Як розмовляти з військовими: поради психологів

Чому важливо звертати увагу на спосіб розмови з військовими

Спілкування з людиною, яка має досвід військової служби або участі у бойових діях, потребує більшої уваги, ніж звичайна розмова. Війна — це сильне психологічне навантаження, яке залишає глибокий слід, і після повернення до мирного життя багато військових можуть мати труднощі з адаптацією, переживати посттравматичні стани, дискомфорт у стосунках, небажання обговорювати минуле.

Якщо людина не готова «відкриватися» — важливо не тиснути. Надмірна увага, героїзація або навпаки — співчуття з позиції жертви — можуть викликати додатковий дискомфорт.

Тому мета такого спілкування — не докопуватися до подробиць, не «розкопувати» травми, а будувати довіру, повагу, підтримку, даючи можливість людині бути просто собою.

Основні принципи коректного спілкування з військовими

У спілкуванні з військовими (службовцями, ветеранами) доречно дотримуватися таких підходів — простих, але в багатьох випадках вирішальних:

Насамперед — звертайте увагу на людину, на її гідність, історію, потреби. Не потрібно одразу ставити іх на п’єдестал або сприймати лише як «героя/героїню». Водночас — не зменшуйте їх до «жертви війни». Ставлення має бути щирим і рівноправним.

Дайте людині змогу залишатися просто собою: без зайвих очікувань, без сценаріїв про те, як вона «повинна» себе почувати або поводитися.

Утримайтеся від провокативних, травматичних запитань

Запитання, які стосуються бойового досвіду, втрат, деталей бою — можуть бути болісними, навіть якщо людина добровільно повертається до таких тем. Не варто питати: «Скільки ворогів ти вбив?», «Що ти бачив на фронті?», «Як було в полоні?». Такі питання можуть викликати спогади, які людина не готова заново переживати.

Якщо людина хоче говорити — вона сама згадає, як. Якщо ні — не наполягайте, не тисніть, не переслідуйте, не очікуйте «героїчного оповідання».

Слухайте уважно, без оцінок, без поспіху

Найцінніше, що ви можете дати — це можливість бути почутим: слухайте уважно, не перебивайте, не оцінюйте, не давайте поспішних «порадів». Просто дозвольте людині висловитися, якщо вона цього хоче.

Якщо тема важка — краще питати коректно, м’яко, даючи людині простір вирішувати, чи ділитися спогадами. Наприклад: «Як ти почуваєшся зараз?», «Чи хочеш ти про це говорити?».

Будьте щирими й емпатійними

Справжня подяка, підтримка, просте «дякую» або «радий/а, що ти тут» часто цінують більше за великі слова. Але така подяка має бути щирою, не формальною.

Не намагайтеся «врятувати» людину, якщо вона не просить. Якщо ви готові просто підтримати — будьте поруч, дайте зрозуміти, що поряд.

Поважайте особисті межі

Не тисніть на людину з питаннями, не торкайтесь, якщо вона не комфортно почуватиметься. Фізичний контакт, обійми — тільки якщо ви знаєте, що це прийнятно. Особистий простір має поважатися.

Якщо бачите, що людина нервує, загострюється — краще м’яко змінити тему або дати змогу закінчити розмову.

Вибір тем для розмови — безпечні, легкі, звичайні

Добре підійдуть нейтральні теми: побут, погода, улюблені заняття, тварини, домашні справи, ті речі, які не нагадують про війну. Саме такі дрібниці допомагають людині повернутися до звичайного життя, відчути себе «звичайною» людиною.

Якщо військовий або ветеран сам захоче говорити про пережите — слухайте з повагою, з готовністю прийняти його слова, без спроб втручатися або змінювати його досвід.

Чого уникати, навіть з найкращими намірами

Є кілька схем поведінки, які на перший погляд можуть видаватися добрими, але насправді шкодять.

Не варто:

• Наполягати на «емоційній розмові» або спонукати на спогади про фронт, навіть під приводом «це важливо для тебе».

• Давати поради, як «пережити травму», якщо ви — не фахівець: спроба порадити «стань сильнішим», «все забудеш» може видаватися як зневага до пережитого.

• Героїзувати людину, ставити її на п’єдестал чи створювати образ «вічного героя/жертви». Це може тиснути й підсилювати дискомфорт.

• Ставити запитання про втрати, втрату побратимів, деталі бою — якщо людина сама не запропонувала тему.

• Вимагати пояснень або «об’єктивного» опису пережитого.

Коли й як варто просити вибачення або змінити тему

Якщо під час розмови ви випадково зачепили болючу тему, поставили запитання, яке викликало дискомфорт — не соромтеся одразу перепросити: «Вибач, якщо зачепив/ла тему, яка може бути важкою. Ми можемо змінити розмову». Щира, без зневаги — така реакція покаже, що ви поважаєте співрозмовника і його переживання.

Якщо бачите, що людина не хоче продовжувати — дайте їй простір, змініть тему, або просто побудьте поряд.

Чому такі підходи мають значення

Коректне, уважне, щире спілкування допомагає не лише зменшити потенційний стрес у ветерана чи військового — воно дає шанс почуватися прийнятим, звичайним, не «раненим героєм», а живою людиною з правом на спокій, приватність і гідне ставлення. Це — складник поваги до тих, хто пройшов через жахи війни, але повернувся додому.

У суспільстві, де багато людей мають бойовий досвід, такі правила комунікації сприяють соціальній стабільності, емпатії, людяності.