5 книжок, які чекатимуть на вас на "Книжковому Арсеналі"

5 книжок, які чекатимуть на вас на "Книжковому Арсеналі"

Цього року на ювілейному фестивалі будуть представлені новинки усіх можливих жанрів.

У цьогорічному книжковому розмаїтті, яке буде представлене "Книжковому Арсеналі", бажано не пропустити найголовніше. Тим паче, коли це український дебют російськомовної авторки, довгоочікуване завершення популярного циклу чи вибуховий нонфікшн, який перевертає все з ніг на голову.

Елена Ферранте. Історія втраченої дитини. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021

Чи могли знати давні подруги, про яких розповідається у цій епохальній неаполітанській історії, що страшна подія змінить все у їхньому житті? Адже обидві пережили чимало. Ліла й Елена за всі часи невтомно ламали стереотипи, намагаючись вирватися зі світу злиднів і насилля. Вони кохали та втрачали, підіймалися та падали. Їх розділяли кілометри, але попри все вони не забували своєї дружби. За сюжетом роману, через тривалий час Елена, засліплена коханням до Ніно, повертається до Неаполя. Вона вже успішна й шанована письменниця. Натомість Ліла засновує комп’ютерну фірму й стає лідеркою кварталу, посунувши могутніх братів Солар.

Шляхи давніх подруг знову тісно переплітаються, і Ліла й Елена стають близькими як ніколи. Що сталося наприкінці? "От побачиш, Ліла сама дасть про себе знати, коли надумає, — запевняють одну з подруг, яка має власну думку щодо останніх в часі подій. — Але від неї не залишилося й сліду. Під час тих двох сумних відвідин Неаполя я походила по району й порозпитувала з цікавості, але ніхто нічого не знав і не пам’ятав або вдавав, що не знає і не пам’ятає. Навіть із Кармен поговорити не вдалося. Роберто помер, а вона залишила бензоколонку й переїхала жити до когось із дітей до Формії. Навіщо тоді я писала всю цю історію? Сподівалася при­вернути Лілину увагу, повернути її до себе, але, мабуть, так і помру, не дізнавшись, чи вийшло в мене".

Олена Стяжкіна. Смерть лева Сесіла мала сенс. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2021

Це перший роман авторки українською, і суто технічно все розпочинається російською, згодом трапляються українськомовні фрагменти, кількість яких збільшується, аж поки весь текст стає українським. Про що роман? Війна на Донбасі, історії кількох родин й окремих героїв, яких звела доля у Донецькому пологовому будинку в 1986 році. Загалом час не дуже важить у цьому романі, і йдеться про 1990-ті, 2000-ні та 2014-й, який став переломним, розвівши героїв по різні боки барикад. Утім, магія тексту все об’єднує, перетворюючи незнайомців на гілки генеалогічного дерева — і вони врешті стають родиною, головна в якій — маленька дівчинка. А ще в романі безліч переходів: стоматолог стає воєнним хірургом, цап — сапером-собакою, боягузливий радянський чиновник набуває рис янгола-охоронця, продавчиня косметики перетворюється на інструктора зі снайперської стрільби. Що ж до Сесіла у назві книжки…

"Якщо я б хотіла надбати читачів-анімалістів, то сказала б їм, що ця книжка не тільки про лева, а ще й про собаку, який у минулому був козлом, про кота, який певний час жив у психлікарні, та про кобилу, яка не могла розродитися… — пояснює авторка. — Якби я хотіла приманити читачів фентезі, то сказала б їм, що ця книжка про двох привидів, на яких заслуговують ті, хто ні в кого й ні в що не вірить. Якщо не ховатися за те, що у мене не виходить респектабельна презентація, й не шукати глупства, то я точно знаю, що хотіла написати книжку про перехід. Про його можливість, неочікуваність, спонтанність, запрограмованість, добровільність й примус, про застигання в процесі або про ривок, про різну швидкість й про іноді неймовірні результати. А ще про те, як зникає й вмирає російська, а українська постає скрізь й навіть там, де вона — смертельно небезпечний символ свободи".

Сергій Щербаков. Ніщо не істина: стисла історія людської дурості. – Х.: Фабула, 2021

Автор цієї книжки, використовуючи метод "від зворотного", по суті, перевертає все з ніг на голову — щоби читач, за традицією, повстав з канапи, вигукнувши класичне: "Тварюка я тремтлива чи право маю?" Насамперед — право дізнатися хоч один інакший варіант "правди", яка існує у нашій Матриці. Так, автор з’ясовує, чому корупцію потрібно заохочувати, а власну дружину — підштовхувати до зради., яка це дурня — подорожувати, займатися аматорським спортом (пропонуючи 50 відтінків спортивного мазохізму) і ходити на вибори. чому бізнесменам у жодному разі не треба витрачати час на нетворкінг або створювати особистий бренд, і навіщо виправдовувати брехню як життєву стратегію, кладучи вінок на могилу статистики разом з її методологією.

"Якщо раптом ви молода мама, топменеджер, TikTok-блогер або будь-який інший типаж надмірно зайнятої людини, що навіть вітер пускає за розкладом, — уточнює автор. — то ось вам стислий переказ книжки: жодної остаточної правди не існує і не з’явиться, а все, у чому ви на 100 % упевнені сьогодні, зі стовідсотковою гарантією втратить актуальність, зміниться до непізнаваності або відімре — варто лише почекати. Краще кажучи — "ніщо не істина".

Томаш Ґживачевський. Кордони мрій. Про невизнані республіки. – Чернівці: Видавництво 21, 2021

Тринадцять захопливих художніх репортажів із псевдореспублік затягують читача в чорні діри альтернативних, але водночас таких справжніх реальностей. Абхазія, Південна Осетія, Нагірний Карабах, Придністров’я, "ЛНР", "ДНР" – де-юре вони не існують, де-факто там триває життя за своїми специфічними законами, надиктованими парадоксальною реальністю та невтіленими мріями про незалежність.

"І от я питаю: і як ти думаєш, тут Росія, Україна чи "ДНР"? — точиться розмова у збірці. — А він каже: ні, тут просто моє подвір’я. Моє подвір’я — це моя батьківщина. І все. Така ідентифікація себе як місцевого. Моя батьківщина закінчується там, де й мій паркан, весь продірявлений кулями, і я звідси не виїду, бо нічого більше не маю".

Евеліна Дацюте. Щастя – це лисичка. – Чернівці: Чорні вівці, 2021

За сюжетом цієї чудової книжки, прикрашеної не менш гарними ілюстраціями, жив собі в одному великому місті хлопчик. У нього були мама, тато й хатинка в дереві. Якось у житті Павла з’явилася лисичка. А коли у твоєму житті з’являється лисичка — очікуй чого завгодно. Адже найбільше Павлові подобалося у парку гойдалка — не тому, що він сам страшенно любив гойдатися, а тому що на ній любила гойдатися лисиця.

Тож чуттєва ілюстрована історія письменниці Евеліни Дацюте й художниці Аушри Кюдулайте розповідає про дружбу хлопчика та лисички, про щедрість, сум утрати й радість відкриття. Про те, що важливо для кожного, — великого і маленького. Про щастя. Хіба це не чудово?

Читайте також: 5 нових перекладів, які варто прочитати за довгі вихідні

Наступна публікація