Чи переграв усіх Путін. Експерти оцінили спробу президента РФ обвести Захід круг пальця

Дата публікації
Чи переграв усіх Путін. Експерти оцінили спробу президента РФ обвести Захід круг пальця

Reuters

В України є всі умови для того, щоб обернути справу на свою користь.

Reuters
Після саміту "Великої двадцятки", який проходив у Туреччині 15-16 листопада на фоні антитерористичної операції через теракти у Парижі, чимало експертів заговорили про те, що ці події дозволили президенту РФ Володимиру Путіну зміцнити свої позиції на дипломатичній арені, запропонувавши свою допомогу у боротьбі з тероризмом.

Дехто навіть зазначає, мовляв, Путін всіх переграв, використавши таким чином шанс на вихід з міжнародної ізоляції, у якій пребував з часу анексії Криму. Проте тут думки розділилися. Путін дійсно може грати у свою гру, нав'язуючи її іншим. Але це не означатиме, що світові лідери не розуміють, хто такий Путін, і запросто "простять" йому Україну в обмін на захист від терору ІДІЛ.

Відтак для українського керівництва зараз дійсно є всі підстави, щоб перейматися з приводу долі Донбасу та Криму. Але політика - це безперервний процес, на який можуть вплинути українські дипломати та політичні діячі.

Тож поки питання "Чи переграв усіх Путін?" лишається відкритим. А в України є всі умови для того, щоб обернути справу на свою користь.

Обама вимагає від Путіна вивести війська з України

Обама вимагає від Путіна вивести війська з України

Богдан Яременко, голова Фонду "Майдан закордонних справ":

- Путін намагається використати занепокоєння і проблему тероризму для того, щоб нав'язати свою гру. Це його тактика. Але він уже розіграв свою карту, коли ввів війська у Сирію. І тут складається ситуація, у якій Заходу просто немає сенсу і можливості ігнорувати Росію, чого Путін і добивався. Але якщо раніше він діяв від негативу (якщо не хочете запросити мене до участі у заходах військового характеру у Сирії, я все одно там буду), то тепер він намагається грати від позитиву, мовляв, давайте працювати разом. І можливості не реагувати на це у західного світу немає, тому що там є російські бомбардувальники і солдати, які стріляють. І Путін спробує використати цей факт для того, щоб створити нове поле для дипломатичної гри. Він не може виграти на тому полі, на якому він вів інформаційну війну навколо України, тому намагається створити нові позитивні сфери співробітництва з країнами Заходу.

Наразі Україна не є предметом торгу, йдеться лише про окрему сферу - боротьба із тероризмом. Але звичайно в України є всі підстави для занепокоєння, тому що Путін намагатиметься скористатися ситуацією у тому разі, якщо він дійсно стане дуже потрібним країнам Заходу. Тобто в обмін на свою допомогу він обов'язково ставитиме додаткові умови, які вже, можливо, напряму будуть пов'язані з Україною. Україна у даному випадку повинна це сприймати без надмірної емоційності, але в той же час пропонувати свій порядок денний для Заходу з тим, щоб не допустити розігрування "української карти".

Спроби покращити свій імідж в очах світового співтовариства, особливо у державах, які є важливими партнерами, - це звичайна політика будь-якої країни. І в цьому плані Росія, нібито простягаючи руку допомоги західним країнам, використовує ситуацію. Тим більше, що ми говоримо про Францію, де кілька століть існують русофільські тенденції і склалася глибока політична традиція. Але також треба розуміти, що політичний клас у більшості країн Європи не довіряє Росії, вони не йдуть з нею на співробітництво і достатньо чітко розуміють, хто такий Володимир Путін.

Ще раз наголошу, що тут абсолютно немає ніяких підстав для істерики з нашого боку, але й ігнорувати і робити вигляд, що нічого не відбувається, ми теж не маємо права. Тут питання не тільки до дипломатів, але і до політичної еліти країни, і до громадянського суспільства. Ми повинні нарешті почати активно проводити свою дипломатичну лінію щодо Мінських домовленостей, наполягати на тому, що питання російсько-українського конфлікту не може бути закрите без вирішення питання Криму. Повинні сприяти тому, щоб санкції по Криму і по Донбасу були об'єднані в один пакет. Ми повинні мати якусь програму дій на той випадок, якщо Мінські домовленості не спрацьовують, а це, очевидно, найбільш вірогідний сценарій.

