ПТСР: чи травмувала війна Одіссея

Одіссей звик перемагати чудовиськ, богів, стихії та власну втому. Проте є битва, від якої неможливо втекти на кораблі, це битва із власними спогадами, про це йдеться у матеріалі видання Psychology Today.

У новій екранізації «Одіссеї» Крістофера Нолана герой у виконанні Метта Деймона постає людиною, яку переслідує минуле. За десятиліття до появи сучасного поняття посттравматичного стресового розладу (ПТСР) Гомер описав персонажа, поведінка якого напрочуд добре вкладається у сучасне розуміння психологічної травми.

Звісно, поставити діагноз міфологічному герою неможливо. Проте якщо дивитися на його історію через призму сучасної психології, вона набуває несподівано актуального звучання.

Коли світ перестає бути безпечним

Психологічна травма не є винаходом сучасної епохи, вона, ймовірно, супроводжує людство протягом усієї його історії. ПТСР може виникати після безпосереднього чи опосередкованого зіткнення зі смертю, серйозною загрозою життю, насильством або іншими травматичними подіями. Проте сама травматична подія ще не означає, що людина обов’язково матиме розлад, реакція залежить від безлічі факторів, на кшталт, попереднього досвіду, особистих особливостей, підтримки близьких і стійкості психіки.

Для Одіссея травми накопичувалися роками. Він провів десятиліття у Троянській війні, бачив загибель товаришів, убив сам і став свідком жорстокості війни. Ба більше, він брав участь у розграбуванні Трої, де загинули не лише воїни, а й невинні люди. І саме ця сторона історії особливо важлива.

Травма може виникати не тільки тоді, коли людина стає жертвою насильства. Іноді її руйнує усвідомлення власних вчинків, того, що вона зробила чи не змогла зробити.

Спогади, від яких неможливо втекти

Один із найхарактерніших симптомів ПТСР — повторне переживання травматичної події. Людина ніби повертається у минуле через нав’язливі спогади, сни чи флешбеки.

У фільмі Нолана Одіссей переживає моменти, схожі на такі повернення у минуле. Війна не залишається позаду просто тому, що корабель відплив від берегів Трої. Вона продовжує жити в його свідомості.

До травми додаються провина, втрати, туга за дружиною та сином, загибель побратимів і усвідомлення жорстокості власних вчинків. Через те, його шлях додому й перетворюється на нескінченну одіссею, адже фізично герой рухається до Ітаки, але психологічно ще довго не може повернутися до самого себе.

Люди намагаються забути травму

Психіка має безліч способів захищатися від того, що здається нестерпним. Людина може заперечувати подію, уникати спогадів, відволікатися, занурюватися у фантазії чи емоційно відсторонюватися від реальності.

У випадку Одіссея це має вигляд мов своєрідна втеча від минулого. Він стає дезорієнтованим мандрівником, який ніби завис між тим, ким був до війни, та тим, ким став після неї. І саме тут давній міф несподівано перетинається із сучасною психотерапією.

Людина може роками намагатися не згадувати те, що її травмувало, проте витіснене минуле не зникає, воно може повертатися тривогою, депресією, панічними станами, проблемами з залежностями чи відчуттям, що життя втратило сенс.

Повернутися додому — означає повернутися до себе

У гомерівській історії шлях до Ітаки — це не просто подорож, а випробування. Одіссей зустрічає чудовиськ, втрачає людей, переживає катастрофи, спускається у підземний світ і знову опиняється перед страхом смерті.

Як метафора психологічного шляху ця історія працює й сьогодні, адже щоб вийти з травми, іноді доводиться перестати тікати від власних «чудовиськ». Психотерапія може стати одним із таких шляхів. Не чарівним способом стерти минуле, а простором, де людина поступово вчиться дивитися на свій досвід, проживати пов’язані з ним емоції та повертати собі відчуття контролю над власним життям. Це може бути довгий та складний процес, у ньому немає прямої дороги — як і в Одіссея.

Потрібно перестати все контролювати

Наприкінці своєї подорожі Одіссей робить те, що для героя його масштабу здається майже неможливим — відпускає контроль. Він дозволяє вітрам і морським течіям вести його до Ітаки.

У психологічному прочитанні це можна сприймати як символ довіри до процесу та здатності не боротися щосекунди з кожною власною емоцією, а поступово вчитися чути себе. Психолог Карл Юнг описував шлях до цілісності як складну дорогу до самого себе, з помилковими поворотами, тупиками та несподіваними перешкодами. І, можливо, саме тому історія Одіссея пережила тисячоліття.

Ми всі час від часу губимо дорогу, просто наші чудовиська сьогодні мають інші імена.