Що почитати: 3 книжки про міфи та фейки

Що почитати: 3 книжки про міфи та фейки

Вигадок, фейків і містифікацій в різних галузях громадського, соціального і навіть приватного життя сьогодні існує величезна кількість, тож не дивно, що більшість книжок цього огляду присвячено їх розвінчанню. Цілком можливо, що вони мотивують до фільтрованого сприйняття інформації, а то й підштовхнуть до кардинально інакшого погляду на деякі речі.

Павло Єремєєв. 33 спростування. Міфи та фейки з історії України. – Х.: АССА, 2023

Історія, як знати, сповнена міфів та фейків. Якісь із них виникли випадково, інші були створені, щоб заперечити існування українців як окремої нації. Пропагандистська машина працювала вправно, але настав час дізнатися справжню історію, яка захопить та зруйнує застиглий набір стереотипів. Зокрема у книжці Павла Єремєєва "33 спростування. Міфи та фейки з історії України" ви зокрема прочитаєте, чому запорозькі козаки цікавіші за спрощений образ селян-утікачів; чи правда, що паризький аеропорт названий на честь українця; чи існує золото Полуботка; хто ж створив Велесову книгу і багато іншого. Тим самим 33 спростування, наведені в книжці, змінять ваш погляд на історію. Адже ці спростування наявних міфів дають змогу не лише більш адекватно зрозуміти історичний шлях України крізь століття, але й прищепити смак до самого процесу наукового пошуку, перевірки інформації та співставлення фактів. Наприклад, щодо половців.

"Щонайперше варто зауважити, що половці переважно не були вузькоокими монголоїдами, - зауважує автор. - Сама назва "половці", якою русичі позначали цей народ, на думку більшості дослідників, походить від слов'янського слова "половий", тобто світло-жовтий. Вірменські хроністи також називали половців словом, яке в перекладі означало солом'яно-жовтий. Саме такого кольору було волосся в значної частини половців. Це зовсім нехарактерно для монголоїдного типу. Східні джерела однозначно вказують, що кипчаки (так половців називали в Азії) на вигляд були відмінні від монголів, мали блакитні очі й руде волосся. Звісно, кочовики - як це очевидно з самої їхньої назви - постійно знаходилися у русі, укладали міжплеменні шлюби, змішувалися. Тож не виключено, що дехто серед половців мав монголоїдні риси. Проте загалом то були люди, які належали до європеоїдної раси".

Сергій Постоловський. Релігія. – Х.: Фоліо, 2023

У цьому романі так само чимало про міфи, а також фейки, але найбільше – про те, що сталося після того, коли вони замінили правду. Тобто перед нами - політичний роман "Релігія" Сергія Постоловського, що описує Україну ХХІ століття після закінчення Визвольної війни проти загарбницької Росії. Справжня альтернативна історія з відвертим присмаком збочених людських бажань, непристойних сексуальних ігор і дитячих трагедій. Магічний реалізм, у якому життя людства навіки поєдналося з посланцями Бога та прислужниками Сатани. За сюжетом, головний герой отримує від дядька щоденник свого діда 2095 року, чоловіка, жорстокого та всесильного Глави Таємної Поліції України, який, щоб помститися своїм мертвим, змінив перебіг самої історії. Але чи вдалося йому перетворити на міф чи фейк легенду про Проповідника - чи то людину, чи то істоту, чи то справжнього посланника Бога, за яким в Україні ішли мільйони? Здавалося б, вже минуло кілька десятиліть, коли на Майдані повісили цього пророка, який розмовляв з Богом, а він навіть з того світу не дає про себе забути. Як неможливо забути методи, якими правда перетворюється на прах. Тобто на ті самі міфи та фейки.

" — Васильку, мені лячно, братику! Що ж це коїться? Так починається полювання, Василю. Полювання на живих людей, — Анастасія плакала, і я зрозумів, що наше життя вже ніколи не буде таким, як дотепер. У наш світ кінця ХХІ століття йшов харизматичною ходою Проповідник — чи то людина, чи то істота, чи то саме божество, яке так і не повторило шляху Ісуса Христа, а його прах було спущено в унітаз громадського туалету на старому Байковому кладовищі міста Київ".

Що було далі — у цьому приголомшливому, аморальному романі, у якому змішалися добро і зло, амбіції та ненависть, категоричність і нездатність пробачати, атеїзм і релігійність, розпуста й цнота, закулісні ігри й трагедії, що є результатом людських слабкостей та гріхів.

Деніел Пінк. Драйв. Дивовижна правда про те, що нас мотивує. -  К.: Лабораторія, 2023

У цій книжці про новий погляд на мотивацію перед нами розкривають невідповідність між тим, що про мотивацію знає наука, і тим, як ми намагаємося мотивувати себе й інших людей насправді. Іноді велику роль при цьому грають міфи (про істину і правду) та фейки (про справжню мотивацію). Наприклад, більшість людей вірить, що найкращий спосіб мотивації — це винагорода або покарання, поширений метод батога і пряника. Натомість у книжці Деніела Пінка "Драйв. Дивовижна правда про те, що нас мотивує" з’ясовується, що цей підхід — помилковий. Автор пояснює, що джерелом мотивації є третій драйв — наші вроджені потреби самотужки керувати власним життям (автономія), удосконалюватись та творити (майстерність), й покращувати світ навколо (мета). Компанії, які навчаться створювати середовище, що живитиме третій драйв, отримають продуктивніших й більш залучених працівників. А люди, які зрозуміють механізм роботи третього драйву, навчаться управляти внутрішньою мотивацією, бути наповненими та отримувати задоволення від роботи. Починалося ж усе, ясна річ, з мавп.

"Поведінка приматів під час дослідження змушує нас поставити цікаві запитання до теорії мотивації, оскільки вони досягнули істотних навчальних результатів, а високий рівень ефективності зберігався без спеціальних чи зовнішніх стимулів, — дізнаємося ми подробиці досліджень. — Що ж іще могло стати причиною? Шукаючи відповідь на це запитання, Гарлоу висунув нову теорію, яка ввела поняття третього драйву: "Виконання завдання, — стверджував він, — забезпечувало внутрішню винагороду. Мавпи розгадували головоломки з простої причини: задоволення від виконання саме собою було винагородою". Такі висновки здавалися тоді нечуваними, але те, що трапилося потім, ще більше спантеличувало й роздмухувало дискусії. Можливо, цей тільки-но відкритий драйв, який Гарлоу, зрештою, назвав "внутрішньою мотивацією", і справді існував".

Читайте також:

Повʼязані теми:

Наступна публікація