"Україна понад усе": як 82-річна гостомельчанка в окупації врятувала двох сусідок та сімейні реліквії

Дата публікації
Перегляди
5579
Час на прочитання
4 хв
Поділитись:
WhatsApp
Viber
"Україна понад усе": як 82-річна гостомельчанка в окупації врятувала двох сусідок та сімейні реліквії

82-річна Галина Йосипівна Пільська відмовилася виїхати з Гостомеля і на власні очі побачила "рускій мір".

Будинок у Гостомелі збудували батьки жінки понад п'ятдесят років тому. Окупанти зруйнували в ньому все: вибухом вибило вікна, гусениці танка пройшли посадженими із любов'ю Галиною Йосипівною квітами. Всередині будинку все було перевернуто, розбиті меблі, порвані штори, розкидані речі.

На столі стояли чарки з різним алкоголем: домашні наливки, пляшки від горілки та шампанського. Окупанти випили навіть горіхову настоянку, яку жінка готувала для своїх хворих ніг. "Не знаю, як вони вижили після всього випитого", – дивується вона.

Сусіди кажуть, що в її будинку господарювали кадирівці. Але Галина Йосипівна особисто їх не бачила. На самому початку широкомасштабного вторгнення вона відмовилася від евакуації і оселилася на сусідній вулиці у подруги, яка мешкала сама і потребувала допомоги. Так вони й жили під постійними обстрілами без світла та газу. Їжу готували на вогні.

Галина Йосипівна дуже переживала, що в будинку залишилася її сімейна хроніка – рукопис, який вона писала п'ять років. Тому одного дня, коли окупанти пішли з дому, вона тихенько прокралася до рідної домівки по сімейну реліквію.

Про те, як їй це вдалося та над чим зараз працює, вона розповідає сама.

Щоденник війни

Заради доньок та двох онучок Галина Йосипівна веде щоденники війни. Для того, щоб вони знали, як це було, щоб побачили війну очима своєї мами та бабусі, вона почала писати щодня. У двадцятих числах березня стріляти стали менше, і це дало жінці надію та поштовх для того, щоб почати записи.

Записи здатні зворушити читачів до сліз. Там докладно описана боротьба за життя двох старих жінок в окупованому Гостомелі.

Про відповідальність та допомогу

Галина Йосипівна не поїхала з Гостомеля, бо не змогла кинути подругу, якій 83 роки – вона інвалід першої групи та не може переступити поріг свого будинку. Її не встигли забрати. Усі сусіди допомагали одне одному. Через дорогу мешкала 87-річна жінка, яка теж не могла нікуди виїхати. Їх було чотири сім'ї на всю вулицю, і вони дуже згуртувалися за час окупації. Тепер вони вважають себе сім'єю.

Про страх і наполегливість

Коли жінка вирішила йти по свій щоденник, вона думала лише про те, щоб зберегти дорогий серцю сімейний архів. Було страшно. Першого дня, коли залишала рідний будинок, вдалося забрати лише документи. Сімейний архів залишився в будинку – там історія всієї родини до сьомого коліна. Якоїсь миті Галина Йосипівна ризикнула проникнути до будинку за відсутності окупантів, щоб забрати сімейну реліквію. Все найдорожче вона завантажила у дитячий візочок і змогла вивезти.

Наступного дня вирішила повторити маневр. Стало зрозуміло, що в будинку ночували окупанти. За ним вони організували вогневу точку, щоб стріляти у бік Мощуна. Окупанти облаштували собі добре захищений бліндаж. Жінка написала їм записку, в якій попросила не доламувати те, що ще вціліло.

Деокупація Гостомеля

Галина Йосипівна весь час рахувала, скільки машин в'їжджають та виїжджають з її вулиці, і якось зрозуміла, що окупанти поїхали всі. А першого квітня з'явилися сусіди з тих чотирьох сімей, що залишилися. Сусід ніс Галині в руках маленький шматочок хліба, що його дали волонтери. Жінка була зворушена до сліз.

Спадкоємиця запорізьких козаків

Будинок у Гостомелі – це родинне гніздо Галини Йосипівни, його купив її предок, який походив із запорізьких козаків. Землі у козаків не було, після знищення Запорізької січі Катериною ІІ предок Галини Йосипівни займався продажем олії з Полтавської області. На перші зароблені гроші він придбав ділянку землі в Гостомелі. Ця земля – коріння всієї сім'ї, яке жінка вважає своїм обов'язком зберегти заради майбутнього свого роду.

Спілкування з окупантами

Галині Йосипівні довелося поспілкуватися і з російськими окупантами. Якось до будинку сусідки, в якому жінки жили разом, зайшли російські військові. Їх було вісім осіб, вони обшукали все подвір'я. Галина Йосипівна каже, що це були зовсім молодики, одному з них було 22 роки, він приїхав із Самари, інші окупанти розповіли їй, що у них відібрали мобільні та їхня родина не знає, де вони.

Жінка непогано запам'ятала обличчя окупантів і зможе впізнати їх під час зустрічі.

Про найголовніше і мрії

Галина Йосипівна зізнається, що найстрашніше в окупації – це відсутність інформації. Дуже важливо, каже вона, чути, що Україна живе, що ми вистоїмо.

Жінка мріє побачити онучок дорослими і такими, що міцно стали на ноги. Їй важливо, щоб її спадкоємиці зберегли Україну в собі. "Україна – понад усе!" – каже нескорена в окупації 82-річна українка.

Читайте також:

Наступна публікація