Собаче серце. Учені з'ясували, чому песики так сильно люблять своїх господарів
  • Кількість коментарів 1
  • Кількість переглядів 41593

Таємниця собачої любові може полягати у наявності у чотирилапих унікальних генів, що відповідають за доброзичливість.

Протягом тисяч років собаки були вірними супутниками людей і, мабуть, найбільше з усіх одомашнених тварин здатні формувати особливий зв'язок зі своїми господарями.

Проте, чому саме це відбувається і у чому таємниця собачої любові? Клайв Вінн у книжці "Собака – це любов: Як та чому ваш пес вас любить" дослідив природу чотирилапих і з'ясував, що секрет полягає не у тому, що вони надзвичайно розумні.

Учений вважає, що насправді собаки можуть любити будь-яку істоту через те, що протягом тисячоліть одомашнення у них з'явилися спеціальні гени, що відповідають за "безрозбірливу доброзичливість" – ті ж самі ознаки спостерігаються у людей, які нездужають через синдром Вільямса-Берена.

Читайте більше у матеріалі ТСН.ua.

Собача любов

Історія появи собак сягає 15 тисяч років – колись давно деякі вимерли види вовків прив'язалися до людей, а вже потім останні почали контролювати їхнє розведення і вивели песиків. Відтоді пухнасті були надзвичайно успішними у еволюційному плані – наразі на кожного вовка припадає близько 3 тисяч собак.

Проте, чому саме песики так добре поладнали з людьми? У науковій літературі існує надзвичайно багато праць про собак – більшість із них фокусуються на когнітивних здібностях чотирилапих.

Клайв Вінн, науковець з Державного університету Арізони, натомість вважає, що унікальний зв'язок собак і людей пояснюється здатністю чотирилапих любити своїх господарів так, як цього не може жодна інша тварина.

Своє дослідження, присвячене собакам, Вінн розпочав на початку 2000 років – одна з його робіт була своєрідним продовженням праці іншого ученого, доктора Гейра, що дійшов висновку, що собаки краще ніж вовки або інші тварини виконують накази людей.

пес, собака
unsplash.com

Тоді Клайв Вінн разом із дослідницею Орегонського державного університету Монікою Аделл вирішили перевірити результати, отримані Гейром, знову порівнявши вовків і собак. Вовки, з якими вони працювали, виросли поряд з людьми у Вовчому парку у Лафаєті, Індіана, і виконували людські вказівки так само добре, як собаки.

Проте були наявні відмінності у ставленні собак та вовків до людей, через що Вінн виголосив думку, що собаки мають властиву лише їм здатність розвивати стосунки з людьми, не характерну для інших псових.

Так, наприклад, коли цуценята проводять хоча б 90 хвилин на день протягом одного тижня з людьми до того, як їм виповниться 14 тижнів, вони соціалізуються і починають почуватися комфортно біля людей.  

З вовками ситуація інша – їм потрібне постійне 24-годинне перебування з наглядачами протягом багатьох тижнів у дитинстві, щоб стати толерантними до людей. Проте вони ніколи не стануть настільки дружніми, як собаки.

Емоційний спектр собак

Однак свідчення унікальної собачої любові виходять за межі простих спостережень. Так, Грегорі Бернс, учений з американського Університету Еморі, вирішив дослідити, що ж відбувається у мозку чотирилапих і для цього використав магнітно-резонансну томографію.

Він з'ясував, що коли собаки чують голос своїх господарів, у них активуються ті ж самі частини мозку, що й у людей, коли їм щось або хтось подобається. Досліджуючи собачий мозок (чий розмір не перевищує лимон), учений також дослідив на основі вивчення центру винагород, що песики люблять, коли їх хвалять.

А протягом ще одного тестування Доктор Бернс навіть встановив, що, якщо дати собакам вибір, інколи вони навіть обирають компанію господаря замість їжі. А отже, саме надзвичайна соціальність собак робить їх особливими, а не їхні когнітивні здібності.

