Саміт G20. Cвітові лідери вирішують, як бути з Путіним і чи "зливати" Україну

Після терактів у Парижі ситуація найвигідніше складається для президента Росії.

Саміт G20. Cвітові лідери вирішують, як бути з Путіним і чи "зливати" Україну

© Reuters

Групове фото ілюстроє нинішнє положення президента Росії, але чи довго він лишатиметься на задвірках світової дипломатії / © Reuters

У Туреччині триває саміт "Великої двадцятки", який затьмарився трагедією у Парижі. Через теракти було змінено порядок денний і замість економічних питань та проблеми з сирійськими біженцями на перший план вийшло питання боротьби із тероризмом, зокрема протистояння бойовикам ІДІЛ.

Експерти висловлюють думку, що таким чином ситуація найвигідніше складається для президента Росії Володимира Путіна, який, декларуючи необхідність боротися із тероризмом, планує вийти з дипломатичної ізоляції, у якій він опинився через анексію Криму та війну на Сході України. Деякі політологи запевняють, що західні партнери перед обличчям вже цілком реальної терористичної загрози підуть на будь-які заходи, навіть на здачу інтересів України у переговорах з Путіним. Інші зазначають, що Захід дійсно може йти на поступки російському агресору, але тільки не в українському питанні, яке є принциповим.

© Facebook/Олександр Сушко

Олександр Сушко, науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва:

- Зрозуміло, що теракти у Парижі дають можливість Путіну скористатися ситуацією і запропонувати себе як силу, яка бореться з терором. І загалом на Заході є певні сили, які вбачають у Путіні ситуативного союзника у боротьбі з ісламським тероризмом. Однак дії Путіна на сирійському фронті свідчать про те, що він скоріше займається захистом дружнього для себе режиму Башара Асада, аніж намагається знищити "ІД". Тому немає серйозної довіри до політики Путіна у цьому напрямку. Але ми не можемо виключати ситуативних зближень між Заходом і Росією на цьому ґрунті. Зрозуміло, що це тягне за собою певні ризики.

У відповідь на допомогу Заходу у боротьбі з ісламським тероризмом Путін, очевидно, розраховуватиме на їхню поступливість в українському питанні і, зокрема, на можливість послаблення або зняття окремих санкцій, які введені у відповідь на дії Росії в Україні. Тому це буде предметом торгу.

Але очевидно і те, що Росія не в перший раз намагатиметься скористатися такою трагічною ситуацією для того, щоб продати свої послуги Заходу. Між США та Росією був надзвичайно тривалий медовий місяць після терактів у Штатах у 2001 році. Але тоді він не призвів ні до чого суттєвого, тобто серйозне перезавантаження відносин так і не відбулося.

Путін - ефектний тактик, він використовує слабкості Заходу для посилення своїх позицій. Однак системно він ще ніколи не вигравав, і навряд чи є підстави очікувати, що ця нереформована Росія, яка не може нічого запропонувати світу, окрім енергоносіїв та частково своїх збройних сил, зможе зайняти місце, яке Путін хотів би отримати для Росії.

Тож для України зараз є певні ризики, і ситуативно вони значні. Але це тимчасова ситуація. І треба розуміти, що цей маятник гойдається в обидві сторони, і та ступінь недовіри між Заходом і Росією та небажання Путіна жодним чином змінюватися не дасть цим відносинам повернутися хоча б на той рівень, якій існував до 2013 року.

Захід може піти Росії на поступки, але вони не будуть безпосередньо пов'язані з Україною, бо це було б дуже помітно. Якщо йдеться про знаття санкцій, то вони значною мірою будуть залежати від того, що відбувається на Донбасі, ніж від того, що відбувається в Сирії. Я прогнозую, що Захід у питаннях санкцій не піде на перегляд своєї політики під впливом ситуації в Сирії чи під впливом терактів.

Однак Путін може розраховувати на більшу дипломатичну присутність. Тобто раніше усе виглядало так, що Путін значною мірою ізольований у глобальному плані. Зокрема, на попередньому саміті "Двадцятки" західні лідери навіть демонстративно його уникали. А зараз, принаймні у питанні міжнародної безпеки та боротьби із тероризмом, його знову допустять до стола переговорів, де будуть із ним говорити як з рівним, як з потенційним союзником у цій справі. І це безумовно додасть йому очок. Адже він хоче відновити глобальну роль Росії у світі. Але це стосується саме цього порядку денного.

© Главред

Григорій Перепелиця, професор КНУ ім.Т.Шевченка, експерт-міжнародник:

- Українське питання було відсунуто терористичними актами, які були скоєні у Парижі, і це змінило не тільки порядок денний, але й взагалі позицію Європи, перш за все Франції, Німеччини і очевидно Великобританії.

