Найдавніше у світі мистецтво: у печерах знайшли малюнки віком 68 тисяч років (фото)

Археологи виявили в Індонезії унікальні трафаретні зображення рук, створені майже 68 тис. років тому. Ця знахідка доводить, що культурні традиції ранніх людей набагато глибші, ніж вважалося раніше.

Про це повідомляє Sciencealert.

У глибині вапнякової печери на острові Муна, неподалік узбережжя індонезійського Сулавесі, дослідники натрапили на сліди надзвичайно давнього минулого. Саме там археологи зафіксували створене людиною наскельне мистецтво, яке наразі вважається найдавнішим серед усіх точно датованих зразків: його вік сягає щонайменше 67 800 років. Зловісні трафаретні відбитки рук із загостреними пальцями відіграють важливу роль у відтворенні картини ранніх міграцій людства цим регіоном десятки тисячоліть тому.

Про що свідчать наскельні малюнки?

«Те, що ми спостерігаємо в Індонезії, — це, ймовірно, не низка поодиноких несподіванок, а поступове відкриття набагато глибшої й давнішої культурної традиції, яка до недавнього часу просто була для нас невидимою. Кількість і поважний вік знайденого там наскельного мистецтва свідчать, що це не було маргінальне чи тимчасове місце. Навпаки, це був культурний осередок, де ранні люди жили, подорожували й виражали свої ідеї через мистецтво протягом десятків тисяч років», — розповів один із керівників дослідження, археолог Максим Обер з Університету Ґріффіта в Австралії.

Упродовж останніх років Сулавесі разом з індонезійською частиною острова Борнео несподівано перетворилися на надзвичайно важливі регіони для дослідження витоків людської творчості та шляхів міграції. Чимало печерних розписів були відомі науці вже давно, однак тривалий час ученим не вистачало інструментів для точного визначення їхнього віку.

Завдяки прогресу в методах датування стало зрозуміло, що частина цих зображень набагато старіша, ніж припускали раніше: мінімальний вік окремих робіт перевищує 40 тис. років і навіть сягає понад 51 тис. років.

«Щоразу, коли ми застосовуємо ці методи в нових регіонах, отримані дати виявляються значно старшими, ніж очікувалося. Це означає, що проблема була не в тому, що ранні люди раптом почали створювати мистецтво в одному місці, а в тому, що ми шукали не там або недостатньо уважно», — розповів Обер.

Найсвіжіше відкриття у печері Ліанг-Метандуно

Найсвіжіше відкриття було зроблено в печері Ліанг-Метандуно, яка вже давно відома наявністю давнього наскельного мистецтва. Команда дослідників прагнула з’ясувати, яке місце ці зображення посідають у загальній хронології мистецтва Індонезійського архіпелагу.

За певних умов із часом поверх малюнків формується тонкий шар кальциту, що відкладається з води, яка стікає по скельних стінах. У цій воді часто міститься уран, розчинний елемент, який із плином часу перетворюється на торій, що вже не розчиняється у воді.

Оскільки швидкість цього розпаду добре відома, науковці можуть, вимірюючи співвідношення урану й торію в кальцитовій кірці, визначити, коли саме вона утворилася.

Таким чином, дослідники датували не самі фарби, а мінеральний шар, що з’явився поверх них. Це означає, що зображення під кіркою є щонайменше такими ж давніми — не молодшими за 67 800 років.

Разом із попередніми знахідками це дає підстави вважати, що значна частина наскельного мистецтва регіону може бути значно старшою, ніж вважалося раніше.

Наскельне мистецтво і раннє переселення людей

Водночас це змінює уявлення про Сулавесі як про ключову ланку на маршруті раннього переселення людей до Австралії.

«Мистецтво могло стати особливо важливим у міру зростання населення та частішої взаємодії між групами. Якщо провести паралель із сучасністю: світлофори потрібні у великих містах, але не в маленьких селах. Так само мистецтво, символи й спільні образи могли допомагати людям передавати ідентичність, відчуття належності та спільні сенси, коли соціальні мережі ставали більшими й складнішими», — пояснив Обер.

Для археологів прояви такої символічної поведінки мають особливе значення з огляду на час і географію їхньої появи. Нові датування вказують на те, що ці зображення розташовані вздовж імовірного північного міграційного шляху ранніх людей, які прямували через Острівну Південно-Східну Азію до Сахулу — суходолу льодовикової доби, що поєднував Австралію та Нову Гвінею.

Наявність розвинених художніх традицій уздовж цього маршруту допомагає заповнити прогалину між давніми стоянками в материковій Азії та найпершими слідами людини в Австралії й свідчить, що заселення Сахулу могло відбутися вже близько 65 тис. років тому.

Відкриття породжує нові запитання

Водночас відкриття породжує нові запитання: скільки ще мистецьких пам’яток цієї епохи чекають на дослідників, як саме поширювалися символічні традиції та чи не приховує регіон ще давніші сторінки цієї історії.

«Найбільше нас захоплює те, що це мистецтво показує: ранні мешканці Південно-Східної Азії вже десятки тисяч років тому виражали ідеї, ідентичність і сенси через образи. Це були не поодинокі експерименти, а частина тривалої культурної традиції. Для нас це відкриття — не кінець історії. Це запрошення продовжувати пошуки», — наголосив Обер.

До слова, раніше у турецькому Карахан-Тепе археологи виявили унікальне людське обличчя, вирізьблене на Т-подібному обеліску віком 12 тис. років, що може бути найдавнішим «автопортретом» в історії. Знахідка, яка старша за Стоунгендж і піраміди Гізи, демонструє високу майстерність неолітичних людей і ставить під сумнів теорію, що масштабне будівництво стало можливим лише після освоєння землеробства.