Українські дипломати отримають специфічні інструменти, але вони не вплинуть на загальну картину.
Це рішення привітали як політики, так і експерти. Водночас звучала і критика, мовляв, ця подія є скоріше іміджевою для України і на практиці все одно не допоможе вплинути на врегулювання конфлікту на Донбасі.
Згідно зі Статутом ООН, Україна як непостійний член зможе скликати Радбез та формувати порядок денний, просуваючи рішення власних проблем, зокрема конфлікту на сході. Водночас п'ятірка постійних держав, серед яких є Росія, мають право накладати вето на рішення. Тож тут переграти країну-агресора не вдасться. Статут ООН містить також норму, згідно з якою сторони, що беруть участь у конфлікті, повинні утриматися від голосування. Однак і це для України глухий кут, бо Росія не визнає себе стороною конфлікту.
Росія намагалася усіляко завадити обранню України до Радбезу і, за словами міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, була дуже не задоволена цим фактом. Відтак, можливо, відчинені Україною двері до глобальної політики дійсно можуть стати на заваді окупанту, який прикидається миротворцем.
Наприклад, вже давно обговорюється можливість скасувати право вето на рішення Радбезу, яка була запропонована Францією. Якщо б це дійсно сталося, то діяльність ООН була б ефективною для України. На жаль, експерти зазначають, що це неможливо.
Політологи та дипломати розповіли у коментарі ТСН.ua, які інструменти отримує Україна у Радбезі ООН і як вона може ними скористатися.
Олександр Мережко, професор Київського національного лінгвістичного університету, доктор юридичних наук:
- Обрання України непостійним членом Радбезу ООН - хороша новина. Тепер в України з'являється можливість протягом двох років (саме на такий термін обираються непостійні члени Радбезу) брати активну участь у процесі прийняття рішень цього органу ООН, що несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки.
Тепер Україна зможе сама (зараз у неї такого права немає) ініціювати прийняття резолюцій Радбезу, спрямованих на протистояння російській агресії, і скликати засідання Радбезу у разі необхідності, наприклад, у разі ескалації війни на Донбасі. Також вона своїм членством зміцнить коаліцію держав, які зацікавлені у відновленні міжнародного правопорядку, порушеного агресією Росії.
Наприклад, Україна може спробувати довести, що своє місце в Раді безпеки ООН РФ займає неправомірно. Але для цього потрібна сміливість. Треба чітко заявити, що Україна не визнає Росію країною-продовжувачем СРСР і відповідно не вважає членом ООН, оскільки був порушений статут. Але, боюся, американці проти цього. Вони хочуть зберегти Росію як постійного члена Радбезу, оскільки в перспективі будуть використовувати її проти Китаю.
Україна може скористатися своїм членством у Радбезі з тим щоб, наприклад, запропонувати проект реформи Радбезу - який би дозволив би приймати нових постійних членів або обмежувати право вето тих чи інших країн. Тим більше, що непостійними членами Радбезу стали деякі держави, які зацікавлені в такій реформі (наприклад, Японія, яка теж цілком могла б претендувати на статус постійного члена Радбезу).
Проблема в тому, що всі ініціативи України Росія блокуватиме правом вето. Тому загальне тріумфування дипломатів з приводу нового статусу України має чисто пропагандистське значення. Але одну безсумнівну перевагу України все ж отримує. Тепер агресор і його жертва будуть постійно засідати разом. Це допоможе в інформаційній війні: Україна зможе постійно "тролити" Росію на засіданнях. З паршивої вівці (ООН) хоч вовни жмут.
Богдан Яременко, екс-дипломат, голова Фонду "Майдан закордонних справ":
- Українська влада намагається зробити цю подію іміджевою. Насправді членство у Раді безпеки - дуже специфічний і складний до використання професійний інструмент. І він може дати якісь позитивні результати, якщо ним правильно користуватися, але нічого позитивного для іміджу України він не дасть.
Навіть якщо погодитися із заявами української влади, що статус непостійного члена Ради безпеки дозволяє нам ініціювати якісь питання, це не значить що ми досягнемо потрібного нам результату або що наша думка буде домінуючою. Крім того, там усе упирається у право постійних членів ветувати рішення. Тож обіцяти людям вирішення якихось питань через цей інструмент - це апріорі обман.
