Перейти до змісту
Росія формує "силові кулаки" в Білорусі, розтягнувши лінію фронту на тисячу кілометрів
УНІАН
Дипломат Роман Безсмертний
  • Кількість коментарів 1
  • Кількість переглядів 1112

Дипломат переконаний, що війна на північних кордонах України неминуча.

"Крисина" інавгурація Олександра Лукашенка на посаду президента Білорусі є одним із кроків до аншлюсу цієї країни Росією. Найімовірнішим варіантом розвитку подій у Білорусі є перемога опозиції. Водночас у цій ситуації для України розігрується кілька сценаріїв. Не виключено, що на північних кордонах України назріває війна -"Перемога опозиції лише відтермінує питання війни. Війни в Центральній Європі".

Про це в інтерв'ю кореспонденту ТСН.Тиждень Андрію Цаплієнку сказав український дипломат Роман Безсмертний. Він очолював українську делегацію в Тристоронній контактній групі в Мінську щодо ситуації на Донбасі, був послом України в Білорусі.

- Крім вас, в Україні, мабуть, ніхто не знає і не розуміє нинішню ситуацію в Білорусі. Бо ви були двічі учасником Мінських переговорів, представником України у Тристоронній контактній групі, послом України в Білорусі, тож знаєте ситуацію краще за будь-кого. Які наслідки нестиме для України таємна "інавгурація" Лукашенка?

- Через невизначеність чіткої ситуації Україні треба розглядати декілька ймовірних варіантів. Очевидним для мене, найімовірнішим варіантом є перемога опозиції. І насправді, "крисина" інавгурація… Бо є красива інавгурація, а є "крисина". Це саме така, коли Лукашенко сховався від людей. Фактично він порушив всі засади Конституційної влади, проводячи інавгурацію в подібний спосіб. Однак не можна не розглядати варіант, коли Лукашенко з допомогою Росії таки ствердиться.

Для мене очевидно — і це вже доведено перебігом подій, що за такого варіанту відбудеться фактичний і формальний аншлюс Білорусі. Нинішні навчання на території Білорусі, передислокація військ, участь російських військ – спецназу і регулярної армії в придушенні протестів (і це також доведено) означає, що процедура аншлюсу насправді відбувається.

Треба чітко розуміти, що під час зустрічі в Сочі Лукашенко отримав не тільки півтора мільярда, він підписав документи. І ці документи рано чи пізно світ побачить. Я переконаний, що серед цих документів був і документ про запрошення сил. Подібний до того, що свого часу підписав Янукович.

- Ви маєте на увазі запрошення російських сил до Білорусі?

- Очевидно. Більше того, можу сказати, що й норми угоди про ОДКБ, і держави спільні з Російською Федерацією, вони не просто дають право, вони зобов'язують Путіна на вжиття таких заходів і на території Казахстану, і на території Білорусі.

Треба розуміти, що в Південному окрузі Білорусі, фактично на всій довжині тисячокілометрового кордону з Україною, там де є переходи, зосереджені на сьогодні танкові бригади. І це теж відомо – і розвідувальні органи, і Генеральний штаб Міністерства оборони знає про це. Треба розуміти, що кордон необлаштований. В такий спосіб ствердження Лукашенка, захід практичний і формальний Путіна щодо території Білорусі, це пряме продовження лінії фронту на понад тисячу кілометрів. І треба розуміти, що ця лінія фронту з українського боку не має необхідної інфраструктури. Тому вже давно, ще від початку війни на сході, треба було думати про цей варіант – небезпеки з півночі. Зараз, очевидно для мене, треба вживати необхідних кроків для того, щоб посилити цей напрямок.

Під час останніх навчань у Білорусі відпрацьовувались два удари – це на південь і Сувалкським коридором. Причому застосовувалась російська авіація – і стратегічна, і тактична, як база, котра й нині розташовується на території Республіки Білорусь. Треба розуміти, що війська, які прибували за ці роки для проведення парадів, для навчань – вони не поверталися на територію Росії. Зверніть увагу на часті візити Патрушева, міністра оборони Російської Федерації, й, особливо, керівництва Ленінградської області та Санкт-Петербурга. Очевидно, що йдеться не тільки про створення силової компоненти, а й інфраструктури – господарської і тилової – для забезпечення цих військ.

Невипадково таку активну позицію зайняла Литва, тому що литовці впритул стикаються з цією небезпекою. Вони бачать, як формуються ці російські "силові кулаки" на території Республіки Білорусь.

- Це ви про Сувалкський коридор?

- Так.

