ДНК зруйнувала давнє уявлення археологів про роль жінок: що з’ясували вчені

Нові дослідження давньої ДНК змушують археологів переглядати уявлення про становище жінок у доісторичних суспільствах. Генетичні дані свідчать, що в різні періоди та в різних регіонах жінки могли мати високий соціальний статус, а в деяких громадах походження, спадковість і зв’язок із землею простежували саме за жіночою лінією.

Про це пише професорка європейської доісторії Ліверпульського університету Рейчел Поуп для видання Live Science.

За її словами, інтеграція давньої геноміки в археологічні дослідження протягом останнього десятиліття дала можливість перевірити низку висновків, зроблених науковцями десятки або навіть сотні років тому. З’ясувалося, що частина інтерпретацій могла залежати від уявлень самих дослідників про те, які ролі в давніх суспільствах мали виконувати чоловіки та жінки.

Одним із показових прикладів стало приблизно 4000-річне поховання поблизу Стоунхенджа, яке археологи розкопали ще 1801 року. Через характер поховання та знайдені разом з останками предмети дослідники визначили поховану людину як чоловіка.

Таке трактування зберігалося понад два століття. Лише сучасний аналіз ДНК встановив, що останки належали жінці, пов’язаній із ювелірним ремеслом. Цей випадок став не єдиним прикладом того, як генетичні дослідження змінюють попередні висновки археологів.

2017 року аналіз ДНК відомого поховання в Бірці у Швеції показав, що останки вікінга-воїна належали жінці. Поховання містило зброю та інші предмети, через які його тривалий час пов’язували з чоловіком.

Висновок про стать похованої людини спричинив дискусію. Частина дослідників ставила під сумнів результати або їхнє трактування, після чого автори роботи додатково обґрунтовували свої висновки.

Як сформувалося уявлення про чоловіче домінування

Поуп зазначає, що припущення про переважно чоловіче керівництво суспільствами минулого особливо закріпилося в археології наприкінці XIX століття.

Дослідники 1860-х років ще враховували античні свідчення про участь жінок у політиці та війнах і припускали, що до поширення патріархальних моделей у Греції та Римі могли існувати громади, де жінки відігравали значно вагомішу роль. Однак уже до 1880-х років британські науковці переважно відмовилися від такого підходу.

Надалі статус жінок у давніх суспільствах нерідко трактували через статус чоловіків. Поуп наводить, зокрема, позицію британського археолога Пітера Хінтона, який 1986 року стверджував, що багаті речі в жіночих похованнях не обов’язково свідчили про високий статус самої померлої. Він припускав, що коштовності могли демонструвати заможність її чоловіка.

Водночас археологічні знахідки поступово ускладнювали таку картину. Ще від 1970-х років німецькі дослідники звертали увагу на поховання жінок дуже високого статусу в Європі раннього залізного віку. Серед них були знахідки в районі городища Хойнебург у Німеччині та на території тодішньої східної Галлії після 600 року до нашої ери.

Дослідження цвинтарів пізнього залізного віку в Паризькому басейні та Східному Йоркширі, проведені вже у 2000-х роках, своєю чергою, вказували на відносну гендерну рівність у ставленні до померлих чоловіків і жінок. Аналіз скелетів також дав підстави припускати, що деякі жінки брали участь у боях проти римлян.

Що генетики з’ясували про Чатал-Хююк

Нові можливості для дослідження соціального устрою давніх громад дала генетика.

2025 року команда з майже 50 науковців дослідила неолітичний Чатал-Хююк — поселення, що існувало приблизно у 7000–6000 роках до нашої ери та належить до ранніх землеробських громад.

Генетичні дані вказали на важливість жіночих ліній спорідненості. Особливості поховань свідчили про пріоритет жіночих нащадків, що дало дослідникам підстави говорити про успадкування за жіночою лінією.

Ці результати привернули нову увагу до ідей археологині Марії Гімбутас. У 1960–1970-х роках вона, досліджуючи неолітичні суспільства, припускала існування доісторичних суспільних моделей із центральною роллю жінок. Згодом її погляди зазнали значної критики.

Водночас, жіночі фігурки, знайдені в Чатал-Хююку та інших неолітичних поселеннях, довго пов’язували насамперед із вагітністю та репродуктивною роллю. Інші дослідники звертали увагу, що частина таких зображень могла представляти жінок, як старійшин.

«Лише нещодавно, враховуючи генетичні докази, академічна репутація Гімбутасу була відновлена. Докази жіночого походження в Чатал-Хююку відкривають можливість того, що неолітична сільськогосподарська революція, яка вимагала успішного залучення громадської праці у виробництво, могла бути пов’язана з правами жінок на землю.», — йдеться в статті.

Єдиної моделі доісторичного суспільства не існувало

Водночас нові дослідження не означають, що всі давні громади були матрилінійними або що ними обов’язково керували жінки.

Наприклад, аналіз довгого кургану Хазлтон-Норт у Глостерширі, оприлюднений 2022 року, виявив ознаки неолітичної полігінії. Генетичне дослідження нащадків дозволило визначити чотирьох жінок, похованих разом із чоловіком, з яким вони мали спільних нащадків.

Іншу картину того самого року отримали під час дослідження пам’яток бронзової доби на Оркнейських островах. Там походження простежувалося за чоловічою лінією, а жінки залишали громади, в яких народилися.

Вчені знайшли цілі покоління спорідненості за жіночою лінією

Особливо важливі генетичні свідчення останніми роками отримали під час вивчення населення Європи залізного віку.

2024 року науковці Інституту еволюційної антропології Макса Планка в Німеччині повідомили про генетичні докази матрилінійної династичної спадкоємності раннього залізного віку. Дослідження показало систему, за якої походження та земля могли передаватися за жіночою лінією.

2025 року генетичне дослідження населення Дорсету пізнього залізного віку також виявило матрилокальність і матрилінійне походження. Це означає, що чоловіки могли приєднуватися до громад, пов’язаних між собою через жіночі родинні лінії.

Ще масштабніші свідчення отримали в Йоркширі: дослідники простежили 13 поколінь матрилінійного походження, датованих третім століттям до нашої ери. Ознаки подібної організації також виявили ще на п’ятьох пам’ятках пізнього залізного віку у Британії. Водночас на інших об’єктах таких закономірностей немає.

Нагадаємо, в давньоєгипетській гробниці TT 209 археологи виявили мумії, які з часом почали розміщувати одну над одною. Серед людських останків знайшли й муміфікованого собаку.