Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Чи потрібно лікувати хламідіоз

Хламідіоз – захворювання порівняно молоде. Вперше про його збудник заговорили в 1959 році. І що цікаво, майже 20 років лікарі були впевнені, що хламідії – це цілком нешкідливі представники піхвової мікрофлори, не здатні, як то кажуть, й мухи скривдити. Але з 1977 року хламідії зарахували до класу мікроскопічних паразитів, яких звинуватили у виникненні нового венеричного захворювання, названого на їхню честь хламідіозом. То хто ж такі хламідії – нешкідливі мешканці організму або шкідливі паразити? Нас консультує лікар вищої категорії, акушер-гінеколог відділення амбулаторної допомоги клініки «Ісіда», Оксана Морозова.

Що таке хламідії?

Незважаючи на те, що хламідії були виявлені в людському тілі трохи більше півстоліття тому, у науковому світі тривалий час не було єдиної думки щодо їхнього походження. Віруси чи бактерії? – сперечалися вчені. Виявилося, все-таки бактерії, але не прості, а з «задатками» вірусу. Внутрішньоклітинне паразитування робить хламідії схожими з вірусами, а наявність клітинної оболонки вказує на їхню належність до бактерій (до речі, саме ця особливість дозволяє лікувати хламідіоз антибіотиками). І хоч сьогодні відомо чотири види цих мікроорганізмів, найбільшу небезпеку для людини становить один із них: сhlamydia trachomatis – нерухомі внутрішньоклітинні мікроорганізми, які вражають, головним чином, сечостатеву систему (близько 60% негонококових уретритів припадає саме на частку хламідіозу).

Як відбувається зараження?

Хламідіоз належить до захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), тобто основний шлях зараження – статевий акт. Проте слід сказати, що під час сексу зараження відбувається не в 100% випадків. Для порівняння: статевий контакт з людиною, хворою гонореєю, закінчується зараженням в 3 з 4 випадків, а розвиток хламідіозу після контакту з носієм хламідій трапляється тільки в одному з 4 випадків. Щоправда, жінки є більш сприйнятливими до хламідіозу, ніж чоловіки.

Крім основного способу зараження, відомі ще два шляхи передачі хламідій: від матері – дитині (під час її появи на світ) і побутовий (через постіль, білизну, рушники). Щоправда, досвід показує, що побутовий шлях передачі хламідіозу трапляється вкрай рідко. Річ у тім, що хламідія належить до облігатних паразитів, тобто не здатна існувати поза організмом господаря. Отже, заразитися хламідіозом через брудний одяг або мило можна лише в тому разі, якщо здорова людина вдягла білизну хворої (витерлася її рушником) за секунду після того, як ним скористався носій хламідій.

Як перебігає хвороба?

Потрапивши до організму людини, хламідії можуть поводитись по-різному, залежно від сили імунітету людини. Так, якщо опірність організму низька, хламідії одразу ж проникають у клітину і починають активно розмножуватися, вражаючи нові й нові клітини господаря. При цьому імунна система їх може помітити, і тоді з'являються специфічні антитіла до хламідій. Якщо ж умови в організмі не дуже сприятливі для внутрішньоклітинних паразитів (імунітет високий), то проникнувши до клітини, хламідії можуть утворювати так звані L-форми, які "тихо сидять" доти, доки уражена клітина не почне поділ. Тоді разом з органеллами і цитоплазмою хламідії передаються дочірнім клітинам. У стані L-форми вони можуть довго чекати сприятливих умов і при цьому бути непоміченими імунною системою (антитіла не виробляються).

Симптоми хламідіозу
За даними ВООЗ, щорічно жертвами хламідій стають 89 мільйонів осіб. Однак у більшості випадків це захворювання виявляється випадково (за результатами аналізів), оскільки часто хвороба перебігає безсимптомно. Якщо ж збудник перейшов в активну форму, можуть виникати наступні скарги:

свербіння в ділянці промежини;

щемні болі внизу живота і в попереку;

виділення з піхви;

болі під час сечовипускання.

Чим небезпечний хламідіоз?

Проникаючи до клітин організму, паразити руйнують їх, викликаючи запальні процеси слизової шийки матки, піхви, нирок, уретри. Але найнеприємніше, що активно розмножуються мікроорганізми, які заселяють маткові труби, роблячи їх великими і провокуючи безпліддя або позаматкову вагітність.

Діагностика

ПЛР-діагностики (полімеразна ланцюгова реакція). В Америці і Європі для діагностики хламідіозу використовують тільки ПЛР-діагностики (полімеразна ланцюгова реакція). Так, цей аналіз дорогий, визнають зарубіжні медики, зате матеріалу для цього дослідження потрібно небагато, а достовірність у нього висока (100%). Що ж стосується вітчизняних гінекологів, то вони теж призначають ПЛРу разі підозри на хламідіоз, хоча можливе використання й інших видів діагностики.

Серологічні маркери – імуноферментний аналіз крові (ІФА) достовірний тільки в 60% (згадайте L-форми збудника). Мають популярність переважно у російськомовних лікарів (СНД).

Міні-тест на хламідії – просто, доступно, але низька достовірність – 15-20% (результат мікроскопічного аналізу (мазка) багато в чому залежить від кваліфікації лаборанта).

Імунофлюоресцентний метод (РІФ) – береться мазок, спеціально пофарбований для виявлення хламідій. Цей метод вимагає забору досить великої кількості клітинного матеріалу і присутності високопрофесійного лаборанта. У цьому разі достовірність РІФ зростає до 60-70%, в іншому випадку – падає до 30-40%.

Посів на хламідії. Враховуючи те, що хламідії ростуть тільки на живих курячих ембріонах, цей метод дуже дорогий і широко не використовується. Перевага цього методу полягає у високій достовірності діагнозу і визначенні чутливості конкретних хламідій до антибіотиків.

Лікування хламідіозу

За рекомендаціями ВООЗ, лікування хламідіозу включає:

вживання антибіотиків (однократний прийом азитроміцину або ж 7-денний курс доксицикліну);

дієту;

статеве утримання.

Прогнози на майбутнє

Позбутися від хламідіозу нелегко і насамперед тому, що до цих внутрішньоклітинних паразитів не виробляється імунітет, а значить,можливе повторне зараження. Саме тому деяким пацієнтам доводиться проходити 2-3 курси антибіотиків (а це завдає колосального навантаження на печінку). Аби переконатися в остаточному вигнанні хламідій з організму, після курсу антибіотикотерапії необхідно двічі здати ПЛР-аналіз. Тільки тоді можна говорити про остаточну перемогу над хворобою.

Ірина Чорна

Вибір редакції