Революція для кожного і нотатки інсайдера: 5 нових книжок осені

Революція для кожного і нотатки інсайдера: 5 нових книжок осені

5 нових книжок осені

Книжки цієї добірки — це наче заклик до вдумливого читання й осмислення нашого нинішнього життя.

Революційність книжок цієї добірки у тому, що всі вони — прорив у головних сферах нашого життя, від фінансової до гуманітарної. Цифровий прогрес і ревізія влади, альтернативні теорії походження людства та перша публікація поета часів Розстріляного Відродження — наче заклик до вдумливого читання й осмислення нашого нинішнього життя.

Кріс Скіннер. Людина Цифрова.Четверта революція в історії людства, яка торкнеться кожного. Х.: Фабула, 2020

Автор цієї книжки нагадує про те, як завдяки цифровій революції, що породила четверту епоху людства, вперше в історії всі ми з’єднані одне з одним у реальному часі. Тож перед нами украй необхідне дослідження того, як цифрова епоха впливає на відносини між людьми та бізнесом, а також пропонує керівництво з адаптації компаній будь-якого розміру, що можуть стати перспективним цифровим бізнесом. Аби бути готовим до майбутнього, ми повинні зрозуміти, які етапи вже пройшла цифрова трансформація, тож автор докладно розповідає про те, що відбувалося раніше і що відбувається нині. 

"Одночасно з революцією в історії людства відбувається еволюція діджиталізації, — нагадує він. — Цифрове людство з’явилося не протягом однієї ночі, а формується останні 70 років. Наприклад, чимало людей ще 10 років тому активно обговорювали Web 2.0, інтернет другого покоління. Я цікавився технологіями все життя і вважаю, що ми переживаємо четвертий етап технологічної еволюції. Цифровий 4.0, якщо хочете. Нарівні із розумінням людства, що переживає цифрову трансформацію, важливо розуміти витоки, шляхи виникнення й розвитку цієї трансформації". Таким чином, оскільки вже настав час переосмислити сектор фінансових послуг як фінансування за допомогою технології, ця книжка допоможе вам зрозуміти цифрову трансформацію, замислитися про свій бізнес і, передусім, про те, з чим вам доведеться мати справу в майбутньому.

Тьєррі Дебру. Книжконюх. Дарвін. Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2020

У цій збірці, виданий за сприяння Українського культурного центру, представлені п’єси відомого бельгійського драматурга, актора, сценариста і театрального режисера. За сюжетом першої, у містечку-фантомі десь на узбережжі Північного моря живе дивний чоловік: у власному домі він тримає найбільшу у світі бібліотеку — "Дивовижний лабіринт, де із шедеврами сусідують грошові історійки для дурних дівчисьок". І орієнтується серед книжок наш дивак за допомогою нюху, угадуючи за запахом будь-яку книжку!

"Книжки — вони як вино, — переконаний він. — Глибше вдихніть, і вам відкриється стільки таємниць! Нині він втратив нюх, і тому наймає на роботу дівчину, після чого й стається історія, розказана у цій п’єсі. За сюжетом другої, у родині Саллі, яка мешкає в маленькому провінційному містечку у США, одночасно три лиха: її Тато впав зі сходів і лежить у лікарні в комі; її чорношкірий чоловік переспав з її рідною сестрою — і та завагітніла; а у школі, де Саллі працює, постало питання, як викладати походження світу на уроках біології — теорією Дарвіна чи "іншими", альтернативними теоріями? Саллі шукає аргументи проти консервативної міської педради, захопленої концепцією креаціонізму... "Дві тисячі років тому людина загинула за нас на хресті — а ви, еволюціоністи, відреклися від Нього! — закидають їй. — Але ж без Господа світ позбавлений сенсу! А якщо смислу немає, то дозволене все! Немає ані правил, ані моралі! Хоча... хіба варто згадувати про мораль при тобі та членах твоєї родини?".

Василь Шкляр. Спів Божої пташки. Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2020

Початок цього роману, ліричний і драматичний водночас, нагадує нам про те, що не все у нас з недалекого трагічного часу обдумано і розказано. Звісно, "чорнобильська" тема — надто широка і складна, будучи обговорена, здавалося, у всіх жанрах, але в цьому романі мова про те, як жилося у ті часи різним людям, не з плакатного чи агітаційного середовища, а творчим, живим, небайдужим до самого життя, а не лише до його чергових "перегинів". Адже офіціоз мовчав про все.

