Море, що не торкається суші: що відомо про загадковий океанічний регіон у центрі Атлантики
У величезному кільці течій серед Атлантики лежить Саргасове море — єдине море без узбереж.
Саргасум / © Greenpeace
У самому серці Північної Атлантики лежить дивовижне море, яке не має жодного берега чи острова. Саргасове море розташоване приблизно за 950 кілометрів на схід від узбережжя Флориди та утворює своєрідний «водяний острів» усередині гігантського кола океанічних течій. Його поверхня майже завжди спокійна, а воду вкривають золотаві зарості саргасуму — плавучих водоростей, що й дали назву цій акваторії.
Про це повідомило видання earth.com.
Саргасум тримається на поверхні завдяки крихітним газовим пухирцям. Цілі його скупчення формують рухомі острови життя, серед яких оселяються креветки, мальки риб, краби та сотні видів мікроорганізмів. Учені називають ці плавучі комплекси «екологічними оазами відкритого океану», адже вони забезпечують прихисток і поживу далеко від суходолу.
Про загадкову тишу цих вод моряки знали ще задовго до супутникових знімків. Під час подорожі 1492 року Христофор Колумб описував штиль, що міг надовго залишати вітрильники без руху. Тодішні мореплавці не здогадувалися, що причина — у північноатлантичному субтропічному кругообігу. Саме ця система течій замикає плавучий матеріал у центрі океану й утримує там водорості та уламки.
Саргасове море є важливою точкою життєвих міграцій багатьох істот. На його межах зустрічаються акули-порблі, а бермудські буревісники полюють тут на дрібну рибу й креветок. Саме під заростями саргасуму народжуються личинки європейських і американських вугрів. Звідси прозорих мальків течії розносять до річок Північної Америки та Європи. Дорослі ж вугрі долають приблизно 4 800 кілометрів у зворотному напрямку, щоб знову дістатися району нересту. Як вони безпомилково орієнтуються на цьому шляху — досі залишається науковою загадкою.
Вагоме значення Саргасове море має й для кліматичних процесів. Улітку температура поверхні вод сягає 28–30 °C, узимку опускається до 18–20 °C. Теплі солоні маси переміщуються на північ, а холодніші повертаються на південь, забезпечуючи перерозподіл тепла по Атлантиці. Також регіон поглинає значні обсяги вуглекислого газу: планктон використовує його для формування мушель, які після загибелі організмів осідають на дно й надовго «консервують» вуглець у товщі океану.
Спостереження, що тривають із 1950-х років поблизу Бермудів, показують — від 1980-х температура поверхневих вод зросла приблизно на один градус. Потепління ускладнює перемішування шарів океану, зменшує надходження кисню в глибину і обмежує доступ поживних речовин для планктону. Тому Саргасове море стало одним із ключових регіонів для вивчення процесів підкислення океану та кліматичних змін.
Останніми роками акваторія перетворилася ще й на велику зону накопичення пластикового сміття. Потужні течії зносять сюди поліетиленові пакети, кришки від пляшок і залишені рибальські снасті. За підрахунками науковців, щільність уламків пластику може сягати 200 тисяч частинок на один квадратний кілометр. Судновий шум створює додаткові проблеми для мігруючих кашалотів, а покинуті сітки, що заплутуються в саргасумі, стають смертельною пасткою для молодих морських черепах.
Задля захисту унікальної екосистеми у 2014 році була створена Комісія Саргасового моря. Вона закликає держави прокладати судноплавні маршрути в обхід густих заростей водоростей та рухатися до формування охоронних зон. Паралельно ведуться міжнародні перемови щодо зменшення пластикового забруднення та збереження міграційних шляхів океанічних тварин.
Науковці попереджають: будь-які зміни в цій акваторії можуть позначитися на чисельності вугрів, доступності кормової бази для китів і навіть на атмосферних процесах над Європою. Хоч на карті Саргасове море виглядає як звичайна блакитна пляма без берегів, насправді це одна з ключових точок, від яких залежить баланс океану й клімату планети.
Нагадаємо, дослідження шлюбних криків і ДНК у пустелі Наміб призвело до відкриття, що три відомі види гавкучих геконів насправді є дев’ятьма.