Між коханням і ненавистю — один крок: чому ми іноді не виносимо тих, кого колись любили

І любов, і ненависть спрямовані на іншу людину не випадково, а через те, ким вона є для нас. Коли ми любимо, ми бажаємо цій людині добра, розвитку та щастя. Коли ненавидимо, можемо хотіти, щоб вона страждала чи змінилася. Різниця очевидна, але механізм виникнення обох почуттів має спільну основу — сильну емоційну залученість. Про це розповіло видання Psychology Today. Саме тому ці емоції часто виникають у близьких стосунках і майже ніколи у байдужих.

Нерозділене кохання як джерело ненависті

Найпростіша ситуація, у якій любов і ненависть співіснують — це нерозділене кохання. Якщо людина вважає себе гідною любові, відсутність взаємності може серйозно вдарити по самооцінці.

У такому разі психіка часто шукає пояснення не у собі, а в іншому: людина, яка не відповідає взаємністю, починає сприйматися як «дефектна» або «неправильна». Негативні емоції спрямовуються назовні та любов поступово змішується з роздратуванням і ненавистю.

Любов обмежує свободу

Навіть у взаємних і здорових стосунках можливі суперечливі почуття. Причина — у втраті частини особистої свободи.

Будь-які близькі стосунки передбачають компроміси: потрібно враховувати потреби іншого, змінювати плани та поступатися власними бажаннями. У культурах, де автономія та незалежність мають високу цінність, це може сприйматися як жертва або примус.

Коли людина починає бачити партнера як причину втрати свободи, виникає злість, яка може переростати у ненависть, навіть за наявності любові.

Вразливість як джерело страху

Близькі стосунки вимагають відкритості. Щоб бути по-справжньому з кимось, потрібно дозволити іншому побачити свої слабкості, страхи та недоліки.

Вразливість робить людину менш захищеною. Усвідомлення того, що тебе можуть поранити, може викликати внутрішній спротив. Цей страх не завжди усвідомлюється та часто трансформується у роздратування або агресію щодо того, хто є джерелом цієї вразливості.

Недоліки, з якими доводиться жити

Коли інша людина теж відкривається, ми бачимо її неідеальні сторони: звички, риси характеру та поведінку, які можуть дратувати. Те, що колись здавалося милим, із часом починає викликати втому або злість.

Ці епізодичні спалахи роздратування не заперечують любові — вони лише свідчать про реальність стосунків, у яких немає ідеалізації.

Амбівалентність як нормальний стан

Поєднання любові та ненависті психологи називають амбівалентністю. У стабільних стосунках вона зазвичай нетривала, тобто позитивні почуття переважають негативні. Проте у ситуаціях, коли емоції справді конкурують між собою, амбівалентність може тривати довше та ставити людину перед складним вибором.

Любов і ненависть активують схожі ділянки. Зокрема, інсулярна кора відповідає за інтенсивність емоцій, але не визначає, позитивні вони чи негативні. Це означає, що сильне емоційне збудження може швидко змінювати знак: любов — переходити у ненависть і навпаки. Саме тому такі зміни часто відбуваються раптово та несподівано.

Любов не є простим або однозначним почуттям. Вона передбачає близькість, втрату частини контролю, вразливість і прийняття недоліків іншого.

Ненависть, яка іноді виникає у близьких стосунках, не обов’язково означає кінець любові. Часто вона є побічним ефектом її глибини. Тонка лінія між цими емоціями — не аномалія, а частина людської психології.