5 нових книжок, які не можна пропустити

5 нових книжок, які не можна пропустити

У цій добірці – суцільна екзотика, яка пасуватиме до літнього читання.

Викрадення княжни в історичному романі, малий маніяк у психотрилері, циркове кохання і відьма у шведській оповідці – чтиво, яке нікого не залишить байдужим і яке варто взяти у відпустку.

Тетяна Белімова. Винуваті люди. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021

Дія у цьому пригодницько-історичному романі відбувається між 1890 та 1914 роками – в епоху світових звершень і відкриттів. Але як тоді жилося в Україні? У будь-якому разі, справжнього кохання, глибоких почуттів і фаталізму не бракувало за будь-яких часів, тож історія головних героїв роману далеко не виняток. Наприклад, хтось міг би позаздрити Марусі, яка стала дружиною поміщика Ясенського Житиме тепер у розкоші! Хай і з нелюбом. Утім, час мине, і не згадає про того свого Василя. Однак життя повернеться інакше. Маруся лишиться вдовою, а Василь стане цирковим артистом. Він зійдеться з жінкою, якої ніколи не покохає, але й не покине.

"Василь повернувся з Білої Церкви ще більш відчуженим. Тепер уже не лише Машка не розуміла, що з ним відбувається, він і сам не знав, що з ним таке. Спогади прийшли, як весняний паводок, залили серце гарячою кров’ю. Куди він не йшов, що не робив, Маруся стояла перед очима. Чужа, відсторонена, у чорному, але, попри те, красива й жадана. Приходила в сни юною дівчиною, якою запам’яталася ще зі щасливого часу, коли були живі батьки і світ здавався створеним для щастя. Василь прокидався, виходив надвір, придивлявся до місяця, прислухався до себе. Поки жив у великому місті, не було часу побути із собою наодинці. Усе кудись поспішав, біг у цирк, вертався додому, їв, спав, сварився з дружиною, знову кудись біг, а виходило, що весь час нісся галопом по колу, ніби на цирковій арені".

Але й Маруся чекатиме на Василя все життя. Їх осудять люди, власна совість винесе їм вирок. Зустріч із Василевою дружиною буде останньою краплею для Марусі. Вона втече, присягнувши, що тепер уже назавжди. Але правда, що наздожене її, змусить повернутися. Та чи востаннє?

Артем Поспєлов. Тадуш. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2021

Цей роман, що наче химерна мозаїка, а насправді – сюрреалістичний епос, складається з чужих розмов, думок і спогадів героя, маючи, проте, чіткий сюжет. Спершу в сільській родині помирає пес, потім Дід, згодом їде Тітка, в яку закоханий малий Зоїк, який живе без батька, і поволі родина розпадається. Утім поруч із героєм завжди його вигаданий друг Малюк – наче аберація класичної історії, бо він тут замість Карлсона: приходить, мудрує, радить. Живе мало не на даху, а насправді – в уяві героя.

"Малюк каже, що живе неподалік. Це схоже на правду, бо він часто поруч. Але я не проти. Якщо Малюк поруч, це означає, що я його потребую. Він так говорить. Він, а не я. Малюк має понівечений голос. Коли побачу його наступного разу, запитаю, чому він зі мною". Що ми дізнаємося про героя, окрім того, що не ходить до школи, бо вважається хворим? Каже, що вбив Діда і міркує, як убив би другого. Має особистий відлік часу: "Останні тисячу днів я сплю у залі". Спілкується з власним двійником. "Ми ніколи не сперечаємося. Бо з цього однаково нічого не вийде. Так говорить Малюк. Довести, що хтось із нас кращий? Що ми різні? Це як доводити, що кит не може без солоної води, а гепард без сирого м’яса. Марнування часу, каже. Дурня, додає. От якби довести, що комусь із них сильніше хочеться жити або вбивати".

Щодалі ця "дитяча" оповідь скидається на "Стороннього" Камю – точніше на його передісторію: з обов’язковим похороном, Чужим, який приносить мамі книжки, і жінками в чорному. Замість араба на пляжі, якого вбивають у Камю – власні думки про це вже в рідному селі. А ще минуле, яке мішається з сьогоденням, коли мертві живуть в голові, а отже, які ж вони мертві? "Гутен так, каже Дід, коли я заходжу до вітальні. Тобто сказав би, якби був у будинку. Якби не помер, звісно. Я ча­сто думаю про те, як могло бути і як не могло". І чимдалі до фіналу, тим ближче ми до страшної таємниці, адже насправді цей роман – справжній український психотрилер.