Я думаю, що російська стратегія і в цей раз спрацювала дуже влучно. Якщо згадати терористичні атаки 11 вересня 2001 року, то тоді всі вважали, що Росія підтримує цю конфронтацію, яка намітилася між мусульманським світом і США, і який означився як глобальний асиметричний конфлікт. Але Путін на відміну від антиамериканських настроїв тоді вибрав абсолютно влучну позицію, він навпаки сказав, що Росія є першим союзником США у боротьбі з міжнародним тероризмом. І Росія визнає США шерифом у світі, але за це Росія має бути по-перше помічником шерифа, який має власну зону інтересів. Тобто в обмін на підтримку США у боротьбі з тероризмом США мають визнати, по-перше, суверенність російської демократії (тобто право Росії будувати авторитарний режим не тільки в межах РФ, а й у межах усього пострадянського простору), по-друге, пострадянський простір має бути сферою виключно російських інтересів і ніхто не повинен мати справу з ним без дозволу Росії; по-третє, Україна - це питання Росії, а не міжнародного співтовариства, тому що Україна не є самостійним суб'єктом, а є частиною російського "двору". І за тим послідувало так зване перезавантаження. Фактично США погодилося з вимогами Росії в обмін на підтримку Росії у боротьбі з тероризмом.

А серед наслідків цього геополітичного розміну - російська агресія проти Грузії. США відсторонилися від справ у Європі, розраховуючи, що Росія буде залишатися стратегічним партнером і НАТО, і Євросоюзу і США. Але, підігруючи США, Росія фактично діяла у своїх інтересах і проти Штатів. США просто купилися на цей манівець "Росія - союзник у боротьбі з тероризмом."

Тепер, після подій у Парижі, ми бачимо повторення цього штампу. Якщо подивитися на зміну позицій західних країн, то Франція уже виступає за повернення до стратегічного партнерства з Росією. І напевне за деякий час Франція відмовиться від санкцій щодо Росії. Тобто вони знову хочуть бачити Росію союзником у боротьбі з тероризмом. Хоча там вже неодноразово заявляли про російський слід - і в терористичних актах, вчинених проти французької редакції влітку. Виграв від цих терактів лише Путін і тепер він маніпулює всією думкою і Європи, і США.

Варто лише подивитися, як його приймали на саміті у Туреччині. Якщо рік тому на саміті тої ж "Двадцятки" в Австралії його ігнорували, то зараз він бажаний гість. І Меркель, незважаючи на пізній час і свою зайнятість, із задоволенням прийняла його пропозицію до діалогу.

Тобто фактично йде злив інтересів України і далі Євросоюз буде жорстко вимагати від України проведення виборів на Донбасі при наявності російських військ і окупованих територій та змін Конституції. Я думаю, що саме на саміті цієї "Двадцятки" буде досягнутий консенсус щодо того, що з Росією потрібно знову відновити діалог, прийняти її умови щодо України і повернути до стратегічного партнерства із Заходом. Змінилася ситуація, Росія стала сильнішою, тепер вона безпосередньо впливає на їхню безпеку, тож тепер необхідно з цим рахуватися, підвищити положення Росії у світі, дати їй власну зону відповідальності тощо. Це створення умов для повернення до Ялти-2 [у 1945 році у Лівадійському палаці Криму лідерів країн антигітлерівської коаліції - СРСР, США і Великобританії - провели конференцію, присвячену встановленню післявоєнного світового порядку]. І сьогодні Росія успішно просувається до відновлення цієї біполярної регіональної системи, у результаті чого Росія зможе робити на пострадянському просторі все, що захоче.

© Facebook/Олег Пономар

Олег Пономар, оглядач:

- З тієї інформації, що є щодо Саміту 20-ки. Жодних сюрпризів, ніяких сенсацій. Це не Брісбен-2 з бойкотом і обструкцією, але і ніякого дружелюбності до нього - теж. Сухі протокольні рукостискання - коли вже діватися нікуди. Якщо є можливість відвернутися і зробити вигляд, що його не помітив, щоб не тиснути руку (Ердоган перед фотосесією), то так і буде зроблено.

Фон абсолютно робочий і нейтральний.

Обама говорив з ним 35 хвилин. За своєю ініціативою. 80% часу - про Сирію і ІДІЛ. По Сирії майже прийнятий 18-місячний план політичного врегулювання, але вирішується доля Асада.

По Україні ніяких розмінів і поступок бути не може - з України йому потрібно йти. Тому що Україна - це проект геополітичний, на десятиліття вперед зі вступом до НАТО і ЄС у майбутньому. Тому ніякі теракти не можуть цей вектор змінити. Хіба тільки - якщо Земля зійде з осі. Говорив приблизно 70% часу Барак, він сидів, слухав і кивав гривою.

Щодо терактів. Заплановані цілі не досягнуті, а навіть - навпаки. Меркель дуже рішуче налаштована - 20-ка оголошує війну терору. Міністр оборони США переговорив по телефону з Міністром оборони Франції - ІДІЛ в Сирії будуть прасувати ще сильніше.

Оригінал

Наступна публікація

Я дозволяю TSN.UA використовувати файли cookie