Путін перетворився з "володаря світу" на безпорадного спостерігача: аналіз Newsweek

Росія стрімко втрачає статус великої держави, перетворюючись на другорядного гравця, що лише підлаштовується під обставини. Війни в Україні, Ірані та залежність від Китаю позбавляють президента РФ Володимира Путіна головних важелів впливу у світовій політиці.

Про це йдеться у статті Newsweek.

У конфлікті довкола Ірану впадала в око відсутність одного з гравців — Путін з’являвся лише епізодично і навіть тоді не відігравав помітної ролі. Це промовисто свідчить про нинішній рівень впливу Росії за його правління — і ця картина різко контрастує з самовпевненими заявами окремих гучних представників кремлівського апарату.

Росія — держава другого ешелону

Події навколо Ірану лише підкреслюють очевидне: попри гучну риторику Кремля, Росія нині є державою другого ешелону — радше тією, що підлаштовується під обставини, ніж визначає їх.

Кремль намагається позиціонувати себе як один із ключових центрів сили у багатополярному світі, зокрема серед країн БРІКС, таких як Іран. Однак іранська криза демонструє: хоча Росія й далі становить загрозу, вона дедалі частіше опиняється осторонь там, де ухвалюються справді важливі глобальні рішення.

Росія переживає труднощі

РФ переживає труднощі.

«Більшість військових ресурсів Москви задіяна в Україні», — наголошує Центр Карнегі «Росія — Євразія».

Водночас агресорка, яка переживає економічні труднощі, втягнута у затяжний і надзвичайно витратний конфлікт, наслідки якого її суспільство може відчувати ще дуже довго.

Окрім цього, Інститут досліджень безпеки ЄС характеризує відносини між Росією та Китаєм як глибоко нерівноправні: Пекін має значно більше свободи дій, тоді як Москва виступає залежнішим і слабшим партнером.

Водночас союзники по НАТО здатні відмовити Сполученим Штатам — як це сталося у разі з Іраном, що викликало невдоволення американського президента Дональда Трампа. Чи може Росія дозволити собі аналогічно відмовити Китаю — питання відкрите.

За даними Європейської комісії, залежність ЄС від російського газу скоротилася від 45% на початку війни до 12% 2025 рокку. Крім того, Євросоюз ухвалив юридичне рішення щодо поступової відмови від решти імпорту, суттєво зменшуючи головний інструмент впливу Москви на Європу за останні десятиліття.

Зазначається, що Росія загрузла у війні в Україні, має обмежені можливості у відносинах із Китаєм і поступово втрачає позиції на європейському енергетичному ринку.

Війна в Ірані — РФ виявилася непотрібною як посередник

Однією з показових рис іранської кризи стало те, що саме Пакистан долучився до посередництва у досягненні припинення вогню і наразі працює над організацією наступного раунду переговорів.

Росія ж не відіграла ключової ролі в цьому дипломатичному процесі, який фактично проходить через Ісламабад. Москва виявилася непотрібною — навіть попри те, що її останній союзник на Близькому Сході стикається з серйозними викликами для свого майбутнього.

Кремль дедалі більше має вигляд сторонього гравця, а не незамінного посередника. Йому бракує довіри та авторитету для ролі кризового менеджера, і в результаті він опинився на позиції спостерігача, який має інтерес, але обмежені можливості впливу. Навіть у цьому статусі Росія не надала Ірану відчутної підтримки.

Коли з’явилися повідомлення про можливе передавання Росією розвідданих Ірану для ударів по американських цілях, у Білому домі відреагували стримано — не заперечуючи прямо, але й не надаючи цій інформації великого значення.

Підписаний у січні 2025 року договір про стратегічне партнерство між РФ та Іраном також виявився далеким від повноцінного оборонного союзу — що свідчить: жодна зі сторін не має достатніх ресурсів, щоб гарантувати підтримку іншій.

Москва і Тегеран справді залишаються партнерами, але їхній союз має чіткі межі — особливо там, де перевіряється статус великої держави: у здатності впливати на події за межами власної зони конфлікту.

Росія — випадковий бенефіціар війни в Ірані

Найпереконливіший аргумент на користь сили Росії в цій ситуації — не військовий і не політичний, а економічний. Рада з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations) зазначає, що Росія стала одним із перших бенефіціарів цієї війни, тоді як Chatham House називає це «економічним подарунком для Путіна».

Однак ті самі факти водночас підривають перебільшені уявлення про силу Кремля.

Економічні вигоди Москви стали наслідком зростання цін на нафту після нестабільності в Перській затоці, а також рішення США послабити санкції проти російської нафти — а не результатом здатності РФ виступати посередником, стримувати чи керувати конфліктом.

До цього «подарунка» доходи від експорту в Росії стрімко скорочувалися, бюджетний дефіцит ставав дедалі більш проблемним. За оцінками Reuters, війна в Ірані могла подвоїти ключові нафтові податкові надходження у квітні — приблизно до 9 млрд дол. Це, безумовно, стало полегшенням. Проте це не свідчить про глобальне домінування. Випадкова вигода — це не те саме, що реальні важелі впливу.

