Підсумки Мюнхена-2026: як Європа готується до нападу Росії, відвертається від США та "заграє" з Китаєм

Світового ладу, заснованого на правилах, більше не існує. Про це сказав канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, відкриваючи Мюнхенську конференцію. Щоправда, він констатував те, що й так давно відомо, запропонувавши США разом відновити трансатлантичну довіру. Тон держсекретаря Марко Рубіо, який цьогоріч у Мюнхені представляв Америку, був помітно мʼякшим за минулорічні образливі закиди віцепрезидента Джей Ді Венса на адресу Європи.

Рубіо говорив, що США завжди будуть «дитям Європи», а німецькі фермери та ремісники, які свого часу приїхали до Сполучених Штатів, значно покращили якість американського пива. Проте попри овації, які супроводжували доволі доброзичливу промову Рубіо, яку голова Мюнхенської конференції Вольфганг Ішингер назвав партнерськими запевненнями з боку США, більшість європейців навряд чи йому повірили.

США не збираються переглядати свою тарифну політику щодо Європи. А в день виступу Рубіо в Мюнхені — 14 лютого на День всіх закоханих — Білий дім запостив жартівливу «валентинку», де Гренландія зображена у формі серця з підписом: «Час визначитися з нашими стосунками». Численна американська делегація в Мюнхені дала ще раз зрозуміти європейцям: США не вважають Росію загрозою, тож оборона Європи — це проблема самої Європи, американці збережуть лише ядерну парасольку.

Тому багато європейських країн, навіть не намагаючись напрацювати нову стратегію щодо США, не кажучи вже про Росію, почали шукати «баланс» у Пекіні. Тема Китаю на цьогорічній конференції обговорювалася особливо обнадійливо. Так, наче КНР — це не головне рятівне коло Росії у війні проти України. Росію ж у Мюнхені найчастіше називали black box — «чорна скринька», з якою європейці не знають, що робити. Хоча Україна вже давно поклала на стіл дієву стратегію та механізми зупинки війни.

ТСН.ua побував на 62-й Мюнхенській безпековій конференції. Гучні заяви світових лідерів з її головної сцени вже розлетілися по медіа та соцмережам. У цій статті читайте про три головні для України підсумки закритих обговорень у Мюнхені.

Чорна скринька страху: що робити з Росією

Один із німецьких дипломатів, кілька разів перепитавши у модераторки дискусії, чи у нас Chatham House rule (дозволене цитування, але без прізвищ — Ред.), сказав про Росію:

«Там майже завершене формування режиму по північнокорейському зразку. Російському суспільству байдуже на їхні втрати на фронті. Кремлю тим паче».

На відкритих заходах європейські та американські політики й посадовці говорили про серйозні проблеми в російській економіці, а на закритих — що не мають достовірних даних про її реальний стан через закритість режиму. Один із високопосадовців США сказав прямо: Росія — це головний біль Європи, яка має всі можливості й технологічну базу, щоб її зупинити. Європейські генерали опонували, що Європа не впорається без США через якраз технологічну та залежність від обміну розвідданими. Хоча й справедливо наголошували: «Всі ці десятиліття США забезпечували Європі безпеку, а Росія — газ. Час платити за виставлений рахунок».

ТСН.ua ставив запитання багатьом європейським політикам та військовим, що треба зробити, щоб зламати плани Росії і зупинити війну. Відповіді були досить очевидними — це координація санкцій між США, Європою та іншими західними країнами, а також далекобійні удари України по Росії. Проте через зруйновані адміністрацією Трампа відносини з Європою, на координацію навряд чи можна сподіватися. До того ж, як правильно зауважив Володимир Зеленський, досі не санкціонована хоча б російська атомна галузь.

Щодо українських далекобійних ударів, ми досі не маємо навіть німецьких ракет Taurus. На одній із відкритих дискусій про Росію сенатор-республіканець Ліндсі Грем знову закликав до надання Україні американських «Томагавків». Але він про це говорить вже більше року, як і про «пекельний» санкційний законопроєкт, яким пропонується запровадити 500% мита для «друзів» Путіна. Проте Трамп сформував доволі закриту модель управління країною вузьким колом осіб, до якого навіть його конгресмени навряд чи входять.

Україна пропонує дієвий механізм — фізично зупиняти й затримувати танкери в Балтійському морі й ширше. Але розділена Європа боїться. На сьогодні європейці займають вичікувальну позицію в надії, що на проміжних виборах до Конгресу в листопаді цього року республіканці втратять хоча б одну з палат, що похитне одноосібне правління Трампа. Хоча навряд чи це суттєво змінить підхід Америки щодо війни Росії проти України.

Головний спонсор Росії: Китаю вигідно все

Ображені на американців, європейці все частіше їздять із візитами до Пекіна. До того ж навіть члени американської делегації на закритих обговореннях у Мюнхені захищали «прагматичний» підхід та «стабільні» відносини з Китаєм. А посол США при НАТО Метью Вітакер навіть припустив, що один дзвінок із КНР (напевно в Кремль — Ред.) може зупинити війну. Проте цілі у європейців та американців різні: США хочуть відірвати Росію від Китаю, щоб Москва не стала «тилом» Пекіна у можливій майбутній війні; європейці ж шукають альтернативні ринки збуту у тарифній війні зі США.

