Як навчитися просити і приймати допомогу

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Здавалося б, у будь-якому разі, коли ми не можемо впоратися самі, потрібно попросити допомоги у оточення, що може бути простіше? Але найчастіше ми цього не робимо, вважаючи за краще давати собі раду самостійно, хоча на це йде багато часу й сил, та й клопоту доставляє чимало. Що заважає звертатися за допомогою до інших?

"Ніколи ні в кого нічого не проси"

Причиною нашого невміння просити про допомогу є переконання, які у великій кількості "живуть" у нас в голові. До того ж ми не завжди можемо сказати, як вони туди потрапили, але вони закріпилися там міцно.

Мабуть, найбільш переконливими є літературні настанови – важко знайти людину, яка не чула б цитату з роману Михайла Булгакова "Майстер і Маргарита": "Ніколи ні в кого нічого не проси. Ніколи і ні в кого. Особливо у тих, хто сильніший за вас. Самі все запропонують і все дадуть". Авторитет письменника настільки великий, що багато хто з нас повторюює її, як мантру, для них вона сумніву не підлягає – це істина в останній інстанції.

Мало кого бентежить той факт, що Булгаков писав роман у сумнозвісні сталінські часи, коли спілкування із сильними світу цього могло дорого коштувати людині, і тоді цитата набуває принципово іншого значення. Не варто скидати з рахунків і той факт, що ці слова в романі говорить представник темних сил – Воланд. А, як противагу їм, існує інша – прямо протилежна – цитата з Біблії: "Всякий, хто просить, одержує. І хто шукає, той завжди знайде. І якщо хто стукає в двері, то вона відкриється перед ним".

"Що ви, що ви! Не варто!"

Гірше невміння просити може бути тільки невміння приймати допомогу, яку демонструє чи не кожен другий. Причин тому може бути декілька, і впоратися з кожною з них не так просто, як може здатися на перший погляд. Отже, чому, попросивши допомоги або давши зрозуміти, що вона нам необхідна, ми тут же робимо крок назад?

"Що про мене подумають?!"

В чому проблема. Першою і найпоширенішою причиною є наше побоювання мати в очах оточення слабкий вигляд, здаватися неспроможною і навіть неповноцінною людиною. А що ще, на наш погляд, вони можуть про нас подумати, якщо ми не можемо самостійно впоратися з ситуацією? До того ж це вони пропонують нам допомогу, а не ми їм – не всяка самооцінка витримає такий удар. Краще відмовитися від допомоги, ніж мати такий поганий вигляд у власних і чужих очах.

Як її вирішити. Психологи радять тренувати свою спроможність приймати допомогу. Почати варто з мінімальних приводів: наприклад, попросивши незнайомого чоловіка притримати двері в магазині або підняти вам валізу на підніжку вагона. Поступово збільшуючи "навантаження", ви згодом зможете легко просити і приймати допомогу навіть у найскладніших випадках.

"Не хочу бути в боргу!"

В чому проблема. Не менш важлива причина, через яку ми – свідомо чи підсвідомо – відмовляємося приймати допомогу, – побоювання потрапити в боржники. "Дозволивши йому допомогти мені, – думаємо ми, – я опинюся зобов'язаною, і невідомо, як і коли зможу цей борг віддати. А що якщо від мене вимагатимуть того, чого не зможу зробити, або будуть наполягати, щоб я зробила це, коли буду абсолютно до цього не готова?" Запитань, які людина ставить собі в такій ситуації, може бути багато, але відповідь вона, зазвичай, дає собі одну: краще відмовитися від допомоги – невідомо, чим вона може повернутися".

Як її вирішити. Боротися з побоюванням потрапити в боржники можна тільки в один способ – домовляючись про наслідки на березі, тобто, до того часу, як допомога буде надана. Набагато простіше запитати: "А що я буду винна?", ніж залишитися без будь-якої підтримки. По-перше, це дозволить вам заздалегідь зрозуміти умови, вирішивши, підходять вони вам чи ні – у другому випадку ви можете спокійно і без докорів сумління відмовитися. По-друге, людина, що відповіла на ваше запитання негативно, згодом навряд чи зможе змінити правила "гри". А по-третє, цілком можливо, що вашому потенційному помічникові дійсно нічого не потрібно і він хоче допомогти вам абсолютно безкорисливо.

"Зроби сам".

В чому проблема. Ще одна вагома причина, за якої ми не хочемо ні просити, ні приймати допомогу, сформульована в народній приказці: хочеш зробити добре – зроби сам. Часто ми впевнені, що те чи те завдання, яку ми освоїли досконало, краще за нас ніхто не зробить. І, швидше за все, це так і є, але чи є це приводом для того, щоб все тягнути на собі, не беручи допомоги оточення, яке, як нам здається, тільки все зіпсує, а вам потім доведеться переробляти? Але ж так недовго і надірватися.

Як її вирішити. Тим, хто боїться, що добровільні помічники щось зроблять не так, варто починати з ретельного інструктування, яке допоможе їм впоратися із завданням, і контролю над їхньою роботою – спостерігаючи за нею, ви завжди зможете прийти на допомогу, якщо щось піде не так.

"Пожалійте мене!"

В чому проблема. Четверта за рахунком, не за значенням причина, за якою ми не можемо просити про допомогу і приймати її, це підсвідоме бажання відчути себе в ролі жертви – саме їй властиво жаліти себе і викликати жалість у оточення. Людей, які грають цю роль, і, більше того, насолоджуються нею, навколо нас багато. Приємний бонус такого світогляду і відчуття себе в просторі полягає в тому, що завжди можна поскаржитись на своє життя і дорікнути іншим у бездіяльності: "Мені так важко! Я все тягну на собі, а мені ніхто не допомагає!" Попросити про допомогу або прийняти її для такої людини означає позбутися такого стану, коли всі тобі співчувають і жаліють тебе. Недивно, що підсвідомість противиться будь-якій допомозі – тоді неможливо буде спекулювати своїм "нещасним" становищем.

Як її вирішити. Щоб вирішити цю проблему, потрібно спочатку вийти з ролі жертви – для цього потрібно позбутися інфантилізму, почати почуватися дорослою людиною і прийняти відповідальність за своє життя на себе, не перекладаючи її на оточення. Впоравшись з цим завданням, ви не будете відчувати труднощів, звертаючись за допомогою до інших людей і беручи її від них.

За допомогу у розкритті теми дякуємо психологині Марині Єлисєєвій.

Олександра Волошина

Залиште свій коментар

Вибір редакції