Чому людина не може сама себе полоскотати: вчені розкрили таємницю мозку

Кожен із нас бодай раз у житті намагався полоскотати себе за коліно чи стопу, проте це ніколи не викликало бажаного сміху чи бодай якихось відчуттів. Водночас, якщо це зробить хтось інший, ви можете буквально задихнутися від сміху. Чому людське тіло так дивно реагує на власні пальці та як мозок регулює наші відчуття, з’ясували науковці.

Про це пише Space Daily.

Згідно з результатами сканування мозку, наша нервова система обробляє дотики, які ми викликаємо самі, зовсім інакше, ніж дотики з навколишнього світу. Мозок працює як надпотужний прогнозист.

«Коли ви рухаєтеся, ваш мозок передбачає відчуття, яке викличе цей рух, і пригнічує реакцію ще до того, как вона досягне свідомості. Лоскіт, викликаний вами самими, просто скасовується вашим власним прогнозом цього відчуття», — пояснюють автори дослідження.

Щоб діяти в навколишньому середовищі й не збожеволіти від інформаційного перевантаження, нервова система повинна чітко розрізняти сигнали. Щоразу, коли мозок віддає рухову команду, він зберігає її внутрішню копію. Якщо предсказання збігається з тим, що відчуває шкіра, інтенсивність сигналу миттєво знижується. Новий дотик ззовні не має такого передбачення, тому відчувається з повною силою.

Тривалий час науковцям не вистачало чіткого опису цього механізму. Довести теорію передбачення вдалося завдяки експерименту, який провели вчені Сара-Джейн Блейкмор, Деніел Волперт та Кріс Фріт. Вони створили спеціальну роботизовану установку.

Добровольці однією рукою керували пристроєм, який за допомогою робота переміщував шматочок м’якої піни по долоні їхньої іншої руки. Експериментатори навмисно змінювали синхронізацію між рухом та дотиком.

«Коли дотик миттєво слідував за рухом, піддослідні оцінювали його як ледь помітне погладжування. Але коли ми ввели штучну затримку між рухом руки та дотиком піни, відчуття лоскоту повернулося. Воно посилювалося в міру збільшення затримки від нуля до двох десятих секунди», — констатують дослідники.

Фізично нічого не змінювалося — та сама піна торкалася тієї самої ладоні. Проте порушення синхронізації довело: мозок робить конкретне часове передбачення, і дотик блокується лише тоді, коли реальність повністю йому відповідає.

Де саме в голові «вимикається» лоскіт

Щоб остаточно з’ясувати, які зони відповідають за цей процес, дослідники порівняли активність мозку під час чотирьох різних станів людини. Скан виявив унікальну нейронну сигнатуру.

Дотик від іншої людини набагато сильніше активувало соматосенсорну кору — область, яка реєструє телесні відчуття. Водночас у мозочку, який відповідає за координацію рухів, активність різко знижувалася саме тоді, коли рух викликав очікуваний дотик.

«Мозочок містить внутрішню модель прогнозування. Коли його прогноз збігається з сигналом, він подає команду, яка знижує реакцію у соматосенсорній корі», — резюмують науковці.

Аналітики додають, що така система життєво необхідна людині. Наша шкіра, очі та вуха щомиті піддаються тисячам передбачуваних впливів від власних рухів. Якби нервова система реагувала на них однаково, ми б потонули у власному шумі.

Нагадаємо, людський мозок здатен розпізнавати слова навіть тоді, коли літери в них переплутані. Лінгвістка Карен Столлзнов пояснила, що це явище, яке часто називають «типоглікемією», працює не через «магічне правило» про першу й останню літери, а завдяки контексту, розпізнаванню образів і прогнозуванню змісту. Мозок швидко «добудовує» значення, коли текст передбачуваний, але з довгими або сильно перемішаними словами читання сповільнюється.