Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Автокефалія Української церкви не означає розколу православ'я - священик РПЦ

Архімандрит Кирило розповів про джерела і наслідки автокефалії.

Константинопольський патріархат зробив суттєвий крок назустріч українській автокефалії, по суті, відновивши Київську митрополію, яка підпорядковувалася йому до 1686 року. Також він скасував церковні покарання, накладені Російською православною церквою (РПЦ) на патріарха Філарета та інших архієреїв Української православної церкви Київського патріархату. Якщо говорити світською мовою, було запроваджене зовнішнє управління українською церквою.

Але це не розкол, вважає архімандрит Кирило (Говорун), священик РПЦ, який хоч і керував у 2008-2009 роках відділом зовнішніх зв'язків Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП), але підтримує автокефалію. Зараз він викладає теологію в університеті Лойола-Мерімаунт в Лос-Анджелесі.

У той момент, коли в Стамбулі на засіданні Синоду Вселенського патріархату вирішувалася доля незалежної української церкви, отець Кирило розмовляв з Жанною Нємцовою про витоки цього руху й про наслідки для суспільства.

ВідеоУчасники синоду вирішили продовжувати процедуру надання автокефалії УПЦ

Синод тривав три дні. Його учасники вирішили продовжувати процедуру надання автокефалії українській церкві. Для цього Вселенський патріархат скасував анексію в 17 столітті Київської митрополії Московським патріархатом. Нечинною визнали анафему, накладену російською церквою на - як там вважають - "розкольників": очільників церкви Київського патріархату Філарета і автокефальної церкви Макарія. 

Учасники синоду вирішили продовжувати процедуру надання автокефалії УПЦ

Жанна Нємцова: До 2014 року ви були тісно пов'язані з Російською православною церквою, в 2008-2009 роках керували відділом зовнішніх зв'язків УПЦ МП. Тепер ви активний прихильник автокефалії української церкви. Що змінилося?

Архімандрит Кирил (Говорун): Змінилася ситуація в цілому: почалася російська агресія проти України. Автокефальному рухові вже більше ста років, і зараз він перейшов у активну фазу, тому що анексія Криму, а згодом і війна в Україні стали каталізатором. Спроби робилися й раніше. Наприклад, в 2008 році, я в цей час очолював відділ зовнішніх церковних зв'язків УПЦ Московського патріархату й за посадою мав займатися цими питаннями.

Ви були прихильником автокефалії й тоді?

Я б визначив це іншими термінами. Я був прихильником вирішення українського церковного питання. Його головна проблема - це наявність розколу. Величезне число людей ходить до церкви, але ця церква не є легітимною.

Я вам можу сказати, що в 2008 році я вбачав інше вирішення - створення на основі Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом майданчика, що міг би об'єднати всі церковні групи в Україні. Але цей майданчик мав би бути досить широким і відповідати тому розвитку суспільства, яке відбувалося. 2008 рік - це чотири роки після "помаранчевої революції", коли в суспільства вже сформувалися певні публічні запити.

Зараз ситуація така, що, з одного боку, в суспільстві ще більше визріла необхідність мати незалежну церкву, але УПЦ замість того щоб розширюватися, дуже сильно звузилася. Утворився вакуум, який зараз активно заповнює Константинопольський патріархат. А Російська православна церква фактично самоусунулася.

Була зустріч патріарха Кирила з Вселенським патріархом Варфоломієм, де патріарх Кирило сказав: "Давайте поки ви не будете надавати автокефалію Українській церкві. Давайте розпочнемо діалог". Тобто те, що ви намагалися зробити в 2008-2009 роках. Патріарх Варфоломій відповів, що пора діяти.

До аргументу про діалог вдавалися тоді, коли необхідно було нейтралізувати втручання Константинополя в українське питання. Будь-яка спроба почати по-справжньому реальний діалог, а не його симуляцію, приводила до різкого опору.

Моя особиста історія така: у 2009 році, коли я був Києві й займався цими питаннями, ми ініціювали створення комісії, що почала б обговорювати можливість початку діалогу. Це був дуже обережний крок. Через три дні після того, як ми оголосили про свої наміри, я дізнався з інтернету, що мене перевели в Москву. Було очевидно, що в цьому діалозі зацікавленості не було. Я думаю, що її немає й зараз.

