Вбила б: що робити, коли дратує власна дитина

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

"Ти сама вже стала, як курка гриль, – подивися на себе: живіт висить, щоки, як у хом'яка!", "Ледачий, безглуздий нечупара! І футболка у тебе вся в жирних плямах". Найжахливіше, що образливі фрази, адресовані доньці/синові, вимовляєш смачно, майже з задоволенням. Розумом розумієш: стріляєш отрутою в дорогоцінне дитя, але на рівні почуттів тільки дике роздратування. Чому нас дратують власні діти? Як не з'їхати з глузду від коктейлю суперечливих почуттів до дитини – любові і ненависті?

Домашній терор

В інтернеті, якщо покопатися, можна знайти цілий ліс форумів, присвячених зовсім нематеринським почуттям до власних дітей – від роздратування до відрази. Як з'ясувалося, спалахи люті і ненависті викликають навіть нешкідливі курдуплі, яких, здавалося б, неможливо не любити – тільки обіймати і цілувати в сіднички. Але молоді мами відчайдушно волають на весь інтернет-простір: "Мені погано, мені погано, я вмираю... Доньці 1,5 року, постійно висне на мені, лізе під ноги, не можу навіть чашку помити, дратуюся, відштовхую, а вона ще більше до мене. Я кричу на неї, вона плаче. Потім і я ридаю від каяття, від безсилля, від ненависті до себе". Або інше, типове – до дітей доросліших: "Мене бісить власний син. Йому 9 років, і практично будь-який його крок викликає в мене роздратування. Мені здається, він не так їсть, не так сякається, незграбно обіймає мене і неправильно грається з собакою. А вже коли сідаємо за уроки, я майже завжди доводжу його до істерики..." У коментарях: "Розуміємо, співчуваємо. У самих таке саме". Але дозвольте, а як же безумовна материнська любов? "Нормально, – запевнила мене Марина Гуменюк, дитяча психологиня, арт-терапевтка, – всі діти періодично доводять своїх батьків до сказу. Мати до дітей різні почуття – цілком нормально". Але з природою роздратування все-таки варто розібратися.

Чому він мене дратує?

Насамперед Світлана Ройз, дитяча психологиня, членкиня Європейської ліги психотерапевтів, рекомендує припинити самоїдство, заспокоїти себе: "Я не майстер самоконтролю і не дерев'яна табуретка, теж іноді буваю не в ресурсі". У спокійному стані буде простіше визначити, що ж вас бісить насправді.

Він дзеркало моїх недоліків. У всіх своїх проблемах жінка звинувачує, наприклад, зайву вагу або м'якість характеру. І раптом бачить в дитині ті самі риси, від яких все життя намагалася позбутися. Він теж гладкий і нерішучий. Це дратує до чортиків! Коли ми обзиваємо дитину: "безтямко", "корова" – швидше за все, маємо на увазі себе.

Хах! Вона копія свекрухи! Чоловік постійно схрещує ноги під столом ("Це ж шкодить травленню, скільки можна повторювати!!!"), свекруха ходить перевальцем качиною ходою, дідусь може в задумі застигнути біля вікна з відкритим ротом. Та мало що може напружувати нас в родичах. Але коли ці милі якості раптом виявляються у дитини – це доводить до сказу.

Різні темпераменти

Батьків-флегматиків виводить з себе активність маленького холерика, а сангвініків дістає повільність дитини меланхоліка. Але дитина під час народження не обирає темперамент, вона не винна!

Проєкт не виправдав очікувань

Деякі мами і тата замість дітей заводять проєкти, якими за нагоди можна буде похвалитися, козирнути – словом, потішити свої батьківські амбіції. Проекти з пелюшок ходять на різні "розвивалки", вчать по п'ять мов, займаються художньою гімнастикою, грають у шахи. А потім раптом виявляється, що жодних видатних талантів у них немає. Звичайний пересічний хлопчик чи дівчинка. Час, зусилля, гроші викинуті на вітер. Ось тоді і приходять розчарування і роздратування.

