2200-річний римський корабель розкрив таємниці стародавнього суднобудування

Археологи дізналися нові подробиці про технології будівництва та ремонту кораблів у часи Римської республіки завдяки дослідженню уламків судна, яке затонуло близько 2200 років тому біля узбережжя сучасної Хорватії. Неочікувано головною знахідкою для науковців став не вантаж корабля, а його гідроізоляційне покриття, у якому збереглися частинки пилку.

Про це повідомило видання Popular Science.

Йдеться про затонулий корабель Іловик–Паржине 1, який археологи виявили 2016 року. Судно перевозило деревину та амфори — давні посудини для зберігання вина. Причини його аварії наразі залишаються невідомими.

Дослідники пояснюють, що органічні гідроізоляційні матеріали рідко стають предметом детального вивчення в археології, хоча саме вони можуть багато розповісти про розвиток морських технологій. Захисний шар, який наносили на корпус судна, утримує пилок у своїй липкій структурі, подібно до того, як деревна смола зберігає дрібні частинки. Саме це дозволило науковцям встановити, де корабель міг будуватися, ремонтуватися та якими маршрутами ходив.

Для дослідження команда вчених проаналізувала 10 зразків покриття із судна. Вони використали структурний, молекулярний і пилковий аналізи. Результати показали так званий «молекулярний відбиток» гідроізоляційного шару: в усіх зразках основним компонентом була нагріта хвойна смола або хвойний дьоготь, який також називають пеком.

В одному зі зразків науковці виявили іншу суміш — поєднання бджолиного воску та дьогтю. Такий матеріал у грецькому кораблебудуванні називали зопіссою. Як зазначають дослідники, використання смоли та бджолиного воску згадував ще римський письменник і натураліст Пліній Старший у своїй праці «Природна історія». Виявлення цієї суміші на кораблі свідчить, що подібну технологію використовували й в Адріатичному регіоні.

На думку дослідників, застосування зопісси може підтверджувати гіпотезу про те, що корабель був побудований у стародавньому Брундізії — нині це італійське місто Бріндізі. У той період цей регіон мав тісні зв’язки з грецькими колоніями на території материкової Італії.

Аналіз пилку також підтвердив цю версію. Частина покриття, ймовірно, була нанесена неподалік від Брундізія. Інші шари, як припускають науковці, могли наносити вже на північно-східному узбережжі Адріатики — там, де корабель згодом зазнав аварії.

Пилок у покритті походив із різних природних зон. В ньому виявили сліди рослин, характерних для лісів із падуба та сосни, чагарників з оливковими та ліщиновими деревами, районів із вільхою, ясенем, ялицею та буком. Частина цих рослин є типовою для середземноморського та адріатичного узбережжя.

Окремо дослідники встановили, що корабель, ймовірно, проходив кілька етапів ремонту або повторного нанесення покриття. Загалом судно могло отримати чотири-п’ять шарів гідроізоляції в різний час. Один і той самий шар наносили на кормову та центральну частини корабля, тоді як на ніс — щонайменше три різні партії матеріалу. Це може свідчити про послідовні ремонти під час експлуатації.

За словами науковців, результати дослідження дають змогу краще зрозуміти навігаційні маршрути античних суден. Вони вважають, що корабель курсував між західним узбережжям Адріатики, де його, ймовірно, збудували та вперше покрили захисним шаром, і східним узбережжям, де він міг проходити ремонт. Також не виключені переміщення між південними та північними ділянками цього узбережжя протягом усього терміну служби судна.

Нагадаємо, раніше ми повідомляли, що під час розкопок на місці стародавнього поселення Віндонісса у Швейцарії археологи виявили залишки найдавнішого римського військового табору та унікальний обвуглений хліб віком 2000 років.