- Тобто ті навчання, які були в Білорусі, спрямовані напряму проти Литви?

- Вони були спрямовані у двох стратегічних напрямках – це Україна й Литва. Причому те, що стосується Литви, це напрямок Сувалкського коридору. Про який знають, плани якого розроблені Російською Федерацією, точнісінько так, як і плани щодо України. Адже, якщо взяти цей тисячокілометровий кордон, він посічений лісами і болотами. Там насправді танки можуть проходити лише на окремих територіях. І це відомо: Чернігів, Рівне і Луцьк – основні коридори для ймовірної атаки російських військ проти України.

- Від білоруського кордону в районі Чернігівської області до Києва — 150 кілометрів. Це означає, що російські танкісти у разі вторгнення за дві години будуть у Києві?

- Близько 300 кілометрів і, гадаю, це найслабший напрямок. Так трапилося, що ось це сходження трьох кордонів України, Білорусі та Росії за останніх 80 років жодним чином не охоронялося. Окрім підрозділів, які забезпечували охорону атомної станції. Якщо взяти на сьогодні "Десну", яка виконувала останнім часом навчальну функцію, то лише підрозділи, які здійснюють тренування, й ті, які забезпечують полігон, – вони можуть стримувати удар. Тому перше завдання – це організація моніторингу цієї території. Місцеві жителі знають, якщо перейти кордон і, умовно кажучи, "постукати" у найближчий корівник, який є на території Білорусі, та побачити в щілину, що там є, ви там побачите не корів. Там стоять танки. І, наприклад, жителі Волині, Рівного і Чернігівської області це знають дуже добре. Насправді, вони живуть на дві держави, тож вони дуже добре знають ту інфраструктуру, яка там є нині.

- Ви казали, що білоруська опозиція переможе. А не здається, що Росія має вплив і на опозицію також? Адже ми бачимо, що немає яскравих лідерів, що опозиція не проводить жодних активних дій, окрім мирних протестів. До того ж, вони заявляють, що вони у жодному разі не Майдан і не мають антиросійських настроїв. Не здається, що навіть після перемоги опозиції Білорусь так і залишиться російською базою?

- Перемога опозиції лише відтермінує питання війни. Війни Центральної Європи. Я скажу так, тому що для мене очевидно, що сьогодні від Чорного моря до Балтики визріває конфлікт. Його поки що не хочуть визнавати. Насправді сьогодні, даруйте, на "полігоні" Білорусі й вирішується, як швидко цей конфлікт розгорнеться на цій території. Так само як на початку 1990-х українці думали, що можна домовитись із Москвою, так і білоруси сьогодні вважають, що Путін і кремлівська команда є договороспроможними. І ви ніде серед лідерів опозиції, не лише націонал-демократичного крила, не почуєте, що вони можуть розглядати Кремль як імовірного противника. Більш того, навіть у планах, які вони малюють, говорять про те, що треба зберегти рівень кооперації, вибудовувати кооперацію з Європою, створити з Білорусі певний міст зв’язку між Росією та Європою. Чи не нагадує це наші поетичні мрії початку 90-х?!

Тому я віддаю їм належне — блукати. Нехай блукають. Це їхній висновок, це їхня біда, це їхнє горе. Нам треба думати в цій ситуації про своє. Очевидно, що той чи інший перебіг подій, все рівно закінчиться одним і тим же результатом. Це лише питання часу.

- Тобто військового конфлікту у цій частині Європи уникнути неможливо?

- З моєї точки зору, якщо взяти східний кордон, Чорне море, кордони Литви, Латвії, Естонії, навіть Скандинавії – рано чи пізно вибухне конфлікт. Це цивілізаційний конфлікт. Наближення НАТО до кордонів Росії, тоді, коли триває бряжчання зброєю, рано чи пізно призведе до конфлікту. Збереження нинішніх інститутів безпеки європейської чи світової спільноти не має вирішення. Зверніть увагу на виступи на Генеральній асамблеї ООН – ті, хто перебуває сьогодні в умовах війни, чітко кажуть: "Механізм Ради безпеки, механізм ООН, механізм ОБСЄ не працює". І тому треба шукати інші механізми. Путін же каже, що ці механізми потрібно зберігати, більше того, постійні члени Ради безпеки мають зустрітися і накреслити нові кордони. Тобто, або цей розподіл відбудеться за столом, як це було за пакту Молотова-Ріббентропа, або збройне протистояння.

Я вважаю, нинішні події на Балканах, ситуація на Донбасі, в Криму, Білорусі, активізація протистояння на лінії Литви – вони очевидно говорять про ймовірність серйозного конфлікту.

