Зв'язок між людиною та собакою по-справжньому унікальний, що підтверджують дослідження та експерименти.
Собака широко розкриває пащу, кутики рота розтягуються, язик вивалюється, а очі примружуються. У більшості не виникне жодних сумнівів: чотирилапий радісно посміхається. Але чи насправді це те, на що так схоже? Чи передають собаки цим виразом свою радість чи задоволення, як і люди? Коротше кажучи: чи справді собаки усміхаються нам?
Особливі стосунки людини та собаки
Відповідь криється в історії наших довгих стосунків – майже 30 тисяч років собаки живуть пліч-о-пліч з людьми як домашні тварини. Через це між нами розвився особливий зв'язок.
Більшість досліджень підкріплюють ідею, що наш комунікативний зв'язок із хвостатими унікальний. Наприклад, дослідники виявили, що собаки використовують зоровий контакт з людиною як ніхто інший.
Приміром дослідження, опубліковане в журналі Current Biology, порівняло реакцію вовків та собак на зачинений контейнер із м'ясом, який їм самотужки не відчинити. Тоді як вовки просто здаються та відступають, коли розуміють, що до м'яса їм не дістатись, собаки обертаються і довго та допитливо дивляться на людей. Припускається, що хвостаті знають: людина може їм допомогти.
Інше дослідження, опубліковане в журналі Science, виявило, що собаки і люди під час зорового контакту відчувають збільшення рівня окситоцину – цей гормон відіграє важливу роль у соціальних зв'язках. Ба більше: собаки, вчуваючи окситоцин, починають довше дивитися на людей.
За словами Алекса Бенджаміна з Йоркського університету Британії, зоровий контакт – це фундаментальний механізм співпраці. Особливо, коли ви собака і не можете покладатися на мову. Можливо, люди "виховали" цю особливість у собак, коли приручили їх, розповів учений Live Science.
Чи свідома "міміка" чотирилапих
Щодо виразів, які з'являються у собак – чи використовують їх собаки для спілкування з нами? Це цікаве запитання, каже Джуліан Камінська з Університету Портсмута в Британії.
Науковиця особливо зацікавлена в одному чарівному виразі собак: коли внутрішній край їхніх брів піднятий. Ми називаємо це "щенячі оченята".
Аби вивчити цей погляд детальніше, Камінська з колегами вирушили до собачого притулку. Там вони застосували "систему кодування особистих дій". Простіше кажучи, дослідники фіксували кожен порух собак під час взаємодії з людьми.
Потім вони відстежували час, який собака проводив у притулку перед тим, як його обирали та забирали нові господарі. Як виявили учені, чим більше собаки роблять такі "щенячі оченята", тим швидше їх забирають з притулку. Жодна інша поведінка не мала настільки істотного ефекту.
Далі, Камінська хотіла дізнатися, чи навмисно тварини поводять себе так, і провела ще один експеримент. У ньому собак залишали з людьми, які пропонували або не пропонували тваринам їжу. Знаючи силу свого погляду, перед яким так важко встояти, чотирилапі могли б маніпулювати ним заради смачненького. Але вони не робили цього.
Хоча й собаки були більш виразними, коли дивилися на людину, "щенячі оченята" вони робили однаково часто і коли їм давали їжу, і коли ні. Цілком можливо, що людство несвідомо провело відбір за цією чарівною рисою під час одомашнення собак, адже це нагадує людський вираз обличчя. Втім стверджувати, що собаки навчились використовувати цей вираз – а разом з ним й інші подібні – підстав нема.
Тож чи справді собака усміхається нам
Усе це підводить нас до таємниці чарівної собачої "усмішки". Тут Камінська радить бути обережними з припущеням, що для собак посмішка має однакове з людиною значення, адже даних щодо цього поки що небагато.
"Проблема з виразами собак полягає в тому, що наші дослідницькі інструменти, як правило, суб'єктивні, а в парі з нашими антропоморфними замашками, дуже можливо, що ми неправильно інтерпретуємо те, що ми бачимо на мордах собак", - каже науковиця.
Дослідження, опубліковане в журналі Scientific Reports, вказує, що вираз із "розслабленим відкритим ротом" у собак зазвичай з'являється у позитивних обставинах. Наприклад, коли вони запрошують одне одного погратися. Але навряд чи це те, що ми назвали б посмішкою, яку чотирилапі дарують нам навмисне.
Аби дізнатися точно, потрібні більш об'єктивні методи дослідження, як-от вже згадана "система кодування особистих дій".
Можливо, сумніви у "щирості" усмішки улюбленця засмутять деяких господарів. Але дарма. Певною мірою це не має великого значення, адже наші стосунки з собаками й без того особливі.
Фактично, собаки – єдині відомі нам істоти, які успішно слідують людським жестам та розуміють їх. До прикладу, навіть шимпанзе, наші найближчі родичі, не розуміють таких людський рух, як вказування кудись пальцем. А хвостаті розуміють. Також відомо, що їм до вподоби деякі людські інтонації. Так, Алекс Бенджамін з'ясував, що домашні улюбленці надають перевагу компанії людей, які не просто звертаються до собаки на кшталт "Хто тут гарний хлопчик", а й говорять з тваринами у більш високих тонах.
Бенджамін каже, що це має мотивувати людей до того, аби ставити більш чутливим комунікатором. "Собаки вже так добре розуміють нас. Вони можуть зрозуміти дуже тонкі сигнали", - сказав дослідник. "Отже, наша робота як людей – дати їм сигнали для розуміння шляхів взаємодії з нами". Тож якщо ви хочете посміхнутися своєму песику – в жодному разі не відмовляйте собі.