І плюс ми повинні відновлювати довіру до себе зі сторони світового співтовариства. Основні елементи відновлення довіри - це покарання винних у розстрілі Майдану, арешти і повернення грошей Януковича, боротьба з корупцією і реформи. Якщо Україна почне активно розвиватися у цих напрямках, це як раз і буде те тло, яке дозволить нам зберегти позитивне ставлення, увагу і допомогу навіть у разі втрати актуальності питання війни Росії проти України.

catoday.org
Аркадій Дубнов, російський політолог:

- На саміті Путін максимально скористався "вікном можливостей" для усунення відлюдництва, яке стало результатом дій в Україні. Його успіх найкраще ілюструється словами "не було щастя, так нещастя допомогло". Теракт у Парижі, а перед цим жахливий вибух літака А321 над Сінаєм зробили те, що не вдавалося дипломатії. Путін повернув собі статус впливового світового гравця, з чиєю думкою рахується президент США, що продемонструвала неформальна зустріч в Анталії і визнання важливості військових зусиль Росії в Сирії, яке приписують Обамі.

Зрозуміло, що Путіну навряд чи вдасться повернути політичну і тим більше людську довіру західних лідерів. Його непередбачуваність і готовність до радикальних дій не можуть не нервувати західну громадську думку, яка значною мірою визначає дії політиків. Але саме ця громадська думка і підштовхнула Обаму, Кемерона, Олланда і почасти Меркель до необхідності демонструвати готовність співпрацювати з Росією у сфері протистояння світовому тероризму.

Що стосується перспектив пом'якшення санкцій у відповідь на участь Росії у війні проти ІДІЛ, то це, безсумнівно, є кінцевою метою сьогоднішньої політики Кремля. Путін чітко дав зрозуміти, що він очікує від Заходу реакції у відповідь на готовність відстрочити виплату боргу України. Але наївно вважати, що для Заходу це є достатньою умовою. Там як і раніше будуть наполягати на повному виконанні Мінських угод, у тому числі - на переході під міжнародний контроль кордону.

Читайте більше у колонці Аркадія Дубнова на сайті "Ежедневный журнал": "Путин перестал бать изгоем"

УНІАН
Михайло Пашков, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру ім. Разумкова:

- Я не згоден з поширеною думкою, що Путін "обіграв всіх". Саміт у Туреччині показав, що позиції країн "Великої двадцятки" щодо політики Росії залишилися незмінними. Йдеться про інше. Можливі спільні дії за участю Росії у боротьбі проти тероризму зовсім не є індульгенцією, прощенням або визнанням дій Путін на Сході України і щодо Криму. Тут потрібно відокремлювати одне від іншого. Одна справа, коли йдеться про спільні дії проти ІДІЛ, - компроміси по Сирії можливі. Але це зовсім не означає, що все це - й ІДІЛ, і Сирія, й Україна - зведені в одну купу.

Щодо згоди Путіна на реструктуризацію боргу, то по-перше, цей кредит Януковича був украй невигідний Україні. По-друге, в цьому контексті добре б мати позицію МВФ і позицію країн-кредиторів, які пішли Україні на поступки. Тож говорити про якісь серйозні поступки з боку Путіна я б не став. Адже це навіть не часткове списання боргів, а просто відстрочка на три роки. Від цього боргу, який, до речі, сам по собі викликає сумніви, Росія аж ніяк не відмовилася. Тому якимось подарунком це вважати навряд чи варто.

Зараз Путін дійсно робить спроби повернутися до клубу великих гравців. Не те щоб ці спроби даремні, але на сьогоднішній день вони стикаються з простою проблемою - політикою Заходу в цілому, тобто існуючих вимог до Росії, у тому числі щодо Сирії. Тому я б не сказав, що ці спроби Путіна приречені на невдачу, але вони очевидні та зрозумілі. Я не думаю, що вони будуть мати ефект найближчим часом.

Авраам Шмулевич, президент Інституту східного партнерства (Єрусалим) і стратегічний радник "Черкеського конгресу":

- Другим головним вигодонабувачем від терактів у Парижі після ІДІЛ безсумнівно є Путін. Унаслідок терактів суттєво посилять свої позиції європейські праві і неонацистські сили, з якими Кремль уклав союз. Відповідно, посилиться і його вплив у Європі.

Путін, як я вже писав в одній з попередніх колонок (Росіяни в Сирії - блеф для здачі Донбасу), буде використовувати Сирію як вхідний квиток назад до західного співтовариства. І це вже відбувається - на саміті "Великої двадцятки" Обама раптом заявив, що США вже не наполягають на негайному відході Асада, як раніше, а багато західних лідерів, не тільки маргінали, заговорили про те, що необхідна співпраця з Росією у боротьбі з ісламістським терором.

У цьому сенсі так, теракти в Парижі вигідні Путіну, але це не означає, що він їх організував. Просто Путін дуже грамотно використовує ті можливості, які надає йому історія. Також у нього дуже активна і грамотна зовнішня політика, дипломатія. Він створює порядок денний. Крім того, якщо відкинути моральну сторону питання, Путін побудував на даний момент найпотужнішу в світі машину пропаганди, робота якої не зупиняється ні на хвилину.