Як на практиці використовувати цей інструмент, наші дипломати повинні були розуміти ще до того, як подали заявку на членство, і оприлюднити свій план дій. Але вони просто не мають його. Я думаю, що наші основні кроки у дипломатії мають бути зроблені поза Радою безпеки ООН. Нам треба працювати над тим, щоб не допустити виконання політичної частини Мінських домовленостей, яка невигідна Україні. З іншого боку, потрібно зберегти режим санкцій і об'єднати їх в один пакет. Адже зараз санкції, введені проти Росії за війну на Донбасі і за анексію Криму, є у двох різних пакетах.
А через членство у Раді безпеці Україна зможе вирішити лише незначні питання, які напряму не пов'язані з війною. Радбез не є тотальною машиною прийняття рішень в ім'я інтересів України. Це обмежений інструмент, яким треба користуватися обережно, розуміючи, що великих досягнень не буде. Водночас можна пробувати розхитувати ситуацію, певним чином направляти у потрібне нам русло.
Проте Україна не буде визначати порядок денний засідань Ради безпеки. У ній є постійні члени, які відіграють першу скрипку. А ми, крім своїх національних інтересів, повинні відстоювати ще й інтереси своєї регіональної групи, від якої нас делеговано на цю посаду. Загалом, це складна "кухня", зрозуміла професіоналам, і робити з цього якесь політичне досягнення неправильно.
Щодо французької ініціативи скасування права вето, про яку знову заговорили, - це приклад неакуратного пояснення фактів, яке створює ілюзії і невиправдні очікування. Ініціатива Франції спрямована на запровадження добровільних обмежень постійними членами Ради безпеки використання права вето в певних ситуаціях, коли йдеться про злочини проти людяності. Але тут треба розуміти, що це не зміна до статуту ООН, а добровільне обмеження. Тобто є п'ять країн, які мали би, на думку Франції, визначити коло питань, у яких вони повинні будуть добровільно відмовлятися від права вето. Тобто голосувати з тим, щоб приймалися рішення. Але ж ми розуміємо, що добровільне взяття зобов'язань передбачає і добровільну можливість із них вийти. Тож це зовсім не знімає гостроту питання про неефективність Ради безпеки.
Треба розуміти, що Рада безпеки задумувалася зовсім в іншій ситуації, коли у світі було фактично двополярне протистояння, для того, щоб не дати можливість жодній зі сторін отримати перевагу. Рада безпеки і задумувалася саме для того, щоб рішення не приймалися і щоб не можна було створити більшість проти когось з постійних членів Радбезу. Цю функцію Рада безпеки і виконує. І на те, щоб змінити це, тобто відмовитися від права вето категорично раз і назавжди, не погодиться жодна з країн, включно з Францією.
Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії, доктор історичних наук:
- Обрання Україна непостійним членом Ради Безпеки ООН - це важливе символічне та іміджеве рішення. Це не означає, що у нас одразу все стане добре, що повернуться Крим і Донбас. Але це безумовно розширяє можливості української дипломатії.
Безумовно, це свідчить і про те, що Україна визнається міжнародним співтовариством як надійний партнер і як країна, яка гідна того, щоб бути у Раді Безпеки ООН. Нагадаю, що у ній лише 15 країн зі 190-та.
Російська дипломатія працювала проти входження Україна до Радбезу, але результат був переконливий. Слід додати, що Україна була єдиним кандидатом від регіону Східної Європи. Росіяни намагалися знайти нам якусь альтернативу, але ніхто не захотів складати нам конкуренцію. Це теж свідчить про розуміння позиції України в регіоні. Загалом, існує така практика, щоб від регіону висувалася одна країна, щоб не створювати такої конкуренції. Але знову ж таки, у нас могла йти боротьба за те, хто саме буде висунутий від регіону. І тут альтернатив Україні не було. Це теж плюс, бо свідчить про позитивну позицію наших сусідів.
Значення перебування України у складі Радбезу – це формування порядку денного. Очевидно, що Україна буде ставити питання і про врегулювання конфлікту в цілому, і про застосування права вето великими країнами у тих випадках, коли ті країни самі є учасниками конфлікту. Тут вже є ініціатива Франції і очевидно, що Україна буде її підтримувати. Це перші означені позиції.