Автокефалія - це, багато в чому, політичне питання?

Це церковно-політичне питання. У цього питання є дуже сильний політичний компонент, що використовують політики, як, наприклад, президент України. Питання про автокефалію постало у зв'язку з тим, що виник брак розуміння того, що відбувається в Україні. Українська православна церква, на жаль, відмовилася визнавати війну в Україні та просто заплющує очі на агресію. У травні я був на лінії фронту, я бачив цю реальність. Це справді війна. Майже кожен день вбивають людей, снайпери обстрілюють вулиці, де живуть люди. А якщо брати Російську православну церкву, то вона відмовляється, як ми побачили зараз, визнавати в цілому реальність України. Виявилося, що Вселенський патріархат найбільш адекватно сприймає реалії в Україні.

Вселенський патріархат - абсолютний прихильник незалежності української церкви. Таким чином, розкол в православному світі неминучий?

Гадаю, розколу не буде. Його використовують більше як риторичний прийом, ніж як реальний сценарій. Уже зараз помісні церкви заявили про те, що вони не мають намірів підтримувати розрив відносин ні з Москвою, ні з Константинополем. Це ще не є розколом, це є розривом відносин. Ось є тарілка, в якій тріщина, але тарілка сама не розвалилася і цю тріщину можна закрити.

Ви згадали, що президент України Петро Порошенко використовує автокефалію в своїх політичних цілях, і це буде, безумовно, політична перемога нинішнього президента України. Деякі експерти попереджають, що це може посилити націоналістичні настрої в країні. Наскільки обґрунтовані ці прогнози?

Теза про український націоналізм використовується часто для того, щоб скомпрометувати Україну як державу й ті процеси, запущені в українському суспільстві й "помаранчевою революцією", і Революцією гідності. Це були не націоналістичні революції, а громадянські. Безумовно, зараз є певне зростання націоналістичних настроїв, зумовлене тим, що йде війна. Але зауважте, що навіть без війни в парламенти європейських країн масово обираються націоналістичні партії. В Україні немає жодної націоналістичної партії в парламенті - вони не подолали бар'єр. Не думаю, що процес автокефалії є показником націоналістичних настроїв. Це форма захисту України від зовнішньої агресії, де церква, на жаль, взяла на себе роль учасника агресії.

Ось є ще таке важливе питання - майнове. Під контролем Московського патріархату перебуває величезна кількість парафій в Україні, кілька лавр. Як все це буде вирішуватися?

З точки зору закону, значна частина майна, яким користується церква, формально належить різним державним структурам. Якщо говорити про виконання закону, то потрібно міняти тих, хто користується власністю. Але я вважаю, що в нинішній ситуації це спровокує конфлікт, в якому найбільше зацікавлена ​​Росія. Підігравати цій зацікавленості буде не просто неправильно, а й злочинно.

Гадаю, що це розуміють, а тому лунають заяви українських чиновників, що жодного переділу майна не буде. Я вважаю, що це дуже правильна позиція. Держава не мусить вирішувати за людину або за громаду, до якої юрисдикції їм належати. Єдине, що має захищати українська держава як демократична, це самостійний вибір людини або громади. Це буде по-європейському, демократично.

ВідеоЦерковний розкол. Які наслідки для РПЦ матиме розрив зв'язків із Константинополем

Наслідки церковного розриву. Відтепер російські клірики не братимуть участі в спільних літургіях з ієрархами та священиками Вселенського патріархату. А віряни РПЦ не зможуть причащатись і молитися в його храмах, зокрема і на грецькому Афоні. А от благодатний вогонь, який на Великдень привозять із Єрусалима, до російських храмів, найімовірніше, прибуватиме і далі, бо його надає не Константинополь, а Єрусалимський патріарх. 

Церковний розкол. Які наслідки для РПЦ матиме розрив зв'язків із Константинополем

 

Залиште свій коментар

Вибір редакції