Він правильно оцінив обстановку, що вплив неофашистських сил в Європі зростатиме, почав їх фінансування, уклав з ними союз. Україна теж могла б використовувати такі шанси - якби мала хоч скільки-небудь грамотну зовнішню політику. Наприклад, той же союз Путіна з неонацистами за продуманої контрпропаганди, за вдалих дій української дипломатії міг би бути повернений проти нього. Але Україна повністю віддала Росії ініціативу й у військовому плані, і в дипломатичному. А Путін тим часом грамотно використовує ситуацію, яка складається, тому створюється враження, що він все організовує і що йому вдається все.

Звичайно, бойкот з боку західного політикуму Путін ще не зовсім подолав, але, скоріше за все, чим більше розростатиметься хвиля терору і знову ж - за дуже вдалих дій його дипломатії та абсолютній відсутності якоїсь протидії з боку української влади - його позиції будуть тільки поліпшуватися.

І тоді цілком можлива ситуація, коли вже за місяць-другий ми будемо спостерігати, як Путіна перестануть ставити у самий куточок на загальних фото сильних світу всього, і ті самі сильні світу цього перестануть від нього ховати руки, уникаючи рукостискання. Головне, що повинні розуміти тут українці - від такої картини до реанімації Путіним плану "Новоросія" дуже короткий шлях.

Читайте більше у колонці Авраама Шмулевича: Чи організовував Путін паризькі теракти

Віктор Чернишук, литовський журналіст, президент Європейської асоціації журналістів RUNE MEDIA:

- Нічого трагічного в тому, що Олланд летить до Путіна нема. По-перше, треба пам'ятати про генеральні напрями і особиливості французької дипломатії, які полягають: 1) в необгрунтованих претензіях на європейське лідерство (хвороба Наполеона); 2) традиційній антипатії до Америки і Британії; 3) бачення своєї особливої місії в стосунках ЄС і Росії; 4) ігноруванні інтересів т.зв. "малої Європи"; 5) несприйняття ролі Польщі в міжнародних справах ЄС (руйнування вісі Варшава - Берлін - Париж); 6) расистський підхід до слов'янських держав, окрім Росії.

Олланд - надзвичайно слабкий керівник, і теракт в Парижі для нього був сигналом хитання його крісла. Французький президент не захистив свій народ від терористів і досі не знає, як це зробити. За експертною оцінкою, система захисту громадян Франції - на досить низькому рівні.

Водночас Захід вирішив дати Кремлю шанс покласти останні гроші у війні в Сирії, а потім вже почати розбиратися з опалим головним ху*лом світу. Скоріш за все, спільної коаліції не буде, а Путін змушений буде координувати свої військові дії з США і Францією. Не більше.

Експерти кажуть, що Путін приїхав до Туреччини зляканий, і не тільки з приводу колапсу економіки і ізоляції Росії. Він негідник, але не ідіот. Він отримав інформацію про підготовку терактів по всій Росії з боку кавказьких "ополченців". Скільки в Москві чеченців? А в ІДІЛ? Отож.

І на останнє - начебто Путін погодився з вимогами Обами й інших лідерів (в першу чергу - Британії, Австралії, Канади і Німеччини) вивести війська з Донбасу, дезактивувати сепаратистів, передати кордон Україні. Чекаємо дій.

Оригінал

Facebook/Олег Пономар
Олег Пономар, політичний оглядач:

- Раніше я писав про "м'яку капітуляцію" Путіна на Генасамблеї ООН. Тоді багато хто не розумів взагалі - про що це? Так от, я вважаю що в Антальї цей процес продовжився. Путін і Обама, і всі інші лідери сказали, що з України потрібно йти - і це не обговорюється. А в Сирії він типу співпрацює із Заходом, що допомагає Путіну зберегти обличчя і, включивши на повну свою пропагандистську машину, розповісти своїм підданим про те, як він "дотиснув" Обаму.

Хто-небудь помітив, щоб Барак виглядав "дотиснутим"?

Але для Заходу він озвучує зовсім іншу риторику: настав час миритися і співпрацювати... Ми ніколи і не планували сваритися... Якщо Захід не проти, то ми із задоволенням... Тощо.

Він тепер типу "гравець", але в сухому залишку - перемог немає зовсім.

Щодо ІДІЛ. Захід вирішив, що час прийшов, і його має бути повністю знищено. Можливий навіть варіант, коли Франція в рамках статті 5 Статуту НАТО звертається до решти членів за допомогою як країна, що зазнала військового нападу.

Вчора я писав про теракти 9/11 і подальше швидке знищення "Аль-Каїди". Калька - та сама і зараз.

Оригінал

Наступна публікація