Голлівудський режисер Кері Фукунага: «Коли кажуть, що українці самі себе вбивають, в мене вибухає мозок»

Дата публікації
Перегляди
14к
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Голлівудський режисер Кері Фукунага: «Коли кажуть, що українці самі себе вбивають, в мене вибухає мозок»

Кері Фукунага / Фото: Associated Press

Зірковий режисер Кері Фукунага, який зняв 25 фільм бондіани "Не час помирати", екранізацію «Джейн Ейр» та був режисером і продюсером першого сезону телесеріалу каналу HBO "Справжній детектив", зараз перебуває в Україні з гуманітарною місією.

Після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, Кері Фукунага приїхав до Львова, а потім до Києва. Він побував на Київщині та Харківщині: був у Краматорску після атаки росіян на залізничний вокзал. Режисер розповідає світу про звірства російських окупантів, годує українців обідами разом із World Central Kitchen а ще рятує песиків

Кері Фукунага дав інтерв'ю Марічці Падалко. 

Кері, ви пам’ятаєте ту мить, коли вирішили їхати до України – що ви робили, про що думали і як наважилися?

Я думаю, що десь в січні-лютому я спостерігав, як росіяни накопичували війська на українських кордонах і відчував неминучість війни Путіна проти України, і мене обурювало те, що міжнародна спільнота, мені здавалося, робила недостатньо, аби зупинити цю війну. Я думав, що я можу зробити як людина? І яку допомогу запропонувати?

І коли ви власне приїхали? Вже після вторгнення?

Так, після початку вторгнення, в другій тиждень березня

Багато світових знаменитостей, які підтримують Україну і збирають гроші часто пов’язані з нашою країною? У вас є такі зв’язки? 

Мені про це нічого невідомо. Моя генетика дуже проста – я маю напівшведське, напівяпонське коріння

Кері Фукунага / Фото: Associated Press

Але я не маю на увазі лише походження. Можливо, у вас були друзі чи колеги, або якісь українські друзі, які вам траплялися в житті. Ви в Америці. Україна – за океаном, і для багатьох американців – невідоме місце, і раптом ви відчуваєте потребу бути тут

Коли я вчився на кінематографії в Нью-Йорку, в нас були міжнародні студенти – хтось із Грузії, хтось із Росії, хтось з України. Не те, щоб ми постійно проводили час разом, але бували в маленькій Одесі в Брукліні, і в мене був певний досвід. Але донедавна це було моє найближче знайомство з Україною і українцями. Я думаю, що більше мене мотивувала геополітика. Я її вивчав ще до того, як став режисером і продюсером. Особливо, я вивчав історію 20-го століття, спостерігав за розпадом Радянського Союзу і за тим, що сталося з країнами, які до того були його частинами і що з ними відбувалося у 21-му столітті.  Це мене цікавило як предмет в університеті, але окрім того людський бік усього цього, особливо, коли спостерігаєш, які страждання людям несе експансія Путіна, яка триває на пострадянському просторі останні 20 років, і як він не сприймає ідеї демократії – ось що мене хвилювало.

Це вперше, коли ви поїхали до зони військового конфлікту?

Це вперше, коли я поїхав без якоїсь специфічної мети, як, приміром, робота над документальним фільмом, чи якась зйомка чи пошук історій. Я не приїхав до України задля своїх майбутніх проєктів. Я приїхав винятково допомагати. Я відчував, що мушу це зробити, тому що раніше, в юнацтві, я багато робив для своєї громади, працював волонтером, і я думаю, що моя кар’єра в Голлівуді впродовж останніх 10 років похитнула цей баланс в моєму житті. Я відчув, що мушу його повернути і щось робити. Наприклад, я заснував програму в Нью-Йорку на підтримку темношкірих режисерів. І моя сьогоднішня місія – це розширений пошук того балансу між «мистецтвом і комерцією» та між тим, щоб віддавати світу та віддавати людству. 

Ірпінь та Буча – були перші місця, які ми відвідали у воєнній Україні. Ми приїхали до Ірпеня у перший тиждень після звільнення в п’ятницю та того ж дня поїхали в Бучу і побачили, що там відбулося. Це катастрофа.

Кері Фукунага / Фото: instagram.com/cary_fukunaga

Що вас шокувало найбільше?

Я думаю, що найогидніша річ – це те, що є люди, які заперечують, що це сталося. Я шокований невіглаством і тим, що я би описав як хвороба пропаганди. І коли я бачу людей, які пишуть в соцмережах, або коли я сам спілкуюся з людьми, які відмовляються вірити, що росіяни вбивають безневинних цивільних людей! Розумієте, як історик і як людина, яка вивчала різні війни.  І війни проти цивільних – це не нове. Це траплялося і в американській історії, в нас була громадянська війна, коли загинули багато цивільних. І в другій світовій загинули багато цивільних. Це сумні наслідки будь-якої війни. Але зараз ми говоримо про велику державу, яка вторглася до іншої і цілеспрямовано вбиває мирних мешканців. Ми побачили це в Бучі і Ірпені, ми це щодня бачили в Харкові. І коли кажуть, мовляв, українці самі вбивають своїх же, в мене мозок від цього вибухає.