Головний дипломат Китаю Ван Ї мав промову з головної сцени Мюнхенської конференції. Проте на відкрите прохання Вольфганга Ішингера підтвердити підтримку Китаю територіальної цілісності та суверенітету України, так і не зробив цього. На полях конференції український міністр закордонних справ Андрій Сибіга мав зустріч із Ван Ї. За підсумками Сибіга заявив, що Київ не має підтверджених фактів постачання Китаєм летальної зброї Росії.

«За даними нашої розвідки, Китай не постачає зброї до РФ напряму. Таких фактів у нас немає. Можливо, були виявлені якісь моменти», — наголосив очільник МЗС України, додавши, що окремі китайські компанії постачають продукцію подвійного призначення, і Київ постійно порушує це питання в діалозі з Пекіном.

Очевидно, що в умовах, коли Кремль не демонструє бажання поступитися жодною зі своїх максималістських вимог, Україна та західні партнери вирішили знову спробувати поговорити про це з Китаєм, який отримує вигоди не лише від війни Росії проти України, а й від розколу між Європою та США. До того ж, нагадаємо, що Пекін не лише постачає Москві все необхідне для виробництва балістичних ракет, безпілотників та іншої зброї, а й надає супутникові дані, які можуть використовуватися для ударів по Україні.

«Ми в дупі»: хто ще кому даватиме гарантії

В українських соцмережах викликала обурення теза Вольфганга Ішингера, яку він сказав в інтерв’ю напередодні Мюнхенської конференції: «Поки Україна захищає Європу, небезпека (для самої Європи — Ред.) не така вже й велика». Дійсно, як би це цинічно не звучало, Європі вигідно стримувати Росію саме в Україні. Проте парадокс у тому, що розуміння цієї цинічної парадигми автоматично не призводить до суттєвого збільшення військової і фінансової допомоги Україні.

На дискусії про стан оборонного виробництва в Європі один із литовських високопосадовців сказав: «Якщо завтра Україна не з нами, нам доведеться сідати й писати стратегію проти України». Інший вже колишній литовський посадовець, згадуючи про штучну міграційну кризу на кордонах Польщі і країн Балтії 2021 року, яку спровокували Росія та Білорусь, говорив про різницю між тим, що написано в паперах, і як воно є насправді:

«На паперах ми були готові до 40 тис. мігрантів на нашому кордоні. По факту не витримали навіть 500».

Один із європейських генералів підтвердив нещодавню публікацію в The Wall Street Journal про минулорічні навчання в Естонії із застосуванням безпілотників, коли під час імітації бою підрозділ з 10 українських військових розгромив два батальйони НАТО. Цей європейський генерал, звичайно, сказав, що є проблеми, і вони над ними працюють. Проте WSJ у своїй статті наводила іншу цитату командира: «Ми в дупі».

«Ми постійно говоримо, що Європі потрібно прокинутися. Ми не готові до нальоту сотень безпілотників», — говорив один із німецьких політиків, іронізуючи, що, можливо, це вже Україні треба давати гарантії безпеки Європі.

Проте навіть із розумінням всіх своїх вразливостей на майданчику Мюнхенської конференції європейські лідери не могли дійти згоди ні щодо надання Києву справді дієвих гарантій безпеки, ні гарантувати членство України в ЄС. У президента Франції Еммануеля Макрона прямо запитали, чому «коаліція рішучих», якою європейці так пишаються, не надсилає свої війська до України зараз.

«Сьогодні, якщо ми втрутимося, ми візьмемо на себе відповідальність за ескалацію. Я думаю, що ми будемо відповідальні за провокування», — відповів Макрон, який 2027 року після виборів у Франції втратить свою посаду, й невідомо, чи збереже наступний президент прихильність і внесок Франції військами в «коаліцію охочих».

Щодо швидкого вступу України до ЄС вже 2027 року, як на цьому наполягає Володимир Зеленський як на одній із гарантій безпеки для України, що також зазначено в мирному плані з 20 пунктів, у Мюнхені звучали різні думки. Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос вважає, що треба просто знайти правильний шлях. А от очільниця європейської дипломатії Катя Каллас та президент Латвії Едгарс Рінкевичс заявили, що країни-члени не можуть дати Україні дату вступу до ЄС.

«Дата членства України в ЄС повʼязана з мирною угодою. Війна не завершиться 2026 року. Тож, чесно кажучи, на сьогодні я не можу уявити, що ми укладемо угоду (про вступ України до ЄС — Ред.) 2026 року. Якщо я помиляюся, я з радістю визнаю це всюди», — додав Едгарс Рінкевичс.

Проте не знаючи, що робити з Росією, та через небажання задіювати реальні механізми зупинки її «тіньового» флоту через страх, не кажучи вже про санкціонування російської атомної галузі, банків тощо, ЄС власними руками віддаляє закінчення війни та вступ України до ЄС.

Наприклад очільник МЗС Нідерландів Девід ван Веел теж переконаний, що без участі США гарантії безпеки для України не працюватимуть. За словами Андрія Сибіги, Київ отримав підтвердження, що американці готові ратифікувати ці гарантії у Конгресі. Але це залежить від досягнення мирної угоди. Росіяни, як відомо, вимагають від України здавання територій. Й американці не проти.