Вона порушила мої плани

Не можна сказати, щоб на дитину не чекали. Чекали, звичайно, але від кар'єри і від великих життєвих планів ніхто не відмовлявся. Буду встигати на всіх фронтах – ставить собі жінка за мету і народжує. Але час після появи дітей тече по-іншому, встигати скрізь не завжди виходить. Не факт, що кар'єра у неї взагалі склалася б – з дитиною або без, але людям властиво шукати в інших виправдання невдач. Ось всі шишки летять на найбеззахиснішого.

Де мої 17 років?

"Найсильніша напруженість виникає між одностатевими батьками і дитиною, – зауважує Марина Гуменюк. – Батько завжди знайде більше вад у сина, ніж у доньки, адже вони нагадують йому про його власні недоліки. Конфронтація між дівчинкою-підлітком і матір'ю часто виростає на ґрунті боротьби за увагу тата (прояв комплексу Електри). Донька неусвідомлено або свідомо намагатися засунути маму на задній план. Та ревнує, дратується, а іноді і мокрою ганчіркою може ляснути". Ну і потім дівчинка підросла та підкреслює мамине в'янення. Ревнощі до її молодості і смуток про свою колишню красу можуть посилювати домашнє протистояння.

Професійні ревнощі

Важко уявити, що батьки можуть заздрити успіхам дітей, але трапляється й таке. "Жінка мріяла стати балериною, але обмежилася тим, що водить на балет свою доньку, – пояснює Світлана Ройз. – Скорбота через власну нереалізованістьі на тлі перемог дитини може перетворитися на агресію або хронічне бурчання. Або інша ситуація: дитині за новими правилами у суспільстві дозволено робити те, що в дитинстві заборонялося дорослим (наприклад, фарбуватись і носити короткі спідниці), от батьки і бісяться: мені ж не можна було, забороню і їй!".

Знижуємо градус напуженості

Діти прекрасно відчувають, як до них ставляться, але все одно пробачають батькам. Їхня любов потрібна їм, як вітамін росту, гарант здатності радіти життю (і любити в майбутньому власних дітей). Вони готові побути громовідводом, розраховуючи, що після грози вигляне сонце. Але, якщо хмари не розходяться, з часом з'являються холод і відчуження, самооцінка дитини падає нижче плінтуса, а потім батьків за життя може переслідувати почуття каяття і провини. Вам це потрібно? Беремо відповідальність на себе і припиняємо дратуватися. Як це зробити:

тримати в голові сильні сторони дитини. Коли роздратування наростає, нагадувати собі про те, що вас об'єднує: ти назавжди мій син або донька;

написати на папері перелік якостей, які ви хотіли б бачити у дитини, і проставити пташечки навпроти тих рис, у яких ви могли б бути для неї прикладом. Дуже витверезлива практика;

чоловік вчасно не зателефонував, під роздачу потрапили син або донька. Потрібно усвідомлювати – я серджуся на батька дитини, а не на неї саму;

стежити за своїми словами. Деякі фрази, що вилетіли під гарячу руку, можуть стати життєвою програмою адресата. Іноді краще жувати, ніж говорити; якщо перегнули палицю, попросіть вибачення. Щоб не плекати у собі почуття провини;

обіймати об'єкт роздратування, навіть якщо не дуже хочеться. Тактильний контакт заспокоює дитину: мене не відкидають, я не сам;

не мовчати, якщо щось у вчинках дитини вам не подобається, але не тупо забороняти, а висловлювати свою точку зору, пояснювати, чому це неприйнятно;

нагадувати дитині, але насамперед собі: так, ми різні, але, щоб заслужити любов, тобі не потрібно бути схожим на мене.

Ольга Лєтова

Залиште свій коментар

Вибір редакції