Чому ми не пам'ятаємо, як були немовлятами: пояснення науковців

Хоча у маленьких дітей пам’ять функціонує добре, більшість людей не можуть пригадати події із раннього дитинства. Причина може полягати не у втраті цих спогадів, а в неможливості отримати до них доступ. Іншими словами доросла людина не можеш відкрити потрібні «файли» у пам’яті.

Про це йшлося у подкасті Popular Science «Запитайте нас про що завгодно».

Учені називають явище втрати спогадів про раннє дитинство дитячою амнезією.

Здебільшого люди нічого не пам’ятають подій, які були у віці до трьох років, а до шести мають лише туманні спогади.

Як працює пам’ять у дітей

Дослідження показують, що немовлята і навіть дуже маленькі діти абсолютно здатні формувати спогади. Їхній мозок записує переживання. Проблема не в тому, що нічого не зберігається. Проблема в тому, що пізніше ми не маємо доступу до цих спогадів.

Інакше кажучи, справа не в тому, що жорсткий диск порожній, а в тому, що пароль для доступу просто зник або формат файлу змінився, і його просто більше не можна відкрити для дорослих.

Щоб з’ясувати, як у малюків функціонує пам’ять, Сара Пауер, науковиця з Інституту розвитку людини імені Макса Планка, побудувала цілу ігрову кімнату-лабораторію, в якій вона ховала іграшку. Потім вона приводила малюків віком від півтора до двох років, щоб вони знайшли іграшку. Пізніше вона повертала дитину назад і перевіряла, чи пам’ятає вона, де була іграшка.

Іноді люди переконані, що пам’ятають щось з того часу, коли їм було приблизно два роки, але насправді ці спогади можуть походити з фотографій чи історій, які їм розповідали батьки.

В іншому дослідженні дітей просили розповідати про конкретні події своїм батькам у віці трьох років. Потім дослідники перевірили спогади через роки.

Діти віком від п’яти до семи років пам’ятали близько 60 відсотків цих подій. Але до восьми чи дев’яти років цей показник знизився ближче до 40 відсотків.

Тобто ранні спогади не просто зникають, а ніби розпадаються з часом. І цікаво, що діти пам’ятали більше, коли їхні батьки допомагали їм будувати історію: ставили запитання, додавали деталі, робили її більш наративною.

Чому наш мозок забуває?

Нещодавнє дослідження, над яким також працювала Сара Пауер, розглядало так звану мікроглію. Це, по суті, крихітні клітини у мозку, які діють як команда прибиральників.

Вони допомагають формувати мозок у процесі його розвитку. Вони обрізають зв’язки між нейронами, позбавляються зайвого та, по суті, допомагають організувати всі нейронні ланцюги.

Це дослідження виявило, що мікроглія може насправді відігравати певну роль у тому, чому ми забуваємо ранні спогади.

В експериментах з мишами вчені фактично зменшили активність мікроглії, і ці миші фактично зберігали свої ранні спогади довше, ніж зазвичай.

Це говорить про те, що мікроглія — це не просто пасивні очищувачі. Вони можуть бути активно задіяні у тому, щоб зробити ці ранні спогади недоступними.

Під час раннього розвитку мозок змінюється дуже швидко, формуючи безліч зв’язків, а потім їх обрізаючи. І в процесі деякі з цих ранніх шляхів пам’яті можуть бути порушені або реорганізовані.

Це забування насправді допомагає нам. Воно може діяти як своєрідне перезавантаження, очищення ранньої безладної інформації, щоб ми могли пізніше створити стабільніші спогади.

Мозок працює так, ніби ми починаємо все спочатку.

Тобто ми не пам’ятаємо, що були немовлятами, не тому, що нічого не сталося, а тому, що наш мозок був надто зайнятий розвитком, щоб зберегти ці спогади таким чином, щоб ми могли отримати до них доступ пізніше.

Нагадаємо, учені встановили, що еволюція людини не зупинилася після появи землеробства. Зокрема, ген рудого волосся став помітно поширенішим упродовж 10 тисяч років.