Чи треба жінці змінювати прізвище після одруження: пояснює докторка філософії

У статті видання Psychology Today, доктора філософії Elizabeth Aura McClintock розглянуло історичне походження зміни жіночого прізвища, сучасні тенденції, а також внутрішні дилеми, з якими стикаються жінки, коли приймають це рішення.

Історичне коріння: звідки походить ця традиція

Звичай, за яким жінка змінює своє прізвище на чоловікове після шлюбу, бере початок із середньовічного англійського загального права. Згідно з доктриною покровительства («Doctrine of coverture»), прийнятою в IX столітті, жінка вважалася юридичною власністю — спочатку батька, а потім чоловіка. Вона не могла володіти майном, мати незалежну юридичну особу чи голос у суспільстві. Прізвище було символом належності.

Це не лише правовий факт — це соціальна конструкція, яка передавалася з покоління у покоління. Фраза «віддати наречену» у цьому контексті не була метафорою, а юридичним актом передачі жінки з однієї форми підпорядкування в іншу.

Сучасні жінки: між особистим вибором і суспільним тиском

Попри те, що юридично жінка сьогодні має повне право залишити своє дівоче прізвище чи навіть запропонувати чоловіку взяти її, на практиці ця можливість майже невидима. Приблизно 20% жінок зберігають своє прізвище після шлюбу. Це ознака поступових змін, але вони все ще дуже повільні.

Найбільше на рішення залишити своє прізвище впливають освіта, феміністичні переконання та професійні амбіції. Жінки, які мають усталену кар’єру чи є публічними особами, частіше відмовляються змінювати ім’я, щоб не втратити напрацьовану професійну репутацію.

Гендерна асиметрія: чому змінює лише жінка

Зміна прізвища у сучасному шлюбі має вигляд як індивідуальне рішення. Але чому тоді завжди саме жінка повинна «вибирати», чи змінювати своє ім’я? Від жінки очікується, що вона жертвуватиме частиною себе — свого імені, ідентичності — заради сімейної єдності. Якщо ж вона цього не робить, її можуть вважати «егоїсткою» чи «не відданою родині».

Натомість чоловік, який зберігає своє прізвище, не стикається з жодним засудженням. Такий варіант сприймається як «нормальний» — хоча юридично змінити прізвище має право і чоловік.

Аргументи «за» та «проти» зміни прізвища

Аргументи «за»:

• Одне прізвище у родині — для багатьох це символ єдності.

• Простіше для дітей — зменшує плутанину у документах.

• Особисте бажання — деякі жінки справді хочуть носити прізвище чоловіка, вони бачать у цьому романтичний чи символічний сенс.

Аргументи «проти»:

• Втрата ідентичності — зміна прізвища може призвести до відчуття втрати власного «я».

• Професійні наслідки — зміна імені у кар’єрі, де ви вже впізнавані, може стати перешкодою.

• Гендерна нерівність — традиція зміни лише жіночого прізвища є проявом нерівності.

Альтернативні моделі

Сьогодні все більше пар шукають альтернативу:

• Подвійні прізвища через дефіс — найпопулярніший варіант серед тих, хто не хоче відмовлятися від власної ідентичності.

• Спільне нове прізвище — пари створюють абсолютно нове прізвище, яке символізує нову сім’ю.

• Ротація прізвищ дітей — одна дитина носить прізвище матері, інша — батька.

• Чоловік бере прізвище дружини — хоча рідко, але така практика існує і з кожним роком стає менш екзотичною.

Право на свідомий вибір

Зміна прізвища після шлюбу — це не просто формальність. Це акт, який впливає на самовизначення жінки, її кар’єру, емоційний стан і соціальне сприйняття. І хоча багато хто змінює прізвище із задоволенням, варто пам’ятати: це має бути вибір, а не обов’язок.

Перед тим, як прийняти рішення, варто задати собі кілька запитань:

• Чому я хочу (чи не хочу) змінювати своє прізвище?

• Як це вплине на моє життя, роботу, самовідчуття?

• Які є альтернативи та чому саме моя зміна повинна бути «нормою»?

Питання прізвища у шлюбі — це не дрібниця. Це лакмусовий папірець соціальних очікувань, особистих кордонів і гендерної рівності. У XXI столітті у жінки має бути свобода вибору без страху осуду. А суспільство має створити такі умови, в яких цей вибір буде справді вільним.