Кладовище з сотнями космічних кораблів. Розповідаємо, що таке Точка Немо та як до неї дістатися

Кладовище з сотнями космічних кораблів. Розповідаємо, що таке Точка Немо та як до неї дістатися

Фото: NASA

У Тихому океані є місце, де помирають космічні судна.

Коли космічний апарат завершує свою місію і у нього закінчується паливо, його потрібно утилізувати. Тоді космічні агентства спрямовують його на спеціальне «кладовище» у Тихому океані, відоме під назвою Точка Немо.

Воно розташоване на відстані близько 5 тисяч кілометрів від східного узбережжя Нової Зеландії, а його глибина перевищує 3 кілометри.

Від 1971 року тут розбилися понад 263 космічні апарати. Невдовзі тут опиниться й Міжнародна космічна станція – на неї 2024 року чекає декомісія.

Точка Немо

Океанічний полюс недоступності, також відомий як Точка Немо, – найвіддаленіше у Світовому океані від суші місце. Він розташований за координатами 48°52.6′ південної широти та 123°23.6′ західної довготи у Тихому океані.

Найближчими до нього є острови Піткерн на півночі, острів Пасхи на північному сході та острів Махер поблизу узбережжя Антарктики на півдні. Однак і від них Точку Немо відділяють понад 1600 кілометрів води. А від узбережжя Нової Зеландії – більше 5 тисяч.

Точка Немо є настільки ізольованою від людства, що найближчим до неї населеним пунктом є Міжнародна космічна станція – астронавти, що мешкають на ній, постійно перебувають на відстані 405 кілометрів від Землі.

Зона також вирізняється надзвичайно низькою біологічною активністю. Потужна течія не дозволяє виживати у зоні усім живим організмам, окрім бактерій. До неї не потрапляє також майже жодних поживних речовин.

Усе це робить Точку Немо, названу на честь героя романів Жуля Верна, ім’я якого з латини означає "ніхто", ідеальним останнім пристанищем для космічних апаратів.

Тут можна безпечно "посадити" кораблі, що рухаються на швидкості близько 290 кілометрів на годину, з мінімальною ймовірністю того, що це завдасть шкоди людям або представникам морської фауни. За розрахунками дослідників NASA, шанси, що хтось може постраждати, становлять лише 0,0001%.

Які апарати поховані на кладовищі

Вперше Точку Немо визнали найвіддаленішим від суші місцем у світі 1992 року. Тоді хорватський інженер Хрвойє Лукатела вирахував її координати за допомогою методу комп’ютерного моделювання.

Саме він також назвав її на честь капітана Наутілуса, який вирішив сховатися від людей у морі.

Проте ще задовго до цього низка дослідників вважала океанічний полюс недоступності одним із найвіддаленіших від людства географічних об’єктів. Як "кладовище" його почали використовувати 1971-го і відтоді у регіоні поховали щонайменше 260 космічних апаратів.

Наймасивнішим з них є радянська космічна станція "Мир"  вагою у 120 тонн. Запущена 1986 року, вона проіснувала 16 років, проте 2001-го її було вирішено затопити у водах Тихого океану.

Фото: tsn.ua

У Точці Немо завершилося життя також ракети SpaceX, п’ятьох вантажних кораблів Європейського космічного агентства, включно з автоматизованим транспортним засобом Jules Verne, шістьох японських вантажних суден HTV, шістьох російських космічних станцій "Салют" та понад 140 російських ремонтних апаратів.

2024 року має завершитися також і термін експлуатації Міжнародної космічної станції. Якщо це трапиться, вона також опиниться на кладовищі космічних апаратів, і стане найважчим об’єктом на "кладовищі" – її вага становить 400 тонн.

Що трапляється з іншими космічними апаратами

Проте далеко не усі космічні апарати завершують своє життя у Точці Немо. Інколи інженери втрачають зв'язок з ними і не можуть більше визначати курс судна.

З цієї причини, наприклад, 1991 року російська космічна станція "Салют-7" розбилася у Південній Африці, а 1971-го орбітальна станція NASA Skylab впала на території Австралії.

Торік учені з усього світу висловлювали побоювання також щодо того, що не вдасться спрямувати до точки Немо й китайський космічний апарат Tiangong-1. Ще наприкінці березня 2016 року наземний центр управління польоту втратив контроль над станцією, і важко було спрогнозувати, де саме вона впаде.

Зрештою, Tiangong-1 увійшла у шари атмосфери над центральним та південними районами Тихого океану та майже повністю згоріла протягом входження до атмосфери планети.

Проте далеко не усім космічним апаратам вдалося досягнути поверхні Землі. Так, наприклад, на орбіті досі перебуває космічний апарат Vanguard I, запущений США 1958 року. Зв'язок із ним було втрачено 1964-го року. За прогнозами спеціалістів, він перебуватиме на орбіті ще протягом сотень, якщо не тисяч, років.

У космосі залишилися також уламки одного з радянських супутників програми RORSAT, американського супутника DMSP-F13, тощо. У березні один зі своїх супутників за допомогою ракети навмисно знищила й Індія.

У NASA засудили цей вчинок і наголосили, що таким чином країна збільшила обсяг космічного сміття, що може становити загрозу безпеці астронавтів на Міжнародній космічній станції.

Таємниці Точки Немо

Океанічний полюс недоступності цікавий не лише тим, що низка космічних агентств використовує його як своєрідне кладовище для космічних апаратів.

З ним пов’язана ще одна міфічна історія. 1997 року вчені зафіксували у регіоні дивний звук, що долинали з-під водної поверхні. Оскільки точка Немо вважається одним з найменш біологічно активних регіонів у світовому океані, це суттєво здивувало дослідників – тут не мало б бути нічого, що могло його спричинити.  

Явище зафіксували за допомогою мікрофонів, розташованих на відстані 4800 кілометрів один від одного. Дослідники NOAA дали тому, що почули, кодове ім’я The Bloop і тривалий час не могли з'ясувати природу явища.

Проте прихильники наукової фантастики не розгубилися і швидко пояснили феномен. 1926 року Говард Лавкрафт опублікував роман під назвою "Поклик Ктулху", у якому описав моторошного монстра зі щупальцями, що проживав у закинутому місті під назвою Р’льєг на півдні Тихого океану. Лаврафт «розмістив» місто за координатами 47°9 південної широти та 126°43’ західної довготи – якраз неподалік від того місця, де було записано дивний звук.

Той факт, що Лаврафт описав морського монстра у романі ще 1928 року, за 50 років до того, як було визначено місце розташування Точки Немо, наштовхнув багатьох на думку, що океанічний полюс недоступності є домом не лише для космічних апаратів, що вийшли з ужитку, а й для певної небезпечної істоти.

Проте 2005 року вчені з’ясували справжнє джерело походження сигналу. Виявилося, що The Bloop був звуком того, як айсберг відколовся й відпав від антарктичного льодовика.

Неконтрольована космічна станція "Тяньгун-1" приземлилася через 2 роки після втрати зв'язку

Неконтрольована космічна станція "Тяньгун-1" приземлилася через 2 роки після втрати зв'язку

 

Повʼязані теми:

Наступна публікація