- Ви бачите фактор, такого собі "чорного лебедя", на який ми зараз не звертаємо увагу і який може змінити ситуацію, щоб уникнути війни?

- Такий "чорний лебідь" є. І це Китай. Зверніть увагу, що в ці дні, коли найвищого загострення досягала ситуація в Білорусі, міністр закордонних справ Китаю робив вояж країнами Європи. Він зустрічався з міністрами закордонних справ Італії, Франції, Німеччини, Фінляндії. І в ці дні відбувалися розмови політичного керівництва цих держав з Путіним. Очевидно, триває діалог, але організатором цього діалогу є Китай. Знову ж, прошу, зверніть, будь ласка, увагу на виступи на Генеральній асамблеї ООН – по суті Путін і Сі Цзіньпін боролися за роль противника Вашингтона. Ось що є насправді комбінаторикою нинішньої ситуації. Інакше кажучи, глобальний конфлікт і регіональний є складовими. Може трапитися так, якщо не знайдуть вирішення під лідерством Китаю, який набирає сил, то буде розподіл за картою на кшталт Молотова-Ріббентропа, або прямий збройний конфлікт. Насправді, варіативність ситуації дозволяє сподіватися, що її вдасться вирішити мирним способом. Але треба розуміти, що перебіг подій на Донбасі, в Криму, в Білорусі сьогодні є лакмусовим папірцем. Подібні дії, які були вчинені Лукашенком, коли він зіграв на загострення, а не розв’язання, прискорюють те, про що ми зараз говоримо. Насправді ті, у кого є голова на плечах, зараз повинні думати, як посилити себе. Ми повернулися до формули, коли сила відіграє стримувальну роль. І тільки сила може зупинити цей конфлікт. Тому формування не тільки сил НАТО, а й формування колективної безпеки сил Центральної Європи, бо йдеться про цілу низку держав, які не є членами НАТО. Процедури пройти вони вже не встигають. Не тільки без України неможливо тут зіграти стримувальну функцію, без Білорусі нічого не відбудеться. Всі останні настанови й документи НАТО говорять про те, що Білорусь є колосальною діркою в безпеці НАТО для Європейського Союзу.

- Україна все ж таки набралася сміливості й не визнала інавгурацію Лукашенка. Ми приєдналися до європейських держав в цьому плані. Це був сміливий крок. Але якими будуть наслідки для українців у плані економіки? Адже 40% пального у нас із Білорусі, маса товарів продовольчої групи, навіть Міністерство оборони України є споживачем білоруської техніки за прямими або непрямими контрактами. Тобто, ми це все втратимо?

- Перше. В Україні, коли трапляються такі випадки, зазвичай допускають величезну помилку. Бо політична співпраця, права людини, економіка і бізнес – це сегменти, які абсолютно ніяк не перетинаються. Треба розуміти, що зупинка економічної співпраці між Україною і Білоруссю – це катастрофа для Білорусі. Ще гірша ситуація полягає в царині прав людини. Адже ми взаємодіємо з тоталітарною системою, тому програш буде на тому полі. А найгірша ситуація в політичній співпраці. Бо ця політична співпраця дає Мінську якимось чином отримувати канал зв’язку, зокрема з Європейським Союзом. Насправді, доля Лукашенка наразі в руках трьох столиць – Вільнюса, Варшави та Києва. Розмова між президентом Литви Ґітанасом Науседою і президентом Володимиром Зеленським за наслідком мала б серйозну координацію розробки плану допомоги Білорусі. Але, як ви бачите, нічого не сталося. Це означає, що Київ не розуміє своєї колосальної ролі в долі Білорусі. І насправді, у війні на Донбасі можна перемогти, так само, як і повернути Крим, на території Білорусі. Тільки треба це розуміти. Вплив України на ситуації за межами України сьогодні може настільки підняти акції Києва, що прискорить і вступ України до НАТО, і вступ у Європейський Союз, і вирішення цілої низки економічних питань. Я не буду розкривати ці механізми, адже очевидно, що тут перевага на боці України. Є просте прислів’я: "Поки товстий схудне, худий помре". Тому тут зрозуміло, що це не рівносильні сторони. Понад те, модель української економіки дозволяє уряду маневрувати в цьому плані. І збільшити економічні об’єми з Європейським Союзом, використовуючи нинішню ситуацію. Чому Україна так повелася, я думаю, тому, що керманичі не розуміють не лише політичну складову. Адже саме Центральна Європа буде цементом усієї Європи, бо тісно пов’язана з Вашингтоном, а це те, що цементує, — НАТО цементує Європейський Союз. Ось про що треба говорити і діяти з точки зору перспективи. Я скажу егоїстично, але й ситуацію в Білорусі Україна мала використати в своїх економічних і політичних інтересах. На жаль, нинішня поведінка говорить про те, що немає розуміння. І оцей емоційний для влади зрив, який стався з "вагнерівцями", потягнув за собою цілу вервечку паралічів, які не дають можливості активно діяти, серед іншого — на полі Білорусі.