"Стареньке запорошене радівце у Стаховій хаті шкабарчало Хазановим і Жванецьким, хрипіло Ви­соцьким, нагадувало про широку гласність, і якби сталося щось страшне, то, певна річ, припинило б зубоскальство та співи й сказало б, що так і так, біда, людоньки добрі, велика біда, і давайте насамперед рятувати діток, вони ж не винні, що старі пеньки довели нас до вселенської катастрофи". За сюжетом, у цей самий час, звільнившись із видавництва герой оповіді лишає дружину, вродливу Софі Лорен, як називав він її десять років тому, і їде в село писати сценарій, а вже звідти, рятуючи сина, до Одеси. Загалом пристрасті, що киплять довкола, нагадують про той трагічний час, коли "реактор" і "радіація" були у всіх на устах, а в крамницях бракувало горілки, щоб загасити тривогу. Утім, автору вдалося розповісти про це нестандартно, яскраво, цікаво, нагадавши, як недаремно значить у передмові до роману Михайло Слабошпицький, про визна­чення прози як мистецтва слова.

Олег Зарубінський. Верховна Рада і її мешканці: записки інсайдера. К.: Самміт-книга, 2020

Автор цієї книжки розбирає всі скликання Верховної Ради — від першого до останнього: в особах і справах, фразах і фактах, скандалах і вчинках, епатажі та популізмі. "Кто-то зашел в пар­ламент, будучи политически или социально гиперак­тивным, кто-то системно, а кто-то одноразово штурмом прикормив избирательный округ, еще кто-то использо­вал весь имеющийся в управлении административный ресурс, — роз’яснює автор. — Да, кто-то привел вместе с собой или вместо себя в депутатское кресло близкого родственничка или вожделенную любовницу. Но каждый прошел в депута­ты все-таки за что-то и почему-то. Чем-то он отличался от многих других соплеменников. Может быть, нагло­стью, может, целеустремленностью.

Всепобеждающей беспринципностью. Податливостью. Верноподданиче­ством. Реже интеллектом и эрудицией. Чаще — накопленными ресурсами. Умением подстроиться под инерцию настроений людской массы". Таким чином, історія українського парламенту постає перед нами у вигляді великої державної машини, яка має парадний бік, а також тіньові кулуари, куди вхід заборонено. Саме там, за таємними дверима, які мешканці Верховної Ради воліли б тримати зачиненими, іноді вирішується доля партій і фракцій, а також призначають на посади й виносять вердикти.

Володимир Гаряїв. Метафізичний реквієм.  Чернівці: Meridian Czernowitz, 2020

Автор цієї філософської поеми — останній український футурист, учень Михайля Семенка, член легендарного футуристичного гурту "Нова генерація", свідок українського літературного відродження 1920-1930-х років. Свій твір він почав писати ще в 30-х, час від часу повертаючись до цього протягом свого життя та завершивши щойно у 1990-х. Поему вподобали Семенко і Тичина, але далі обіцянок справа не пішла, навіть в часі "відлиги" нічого не змінилося, адже автор вкотре був звинувачений у ревізіонізмі. Тож за свого життя він так і не побачив книжки, так само, як автор ілюстрацій до неї — харківський художник Валєр Бондар.

Спекотного літа 1997 року, перед самою своєю смертю, він оббивав пороги численних офіційних установах у справі святкування 70-річчя "Нової Ґенерації". Йшлося "усього лише" про ювілейний потяг, який мчав би Україною, а поети у ньому пили б вино й гомоніли за літературу. Так, принаймні, артикулював свій задум сам автор. Одночасно редагував нові вірші Сергія Жадана, які той щоразу приносив йому після написання. Тягав літературним Харковом зайшлого і похмільного Юрка Андруховича. Затято сперечався з автором цих рядків з приводу якоїсь там фрази в Жака Деріди. Словом, був поміж нас і одним із нас…

Читайте також: Топ-5 нових книжок, від яких не відірватися

Повʼязані теми:

Наступна публікація