Катастрофа, якої не було: що насправді сталося із Середземним морем 5 млн років тому

Уявіть собі картину: ви стоїте на краю Гібралтару 5 мільйонів років тому. Перед вами не море, а велетенська пустельна чаша глибиною у два кілометри, вкрита сіллю. Аж раптом перемичка з Атлантикою проривається, і вода рине вниз водоспадом, у 1000 разів потужнішим за Ніагарський.

Ця епічна сцена, гідна голлівудського блокбастера, десятиліттями вважалася науковим фактом. Але нові дослідження натякають на несподіваний поворот: можливо, цієї катастрофи ніколи не було. Про це пише Live Science.

Як ми «висушили» море

Усе почалося 1970 року, коли бурове судно «Гломар Челленджер» привезло в порт Лісабона сенсацію. Пробуривши дно Середземного моря, вчені натрапили на дещо дивне: гравій, морські скам’янілості та кристали гіпсу глибоко під водою.

Геологи були шоковані. Гіпс та сіль зазвичай утворюються там, де вода випаровується на мілководді — як у Мертвому морі. Висновок напрошувався сам собою: колись Середземне море перетворилося на пустелю, а потім Атлантика прорвала греблю і влаштувала найбільший потоп в історії. Ця теорія стала настільки популярною, що про неї знімали фільми, а Гібралтар навіть випустив марку із зображенням «3000-метрового водоспаду».

Детектив з відсутніми доказами

Проте останнім часом вчені почали ставити незручні запитання. Якщо Атлантика з ревінням увірвалася в порожній басейн, де шрами від цього процесу?

У грудні 2023 року спадкоємець того самого бурового судна повернувся на місце подій, у море Альборан (це одразу за Гібралтаром). Якби там проходив мегапотоп, дно мало б бути переоране велетенськими потоками води.

Натомість вчені знайшли… тишу. Керни з дна показали ідеально рівні, тонкі шари відкладень різних кольорів. «Це неймовірно тонке шарування вимагає дуже спокійних умов», — каже Рейчел Флекер з Бристольського університету. Це повна протилежність хаосу, який мав би залишити мегапотоп — жодних слідів катастрофи.

Якщо не водоспад, то що?

Науковці тепер припускають, що сценарій був менш драматичним, але не менш цікавим.

По-перше, величезні поклади солі могли утворитися і під водою, без повного висихання моря.

По-друге, море могло наповнюватися поступово. Існує версія, що вода прийшла не лише з Атлантики, а й зі сходу — від прадавнього озера Паратетіс (предка сучасних Чорного та Каспійського морів). Про це свідчать знайдені скам’янілості маленьких ракоподібних, які «переїхали» до Середземномор’я саме з тих країв.

Чому це важливо

Можливо, Гібралтарської протоки у звичному нам місці тоді взагалі не існувало, а вода текла через інші канали, які зараз сховані під Іспанією або Марокко.

Ця історія вчить нас дечому важливому і трохи лячному. Ми звикли думати, що для глобальних змін потрібні катастрофи на кшталт падіння астероїда. Але геолог Вінічіо Манці попереджає: «Ви можете отримати екстремальні умови без екстремальних подій». Незначне підняття дна або зміна клімату можуть перетворити квітуче море на соляну пустелю — тихо і повільно, без жодного «голлівудського» вибуху.

Нагадаємо, біля західного узбережжя Австралії океан стрімко втрачає солоність. Експерти попереджають про катастрофічні ризики для морських екосистем.