Якби Юпітер чи Сатурн замінили Місяць, вони б заполонили небо майже повністю і призвели б до гравітаційних аномалій.

Інколи важко усвідомити те, наскільки великими є планети Сонячної системи. Єдиним небесним об'єктом, який можна чітко побачити на небі неозброєним оком, окрім зірок, є природний супутник Землі, Місяць.

І, попри розмови про майбутні польоти на Марс, лише на нього поки вдавалося висадитися людям. Найбільш успішною програмою дослідження Місяця є Apollo, що стартувала 1961 року. 

У її межах було здійснено шість висадок людини на поверхню супутника Землі - включно з "маленьким кроком" Ніла Армстронга. Остання висадка Apollo на Місяць відбулася майже 50 років тому, 11 грудня 1972 року.

Щоб зрозуміти, наскільки масштабним є подолана астронавтами відстань, ми створили наочну візуалізацію. Дивіться більше у матеріалі ТСН.ua.  

Неймовірні об'єкти Сонячної системи

Сонячна система складається з низки гравітаційно пов'язаних між собою тіл, що обертаються навколо зорі Сонце. Серед них - астероїди, комети, планети та їхні супутники. До складу системи входять вісім планет - Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун. Земля є третьою планетою від Сонця і розташована на відстані 150 мільйонів кілометрів від зорі. Найближчими її сусідами є Венера та Марс. 

Відстань з Землі до Венери - 42 мільйони кілометрів, а до Марсу - 78 мільйонів кілометрів. Ці цифри можуть видаватися відносно невеликими, проте варто врахувати, що наразі єдиним космічним тілом, на яке коли-небудь вдалося здійснити висадку людям, є Місяць - він обертається навколо Землі на відстані 384 400 км.

відстань до місяця інфографіка
tsn.ua

Саме через своє близьке розташування до третьої планети від Сонця Місяць можна побачити на нічному небі неозброєним оком. Проте якби будь-яка з планет Сонячної системи оберталася навколо Землі за тією ж орбітою, що й супутник Землі, результат був би відчутним.

Так, Венера та Марс були б дещо більшими за супутник Землі, а Уран і Нептун - у кілька разів більшими від них. Натомість газовий гігант Сатурн зі своїми масштабними кільцями та його "брат" - Юпітер -  заполонили би усе небо.

Винятком є Меркурій. Природний супутник Землі, Місяць, у 50 разів менший від нашої планети, а його діаметр у 4 рази поступається земному - 3476 км. Меркурій досить близький до нього за розміром -  він має діаметр 4879 км, а його поверхня складає близько 11% поверхні Землі. 

Венера, натомість, має схожий до земного розмір, через що її часто називають її "близнюком". Вона має діаметр 12000 км, що становить 95% від діаметру Землі (12742км), а її поверхня складає 90% від поверхні нашої планети. Об'єм Венери дорівнює 86% об'єму Землі.

Четверта планета від Сонця, Марс, є досить невеликою (більше того – вона друга найменша у Сонячній системі). Її діаметр поступається земному більше ніж удвічі, а розмір поверхні складає лише 28% від розміру поверхні Землі.

Меркурій, Венера, Земля та Марс є планетами земної групи (інколи їх також називають внутрішніми планетами), і є відносно невеликими порівняно з газовими гігантами – Юпітером, Сатурном, Ураном та Нептуном, розташованими за межами Поясу астероїдів.

Так, наприклад, Юпітер є найбільшою планетою у Сонячній системі. Він має діаметр 14300 км, що більш ніж у 11 разів перевищує діаметр Землі. Схожа ситуація й з розміром поверхні – він у 122 разів більший від нашої планети. Проте найбільш неймовірним є об'єм Юпітера. Усередину цього газового гіганта можна помістити 1321 Землю.

Учені вважають, що через свою величезну масу Юпітер впливає на рух інших об'єктів і час від часу "направляє" комети і астероїди у внутрішню частину Сонячної системи, або ж, навпаки, назовні.

Дещо меншим від Юпітера є Сатурн. Він відомий своїми масштабними кільцями і має кілька десятків супутників – включно з Титаном, який має власну атмосферу. За екватором діаметр Юпітера становить 120536 км, а об'єм є достатнім для того, щоб помістити усередину 764 Землі.

Інші газові гіганти, розташовані за межами Поясу астероїдів, – Уран та Нептун. Вони мають атмосферу з гідрогену, гелію та метану, і, хоч і є дещо меншими від Сатурна і Юпітера, усе одно суттєво перевищують розміри Землі.

Так, наприклад, Уран є третьою за величиною планетою Сонячної системи. Його діаметр сягає 51118 км, а об'єму вистачить на 63 Землі.А найменший з газових гігантів Сонячної системи – Нептун – має діаметр 49500 км. Усередину нього можна гіпотетично помістити 15 планет розміром Землі.

Учені вважають, що усередині Урана та Нептуна відсутній металевий водень і натомість є багато льоду. Саме тому ці дві планети ще називають "крижаними гігантами" (окремий клас планет/екзопланет, які складаються в  з високотемпературних модифікацій льоду (водяного, аміачного, метанового, сірководневого) і скельних порід. 

Варто однак зазначити, що якби планети справді певним чином раптом опинилися на місці Місяця, це далеко не завжди мало б такий спокійний вигляд, як на створеному нами відео. Так, наприклад, якби природний супутник Землі "замінили" газові гіганти Юпітер, Уран або Нептун, сама Земля стала б супутником своїх більших "сусідів" через їхній значний гравітаційний вплив. Що це означало б для землян можна дізнатися, поглянувши на один із супутників Юпітера – Іо.

Його доля непроста. Припливні сили Юпітера розтягують та стискають небесне тіло подібно до того, як Місяць спричиняє припливи на Землі. Проте ці розтягнення та стиснення є настільки потужними, що скеляста поверхня випинається сюди-туди подекуди аж на 100 метрів.

Путівник Сонячною системою інфографіка
tsn.ua

Гравітаційний вплив на Іо здійснюють й інші супутники Юпітера, зокрема Ганімед та Європа. Усе це нагріває маленький супутник та створює тиск у гарячий рідині під його поверхнею, через що на поверхні супутника постійно відбуваються виверження вулкана. Вони настільки часті, що Іо є найбільш вулканічно активним небесним тілом у усій Сонячній системі.

Тож, якби Земля раптом опинилася по сусідству з газовим гігантом, її мантія та кора гравітаційно притягувалися б до Юпітера. Унаслідок цього вони б "розпадалися як крем-брюле", а вулканічні виверження були б дуже частим явищем, вважає Джеймс О'Доног'ю, –планетарний вчений, який працює в японському космічному агентстві JAXA.

Раніше ТСН.ua писав про те, що цього року світ святкує пів століття відтоді, як Ніл Амстронг став першою людиною, яка ступила на поверхню Місяця. Місія Apollo 11, якій передували роки ретельної підготовки, не лише ознаменувала перемогу США у космічних перегонах з Росією, а й стала справжнім скарбом для науковців. Детальніше про неї читайте у матеріалі. 

Що було після Apollo інфографіка
tsn.ua

Залиште свій коментар