Держава, яка отримує прибуток завдяки зміні політики Вашингтона, не визначає хід подій — вона лише користується обставинами. І така ситуація може швидко змінитися — незалежно від її намірів.

Залежність Росії від Китаю

У ширшому контексті видно, що простір для маневру Москви у відносинах із Пекіном поступово скорочується.Інститут досліджень безпеки ЄС говорить про «виражений розрив залежності», який забезпечує Китаю«асиметричну стратегічну гнучкість».

КНР може змінювати свою позицію у разі зростання витрат, тоді як Росія має значно менше інструментів впливу — насамперед через залежність від китайських товарів і ринків, а також через критичну роль експорту підсанкційної нафти до Китаю у фінансуванні війни в Україні.

Такий підхід точніше відображає реальну ієрархію, ніж спрощене уявлення про єдину антизахідну вісь. У цих відносинах Росія не є рівноправним партнером Китаю — вона перебуває у більш обмеженій ролі.

Ймовірно, це стане ще очевиднішим під час перенесеного візиту Трампа до Китаю (на 14 — 15 травня), адже головним геополітичним пріоритетом Пекіна залишаються стабільні відносини зі США — його ключовим суперником серед великих держав.

Хоча стратегічне партнерство з Москвою і має значення для Пекіна, воно поступається за важливістю управлінню відносинами зі США, які безпосередньо пов’язані з критично важливими питаннями для Китаю — Тайванем, Індо-Тихоокеанським регіоном, глобальною торгівлею та інвестиціями.

Росія, чиї ключові зовнішньополітичні зв’язки значною мірою залежать від рішень Китаю, не є вершиною світового ладу — вона діє в межах, визначених іншими.

У Путіна ще залишилися карти

Попри це, Путін ще не повністю вичерпав свої можливості — навіть якщо вони не здатні змінити загальну систему. Росія може й надалі здатна посилювати гібридний тиск на країни НАТО через кібератаки, політичне втручання, економічні важелі та агресивну риторику, зокрема активніше використовуючи ядерні погрози.

Також Москва може нарощувати тиск в Україні на наступу, що триває, та дипломатичного глухого кута — наприклад, активніше застосовуючи нові види озброєння, зокрема гіперзвукові системи на кшталт «Орешнік».

Крім того, Росія здатна розширити приховану підтримку Ірану під час конфлікту, підвищуючи для США ціну їхніх дій — хоча це водночас може зруйнувати будь-який прогрес у переговорах щодо України та санкцій із адміністрацією Трампа.

Це серйозні виклики, однак така поведінка більше нагадує тактику «спойлера», а не дії держави, яка формує міжнародний лад або здатна нав’язувати свої правила завдяки перевазі в економічній чи військовій силі.

РФ втрачає здатність нав’язувати власні умови

Події довкола Ірану чітко висвітлили те, що Кремль роками намагався приховати.

Росія й надалі здатна дестабілізувати ситуацію, отримувати вигоду, залякувати та затягувати процеси. Але її здатність нав’язувати власні умови помітно зменшується.

Реальність держави, чия армія скута війною в Україні, чиї доходи залежать від коливань нафтових ринків і санкційної політики США, чиї ключові міжнародні відносини є асиметричними на користь Китаю, і яка поступово втрачає свою роль на європейському енергетичному ринку, стає дедалі очевиднішою.

У Путіна ще залишилися карти. Але це карти гравця зі слабкою позицією, який змушений більше блефувати, ніж диктувати правила гри.

Війна в Україні обертається проти Путіна — останні новини

Нагадаємо, через регулярні удари ЗСУ по тилових об’єктах РФ, зокрема по НПЗ у Туапсе та інфраструктурі Краснодарського краю, у російському інформпросторі почався «бунт». Аналітики ISW зазначають, що успішні атаки на нафтобази та порти (Новоросійськ, Єйськ, Кримськ) викрили безпорадність російської ППО, яка не здатна захистити всі стратегічні цілі. Це викликало гостру критику навіть з боку пропагандистів.

Аналітики ISW також звернули увагу, що російське командування в особі начальника Генштабу Валерія Герасимова намагається видати провал наступу РФ на фронті в Україні за тріумф, маніпулюючи цифрами. Генералзаявив про захоплення 1700 кв. км та 80 населених пунктів від початку 2026 року, тоді як реальне просування становить лише близько 381 кв. км. Герасимов звітує про «взяття» міст і сіл, які насправді перебувають під контролем ЗСУ або за кілометри від лінії фронту.

Навіть російські пропагандисти та мілблогери критикують генерала за «красиві звіти» та «захоплення територій у кредит». Мета цієї дезінформації Кремля — приховати низькі темпи наступу та переконати Захід у нібито неминучому обвалі української оборони, хоча насправді ситуація на фронті залишається стабільною.