Прикраси з людського волосся: як скорботу романтизували і перетворили на бізнес у 19 столітті

Сьогодні ми звикли, що прикраси зроблені з дорогоцінних чи штучних матеріалів, серед яких метали, камені та пластик, однак у 19 столітті уявлення про аксесуари були іншими. Той час абсолютно точно виділяється серед усіх історичних епох, особливо у Англії.

Смерть була постійним супутником вікторіанців, через велику кількість хвороб, погану санітарію та погане харчування, тому вона стала буденністю. Люди звикли до втрат і вони почала романтизуватись: популярними стали прогуляки цвинтарями, з’явилась мода на спіритизм та таксидермію. І саме у цей час особливо популярними стали прикраси, які сьогодні можуть нам здатись моторошним, адже виготовлені вони були зі справжнього людського волосся.

Такі аксесуари стали популярними серед середнього та вищого класів і сплеск такої моди можна легко пояснити — фотографії тільки з’явилися і були розкішшю доступною одиницям, тому люди хотіли залишити щось про родича, друга чи коханого на згадку, на роки. Таким чином жалоба стала великим бізнесом — почали з’являтися ювелірні прикраси з волосся померлих родичів та друзів.

За інформацією Erica Weiner, не кожен міг дозволити собі замовити унікальну, створену з нуля прикрасу з волосся, тож ювеліри почали виготовляти дешевші серії виробів із універсальними жалобними написами на кшталт: «Не втрачений, а пішов раніше», «Готуйся піти слідом», «На пам’ять». Можна було вибрати готову стандартну жалобну прикрасу з порожнім медальйоном, у який вкладали волосся близької людини, а потім замовити у ювеліра гравіювання. Жалобні прикраси можна було навіть придбати за каталогами поштою.

Попит на складно сплетені прикраси з волосся був настільки великим, що у Великій Британії цілі містечка працювали, аби його задовольнити. У Нью-Йорку численні майстерні та крамниці з виготовлення прикрас із волосся відкривалися просто на Бродвеї. Хоча замовити таку прикрасу було значно легше, ніж зробити її власноруч, багато людей у жалобі прагнули мати абсолютний доказ того, що прикраса справді виготовлена з волосся їхньої близької людини, тому популярною стала література, на кшталт посібника з плетіння «Самоінструктор з мистецтва роботи з волоссям» Марка Кемпбелла.

Для майстрів і художників, які працювали з волоссям, надзвичайно важливим було забезпечення якості плетіння, аби гарантувати, що використане волосся справді належало близькій людині замовника. Підбір кольору був окремою майстерністю: він вимагав зіставлення зразків волосся рідних із волоссям, яке продавалося на міжнародному ринку, пишуть Art of Mourning. Щоб фінансувати свої монастирі, монахині відрощували, зрізали й продавали власне волосся для плетіння прикрас — волосся стало дорогим товаром не лише у Великій Британії, а й у Франції.

Але не лише смерті «продавали» подібні вироби, бо також вони стали ідеальними для увіковічнення важливих життєвих моментів, наприклад, народжень чи шлюбів. Подруги могли також обмінюватися пасмами перед тим, як вирушити в далекі подорожі, а молодші дівчата збирали пасма волосся для альбомів для вирізок — на зразок сучасних браслетів дружби. Також практика обміну подібними прикрасами була популярна серед закоханих, адже це дуже інтимне відчуття буквально мати можливість тримати частинку когось біля серця у медальйоні.

Загалом гарне природне волосся цінувалось у 19 столітті і жінки його активно відрощувати і пишались довгими і густими локонами. Воно також було символом здоров’я, гарного харчування, як наслідок, його також можна було прирівняти до багатства.

Це був доступний, сентиментальний матеріал, який популяризувався і носили прикраси з волосся навіть у королівській родині. Відомо що у королеви Вікторії були кулони з волоссям її дітей та чоловіка принца Альберта. Також браслет з волосся мала письменниця Шарлотта Бронте.

Виходити з моди прикраси з волосся почали після смерті королеви Вікторії, однак остаточну крапку на них поставила Перша світова війна — людей заохочували жертвувати свої гроші та час на воєнні потреби, а не на створення пам’ятних прикрас. Також на початку 20 століття поширенішою і доступнішою стала фотографія і тим, хто хотів мати згадку про близьку людину, не потрібно було більше замовляти складні прикраси — кулон з фотографією всередині назавжди витіснив подібні прикраси.