"Важко навести будь-які приклади того, що собаки виконують будь-які когнітивні завдання краще за інших", – зазначив він, однак вказав на те, що важко вирізнити, яка поведінка собак обумовлена когнітивними функціями, а яка – емоційними.

Александра Хоровіц, голова Лабораторії пізнання собак у Бернард-коледжі  та авторка кількох праць про чотирилапих теж торкнулася питання собачої любові у книжці Our Dogs, Ourselves.

Науковиця зазначила, що собаки, безперечно, мають емоції, проте навряд їх можна скорелювати з людськими. Хоч і сказати, що вони пролягають десь у емоційному спектрі між роботами і людьми теж не можна.

"Наскільки ми знаємо, емоції собак є значно складнішими, ніж людські", – написала вона у книжці.

Безрозбірлива доброзичливість

Клайв Вінн вважає що надзвичайна соціальність собак та задоволення, яке вони відчувають у присутності людей, можуть бути вбудованим у геном чотирилапих. Разом з дослідницею Бріджит фон Голдт, молекулярною біологинею з Університету Прістона, він ідентифікував у песиків гени, що у людей асоціюються з рідкісним генетичним порушенням – синдромом Вільямса-Берена. Одним із головних симптомів синдрому є безрозбірлива доброзичливість.

Разом із Монікою Аделл та Бріджит фон Голдт Клайв Вінн пов'язав собачу поведінку та генетику. Учені дійшли висновку, що саме гени, які асоціюються з синдромом Вільямса-Берена визначають дружність собак порівняно з вовками.Ймовірно, вони виникли унаслідок того, що люди впродовж тисяч років обирали дружніх собак собі у компаньйони і розводили їх.

пес, собака
unsplash.com

Учені, які не брали участь у дослідженні, у висновках поки обережні, хоч і визнають гіпотезу цікавою. Як би там не було, доведеним фактом є те, що сучасні собаки поводяться дружньо не лише з людьми, а й з іншими видами. Песики, які виросли разом з будь-якими тваринами, мають з ними сильні соціальні зв‘язки. 

Рей Коппінгер з Коледжу Хемпширу раніше задокументував, що деякі породи собак, що жили з вівцями, сприймали їх за друзів. Так, вони завжди трималися разом з отарою та охороняли її. Подібні речі ставалися й тоді, коли цуценята росли разом з козами та іншими більш екзотичними тваринами на кшталт пінгвінів.

"Собаки мають аномальну готовність формувати міцні стосунки з майже будь-якою істотою, що трапляється на їхньому шляху. І вони підтримують ці стосунки протягом усього свого життя. На додачу до усього цього, вони мають готовність і бажання спілкуватися з незнайомцями", – зазначив Вінн.

Коли саме розвинулася ця любов до інших істот, достеменно невідомо. Вінн виголошує думку, що це сталося після того, як давні вовки почали спілкуватися з людьми і стали собаками. Ймовірно, це було близько 8 тисяч років тому, коли люди почали жити у поселеннях та займатися фермерством, паралельно розводячи дружніх песиків. Наскільки це правдиво, доведуть подальші ДНК-дослідження.

Раніше ТСН.ua писав, що за десятки тисяч років одомашнення у чотирилапих розвинувся унікальний механізм привернення людської уваги. Завдяки йому вони можуть бути схожими на дітей. 

Відео В американському зоопарку маленьких гепардів доручають виховувати собакам

Маленькій хижачці Кріс 13 тижнів, і вона тільки починає знайомитись із Ремусом. Песика взяли із місцевого притулку. Доглядачі певні, що він зможе не тільки скласти гарну компанію хижачці, а й навчити її самостійного життя. Кріс своєму сусіду зраділа: постійно заохочує його до ігор, а вночі горнеться до кудлатого.    

В американському зоопарку маленьких гепардів доручають виховувати собакам

Залиште свій коментар