Перешили одразу після церемонії: історія весільної сукні британської королеви Александри

У березні 1863 року відбулося весілля сина королеви Вікторії — Альберта Едварда, принца Уельського (пізніше короля Едуарда VII), та принцеси Александри Данської (пізніше королеви). Це була особлива подія, адже ця пара мала у майбутньому стати королем і королевою, тому і сукня для нареченої мала бути не лише розкішною, а й особливою.

Сучасники описували вбрання, яке обрала данська принцеса для весілля з британським спадкоємцем, як «у дуже вишуканому смаку, легку, юну й по-королівськи елегантну». Згідно книжці «Усередині королівського гардеробу: історія одягу королеви Александри» написаної Кейт Страсдін, сукню пошила кравчиня місіс Джеймс із Гановер-сквер у Лондоні. Однак уже через кілька днів після весілля сукню передали кравчині мадам Еліз для переробки на вечірню — найімовірніше, щоб розширити невеликий гардероб принцеси.

У зв’язку з цим виникли деякі незручні моменти, наприклад коли художник Вільям Фріт, якому доручили створити офіційний портрет церемонії, попросив показати сукню для роботи, йому повідомили, що її вже розрізали й перешили. Придворна дама нової принцеси Уельської, заспокоїла Фріта, що «камеристка пообіцяла надіслати вам усе, що зможе».

У своєму теперішньому вигляді весільна сукня складається з ліфа та окремої спідниці. Вони виготовлені зі слоново-кремового шовку, тканина якого має сріблясту нитку в переплетенні. Ліф прикрашений вставкою з вертикально зібраної сітки біля вирізу, до якої прикріплений глибокий волан із мережива. Спідниця з муаровго шовку не має оздоблення, тоді як оригінальна спідниця була вкрита шарами хонітонського мережива, яке нині зберігається окремо в королівській колекції. Підкладка спідниці також містить додатковий волан мережива — цього разу брюссельського.

А от на момент весілля ансамбль принцеси був дещо інакшим, адже ліф, як вважається, складався з ряду горизонтальних шовкових складок, як це було характерно для багатьох вечірніх суконь того часу.

Переробка весільної сукні принцеси Александри так скоро після події є важливим аспектом історії і це була звичайна практика у той час. Протягом 19 століття багато жінок повторно використовували свої весільні сукні і часто обирали шлях перешивання. Це робилось для подальшого носіння речі і було не важливо — чи це сукня звичайної місцянки чи принцеси. Тим паче у перший час після весілля новоспечену принцесу Уельську очікувало багато заходів, де вона повинна була з’являтися у нових сукнях, тому не дивно, що Александра вирішила розширити свій гардероб за рахунок переробки весільної сукні, яка їй вже була не потрібна.

Першочергова сукня була пошита з білого шовкового атласу, оздоблена квітами апельсина, миртом, пишними тюлевими кульками та мереживом Хонітон. Вона мала аналогічно оздоблений 6-метровий срібний муаровий шлейф і чотири мереживні волани. Також у образі була мереживна вуаль. Візерунок мережива зображував роги достатку, наповнені англійськими трояндами, ірландськими трилисниками та шотландськими будяками. Принцеса Александра також доповнила образ вінком з квітів апельсина та мирта.

Однак не обійшлось перед весіллям і без драм. Можливо також сукню принцеса так швидко після свята вирішила перешити, оскільки вона змусила її трохи сумувати. Річ у тім, що перед весіллям принцеса отримала особливий подарунок від короля Бельгії Леопольда — розкішну сукню з брюссельського мережива. Однак при британському дворі вирішили, що вона не підійде для весілля Александри — королева Вікторія вирішила, що сукня має бути британського виробництва, тому подарунок Леопольда вона у день весілля не одягла.

Переробка сукні після весілля демонструє практичність і необхідність адаптації до активного світського життя. Загалом цей приклад показує, що Александра обережно балансувала між придворними правилами, суспільними очікуваннями та власними бажаннями. Її весілля стало початком образу публічної елегантності, який вона підтримувала надалі і зробила моду своїм сильним боком.