якомога більшій кількості людей. Саме тому Келлі часто обирала яскраві, виразні кольори. Це було особливо важливо під час зустрічей із публікою.

«Обраний колір повинен пасувати Королеві та відповідати нагоді. Яскраві кольори добре працюють удень: вони допомагають їй виділятися з натовпу та залишатися помітною для доброзичливців, які прийшли її побачити. Коли змінюється освітлення або Її Величність переходить у приміщення, це впливає на колір і текстуру тканини — і це також необхідно враховувати».

Коли Її Величність приїжджала до школи або дитячого центру, для неї обирали життєрадісні кольори, а капелюшок прикрашали деталями, які могли сподобатися дітям: пір’ям, квітами, стрічками, завитками. Під час відвідин будинків для людей похилого віку вибирали насичені, добре помітні кольори та чіткі силуети капелюшків. Це допомагало людям із порушеннями зору краще бачити королеву й відчувати себе залученими до події.

Келлі також розглядала чотири пори року окремо й індивідуально — вони мали власну палітру та набір тканин:

• Весна — це ніжніші, світліші кольори, квіткові мотиви, легкі пальта та жакети, але оскільки погода мінлива, використовувалися тепліші тканини, щоб захистити Її Величність від холоду.

• Літо — це легкі, динамічні тканини, які рухаються й майорять на вітрі. Келлі використовувала великі квіткові мотиви, яскраві кольори.

• Осінь прохолодніша, тому обиралися тканини середньої та більшої щільності, такі як вовна, кашемір і подвійний креп, із більш спокійною кольоровою палітрою.

• Зима приносила золото, королівський синій, насичений фіолетовий, а також оксамит і важчу вовну, з відповідними шарфами, більшими комірами та теплими капелюхами. Також з 2019 року використовувалося штучне хутро.

Сукня мала відповідати події

Також Анджела зазначила, що найбільш пам’ятні суконі королеви створювалися для конкретних подій, таких як державна церемонія або королівські тури. Коли вони планувалися Єлизавета переглядала дизайни, щоб знайти стиль, який відповідатиме людям і культурі країни, яку вона має відвідати. Загалом вирізи на пальтах і жакетах не повинні були бути ні надто високими, ні надто низькими, а також не повинні обмежувати рухи. Особливо це стосувалося товстих вовняних пальт із широкими, об’ємними комірами. Низький виріз на довгій сукні дозволяв характерному намисту добре лежати й залишатися помітним. Для теплої погоди Анджела зазвичай створювала одяг із відкритим вирізом, а для прохолоднішої, виріз мав бути вищим і закритішим.

Якщо ж подія вимагала ошатнішого дизайну — Єлизавета не була проти бісеру чи кристалів, але, якщо сукня була декорована, Анджела додавала до неї додаткові шари підкладки, щоб королеві було комфортніше у такому вбранні. Ділянки з бісером намагалися розміщувати спереду та з боків.

Одяг для королеви створювали з урахуванням того, що вона могла довго сидіти в автомобілі. Пальто або жакет повинні були бути комфортними та практичними. Після тривалої поїздки, виходячи з машини, Її Величність мала бути впевнена, що вбрання правильно лежатиме й не буде зім’ятим.

Довжина королівської сукні

Довжина сукні залежала від нагоди. Денне вбрання зазвичай закінчувалося трохи нижче коліна. Коктейльна сукня для прийому могла бути такої самої довжини або мати «балетну» довжину — закінчуватися приблизно на рівні середини литки або трохи нижче. Саме цей варіант Келлі вважала особливо вдалим, оскільки він дозволяв королеві вільно ходити.

Сходи могли стати проблемою, якщо сукня була надто довгою або надто тісною. Тому час від часу Єлизавету II можна було побачити у спідницях, які розширювалися від стегон або коліна. Для довгих спідниць Келлі часто використовувала силует «риб’ячий хвіст»: він створював красиву форму зі спини, але не заважав рухатися.

Загалом королева любила приталений, але не надто тісний одяг. Рукави — три чверті або повної довжини, але не надто широкі біля зап’ястя. Причина була напрочуд проста: під час обіду або вечері широкі манжети могли опинитися в супі.

Коли дизайн був готовий, наставала черга зустрічі з королевою. Келлі приносила свої ідеї, запропоновані комплекти та зразки матеріалів. Зазвичай така зустріч тривала не більше години, після того як вони доходили згоди, вбрання виготовляли досить швидко. Потім проводили дві примірки, щоб переконатися, що кожен предмет одягу ідеально сидить.

Щодо конструкції, то Анджела для зручності завжди використовувала блискавки — це дозволяло швидко зняти вбрання і не пошкодити зачіску. Також у сукнях використовувалися обтяжувачі на подолі, щоб раптовий порив вітру не підняв спідниці.

Туфлі

Взуття Єлизавети II здебільшого виготовляли вручну. Зазвичай підбори були не вищими п’яти сантиметрів. Для нерівних поверхонь — бруківки, гравію або трави — королева носила взуття з нижчими підборами.

Для королеви найпрактичнішими були кремові, білі або чорні туфлі: одна пара могла підходити до багатьох різних образів, але перш ніж нова пара потрапляла на ноги Її Величності, її потрібно було розносити і це робила Келлі. Прична цього: у королеви було дуже мало часу на себе, а тим більше — на те, щоб самостійно розношувати нове взуття. Келлі та Єлизавета II носили однаковий розмір, тому дизайнерка сама взувала нову пару і носила її, доки та не ставала достатньо комфортною.

Капелюшок

Після 18:00 капелюшок Єлизавети II зазвичай не носила, але державні заходи та особливі вечері були винятком і тоді його могла замінити прикраса у волоссі або тіара. У денному ж образі капелюшок мав виконувати одразу кілька завдань: доповнював вбрання, робив королеву помітною, але водночас не повинен був заважати їй рухатися.

Коли Її Величність сідала в автомобіль, капелюшок не мав створювати проблем. Коли вона виходила до натовпу, люди повинні були бачити її обличчя. Навіть висота його верхньої частини та ширина крис були продуманими, щоб відповідати цим правилам.

Вбрання могло прожити 25 років

Термін служби королівського вбрання міг сягати приблизно 25 років. Єлизавета II була ощадливою і хотіла, щоб одяг якомога більше адаптували, перешивали й використовували повторно. Але тут виникала ще одна проблема: публіка та медіа уважно стежили за тим, що вона носила.

Тому після двох-трьох появ певне вбрання ставало знайомим журналістам і громадськості і Келлі та її помічники або шукали способи змінити його, або переводили річ до іншої категорії гардероба. Сукня чи костюм могли стати частиною одягу для приватних поїздок до Балморала чи Сандрінгема або використовуватися як ранкове вбрання.