Який ваш рецепт боротьби із пропагандою – повторювати щоразу неспростовні свідчення або взагалі ігнорувати? Після того, що ви побачили в Україні і реакцію за її межами, про яку ви сказали – який ваш рецепт?

Я думаю, що зараз дуже важко, але рецепт – це співпереживання, емпатія. І я думаю, що нам треба визнати, що навіть ув Росії лунають голоси, які не завжди чутно. Бо там в той самий час багато страху. В мене є російські друзі в Лондоні, які бояться що небудь сказати, бо їхні родини в Росії, і вони за них побоюються. І ви знаєте, Путіну вдалося успішно поселити страх в багатьох людях. Але я думаю, що пропаганда  - це складніша річ для усвідомлення. Я спілкувався з людьми, навіть у соцмережах, і ми навіть зійшлися на думці, що можливо федеральні канали Росії не все розповідають. Але я думаю, що однаково є безліч людей, які стовідсотково вірять у кремлівську риторику і ніколи цього не позбудуться. У вас навіть є старше покоління в Україні, яке в це вірить, бо вони виросли, споживаючи російське телебачення, і досі йому вірять. І бомби можуть падати на сусідні будинки, і вони можуть припустити, що це робить їхня армія. Це дуже складно, тому я і називаю це хворобою. Це справді має ознаки нездужання, від якого важко вилікуватися. 

Фото: Twitter/José Andrés

Вам вдалося особисто поспілкуватися з українцями, з огляду на те, що ви говорите англійською, а багато українців – ні?

Я говорив з українцями із чудовою англійською, бо моя російська і українська – мінімальна. Я намагався вивчити, але не можу сказати, що опанував якусь із цих мов. Але в нашій команді багато українців, які завжди готові допомогти з перекладом. Але іноді слова зайві. Я пам’ятаю, коли ідруге ми були в Бучі. Ми повернулися в суботу і привезли пару вантажівок їжі. Ми поїхали до району Бучі, де були колись супермаркети. І місцеві хлопці допомогли нам розвантажити фури. І коли ми все зробили і збиралися їхати, один з хлопців підійшов просто до мене, сказав «дякую» і обійняв. Він мене обіймав, тримався за мою сорочку і почав плакати. І тут непотрібні слова, щоб зрозуміти почуття і зв’язок, який відбувається. Бо для цих людей це означає, що більше немає страху російської окупації, що повертається  відчуття людяності і відчуття, що про них не забули. І такі моменти – незабутні, саме такі зв’язки.

Ви сказали, що тут насамперед як приватна особа, але з огляду на те, що ви все ж режисер, чи надихнула вас Україна, якщо звісно використовувати це слово в нинішніх обставинах доречно, на майбутні проєкти в кінематографії після того, що ви тут побачили?

Здається, я свідомо намагаюся цього уникати, бо я не хочу, щоб моя подорож сюди перетворилася на якийсь «обмін». У вас багато чудових митців, які мусять розповісти світові про цю війну. Я у Харкові познайомився з Мстиславом Черновим, який є блискучим оператором, фотографом та українським журналістом. І він мені розповів про найважчі дні в Маріуполі і про те, як він звідти вибирався. Я думаю, що саме такі люди, саме такі українці і мусять розповісти світову про Україну. Я би теж міг, але тоді це ніби змінює мету моєї подорожі і чому я зараз тут. Я не хочу такого «обміну». Я просто хочу віддавати. Я не хочу брати.

Ви відчуваєте, що якщо знімете якісь епізоди про Україну, то це якимось чином комерціалізує вашу подорож до України і зробить її менш щирою?

Так, саме так. 

Кері Фукунага / Фото: Associated Press

Яке найпоширеніше запитання вам зараз ставлять ваші друзі і родичі в Америці?

Ну, насмперед – чому я тут?! Все таки падають бомби, є великий потенційний ризик для життя. Тому людям складно зрозуміти мотиви. Але я просто відчуваю, що я цього потребую. Тому не знаю, чи зможу і вам дати вишукану і обґрунтовану відповідь чому я це роблю.

А що вас найбільше вразило в українцях?

По-перше, я приїхав з країни, яка зараз доволі розділена. Я думаю, Америка зараз розділена як ніколи в своїй історії. Тому мене так вразила солідарність українців. Вони – разом, які б відмінності їх не розділяли до початку війни. Вони усвідомлюють, що ведуть битву за добро проти зла, тому жертвують всім, захищають всіх, кого можуть – рятують невинних, слабших та вразливих. І докладають всіх можливих зусиль – в міру своїх знань, можливостей і широти свого серця. За цим фантастично спостерігати. 

Голівудський режисер Кері Фукунага дав інтерв`ю щодо своєї діяльності в Україні

Голівудський режисер Кері Фукунага дав інтерв`ю щодо своєї діяльності в Україні

Читайте також:

 
Наступна публікація