Майґуль Аксельссон. Квітнева відьма. – К.: Комора, 2021

Притулок для інвалідів у цьому знаковому романі схожий на в’язницю, в якій нічого не змінюється з післявоєнного часу. В одному з таких будинків мешкає героїня, прикута до ліжка, але сильна духом – квітнева відьма, котра стежить за трьома своїми зведеними сестрами. Адже одна з них живе її життям, хоч всі троє не можуть заповними поронжу в душі – ані коханням, ані алкоголем, ані родиною. Як, наприклад, одна з них. "Але переспати з ним - це лише шлях, а не ціль.

Маргарета мала передчуття, що могла б задовільнитися навіть тим, що викликала у Флемінга пожадання у відповідь, але насправді їй уже стало однаково. Усередині неї була якась порожнеча, яку треба заповнити, і Маргарета знала, що це станеться, коли вони однієї літньої ночі лежатимуть серед заростей вересу. Флемінг має сказати або зробити щось – вона не знала, що саме, але після цього вся порожнеча в її тілі заповниться назавжди. Після цього вона зможе задоволено жити далі. Наповнена навіки. І нарешті це сталося. Одного вечора Флемінг поклав руку їй на стан і почав розстібати свої штани". І лише наприкінці квітневій відьмі вдається помститися, коли завдяки таємничим листам сестри збираються разом, і звільнитися з-під чар їм буде нелегко.

Лорі Верхомин. Кохання. Життя і смерть з Біллом Евансом. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2021

У цій книжці спогадів Лорі Верхомин розповідає про останні непрості 18 місяців життя і смерті талановитого американського джазового піаніста з українським корінням Білла Еванса. Через його особливе розуміння та виконання джазу музичний світ захоплюється ним донині. Тож ця історія кохання — неймовірна, тому що не вигадана. Іноді безмежно красива, іноді страшна й приземлено-життєва. Як, наприклад, у розділі "Ключі до сексу. (Едмонтон, 1975)".

"Мене вже чекає тато в темно синіх бізнес-шкарпетках, сімейних трусах і незапнутому картатому фланелевому халаті Я тихенько. захожжу з чорного входу, де напівтемно. Припускаю що він може там бути, але маю надію прослизнути повз нього. Та цього разу він міцно хапає мене за руку починає трясти, допитуючись, із ким я трахався. Мене бентежить його мова, а фізичне втручання взагалі вибиває з колії. Зазвичай мене зустрічає мати, але сьогодні її тут немає. Він не чекає відповіді. Я намагаюся вирватися, але він ще міцніше стискає мою руку, обзиває мене хвойдою, а тоді штовхає сходами вниз. На щастя, з мене ще не вивітрився хміль, тож моє тіло розслаблене й елегантно пролітає тринадцять сходинок додолу". Але все у цій історії справжня, як справжнє кохання. Коли двоє дивляться в одному напрямку, коли різниця у віці не має жодного значення, коли Він вчить її чути музику між нотами, а Вона його — чути тишу між словами про кохання".

Софі Ґрін. Поткін і Стаббс. Книга 1. – К.: Рідна мова, 2021

Головна героїня цієї історії Ліл Поткін живе в похмурому місті Пеліґан і мріє займатися журналістськими розслідуваннями. Якось Ліл, гаючи час у залі очікування на автобусній станції, натрапляє на дивного сумного хлопчика і пригощає його гарячим шоколадом. А прокинувшись вночі, бачить його у своїй кімнаті. Спершу хлопець не хоче казати, хто він і звідки взявся, та зрештою зізнається: він — привид, і йому потрібна допомога Ліл.

Адже дівчинка — єдина, хто бачить його. Тож згодом Ліл Поткін і Нед Стаббс прагнуть дізнатися, що ж трапилося з Недлі торік, коли він безвісти зник із сиротинця. Друзі звертаються по допомогу до Ейба Мендрела — детектива на пенсії. Ейб погоджується розплутувати справу Стаббса, якщо Ліл допомагатиме йому в пошуках небезпечного злочинця, який уникнув правосуддя. Насправді це чтиво, яке зацікавлює і незвичним сюжетом, і психологічною напруженістю, і "дорослим" вирішенням проблем, яких виявляється без ліку у цій захопливій історії.

Читайте також: 5 нових книжок на літо

Наступна публікація