- Щодо Мінська як майданчика переговорів. Чи потрібно зараз нам наполягати на його зміні? І чи зможемо ми це зробити?

- Це залежить від тактики і стратегії, яка вибудовується на Банковій. Я так м’яко кажу, тому що під прикриттям цього майданчика можна робити все, що завгодно. Можна продовжувати діалог щодо Донбасу, можна додавати Крим, можна працювати стосовно Білорусі. Дипломатичний формат будь-якої конфігурації дозволяє маневрувати на цьому полі.

- Але як ми поїдемо туди, якщо ми не визнаємо Лукашенка президентом?

- Є проблема Лукашенка, а є держава Білорусь. Це треба розділяти. Не треба валити все в одну купу. Є країни, які не мають жодних дипломатичних відносин, але, між тим, економічна співпрацяю між ними є. Економічна співпраця йде через треті країни і всі розуміють чому. Так, ми залежимо від Білорусі, але вони від нас залежать набагато більше. Україна в цій ситуації домінує.

По-друге, політика зараз складається таким чином, що країна, яка навчилася воювати проти такого агресора, як Росія, вона здатна і вона повинна грати силою та її компонентами за будь-якої політичної ситуації.

- Так ми залишаємося на цьому майданчику чи ні?

- Все залежатиме від того, яку стратегію вибудує Банкова. Я б залишався на цьому майданчику і використовував би ту ситуацію, яка склалася в Білорусі, в своїх інтересах.

- Ви сказали про таємний розподіл за принципом угоди Молотова-Ріббентропа. В Україні постійно перебувають американські, британські військові, ми нещодавно отримали статус учасника програми розширеного партнерства з НАТО (Enhanced Opportunity Partnership). У разі такого розподілу, ми залишимось із Заходом?

- На мою думку, зараз це більше залежить від самої України. Тому я наполягаю на активній позиції Києва. Київ своїми діями повинен показати, що Захід – наш ціннісний вибір, що ми готові працювати з Заходом і в силовому компоненті, і в справах демократії, і в правовій системі. Ось ці навчання («Спільні зусилля») – я розумію, що стало аргументом їхнього екстреного проведення. З одного боку Білорусь, з іншого – "Кавказ-2020". В таких лещатах можна було очікувати, чого завгодно. Але ж очевидно, що двома літаками, навіть такими досконалими (як «Osprey») проблему не вирішиш. Однак у цій ситуації для того, що називається суспільством, воно свою роль зіграло. Ці навчання руйнували внутрішні суспільні настрої. І за це треба подякувати. Але чого тут немає. Тут немає технології, яка б говорила про те, що ми — з НАТО. Якби після закінчення навчань, було б підписано кілька документів. Я не кажу про ПДЧ, але показати, що ми в цьому напрямі рухаємось, очевидно, було потрібно. Це дало б і відповіді щодо північного напрямку. Там сили НАТО зараз перебувають у стані становлення стосовно балтійських держав і Польщі. Вони не завершили формування. А українська роль могла би дорого коштувати для стабілізації нинішньої ситуації. Тому що Кремль все це знає і на цих суперечностях і буде грати. Тому зараз тема збереження Україною західного курсу і прийнятність України Заходом, більшою мірою залежить від Києва.

Відео Протестна Білорусь: чи справді війна на північних кордонах України неминуча

Небезпека з півночі, яку в Україні так довго воліли не помічати, наблизилася вже впритул. Аншлюс - приєднання Білорусі до Росії - став, як ніколи, реальним. Західний світ назвав самопроголошеного президента Білорусі нелегітимним. Україна вагалася, але зрештою заявила: новий термін Лукашенка законним не визнаватиме. Підтримку той знайшов хіба що у Кремлі. А оскільки там нічого просто так не роблять, то пастка для Лукашенка може ховатися саме в цій підтримці. До чого ж готуватися Україні - у сюжеті.  

Протестна Білорусь: чи справді війна на північних кордонах України неминуча