Тимошенко треба забути про політику і Україну

Зміна поколінь

Вадим Юрійович, існує така думка, що все, що не робиться зараз, - це заточка на 2015 рік. Нещодавно в "юридичному загоні" Януковича відбулися деякі зміни - це призначення Олени Лукаш міністром юстиції і призначення Михайла Охендовського головою ЦВК. Це вже йде підготовка?

Звичайно ж, безглуздо було б заперечувати зв'язок з 2015 роком. Я б сказав, що зараз відбувається такий великий юридичний маневр.

Очевидно, що президентська кампанія буде складною і драматичною для всіх учасників. І тут важливо, щоб інститути держави, насамперед органи юстиції, були абсолютно лояльні до чинної влади.

Що той чи інший юрист робив у 2004 році? Як він поводився у тій чи іншій ситуації? У дуже непростих умовах, коли йому доводилося робити доленосний вибір. Лукаш у 2004 була захисником Януковича у Верховному суді, захисником був і пан Охендовський.

Лавринович теж не зовсім чужа людина. Навіщо міняти коня на переправі?

Лавринович колись був у "Русі". І його лояльність не підтверджена подібного роду революційними сплесками і подіями "бурі і натиску". Те ж стосується і Портнова. Це ефективні юристи, вони, дійсно, сьогодні незамінні в президентській команді. Але я сумніваюся, що Янукович їм на 100% довіряє. На відміну від Лукаш і на відміну від Охендовського.

Тому вибудувана схема - Конституційний суд, Верховний суд, Міністерство юстиції, Вища рада юстиції, тепер ЦВК. Такий юридичний п'ятикутник. Все це тепер замкнуто на президента. Конкретні персони є гарантією безболісного протікання кампанії.

Тут є ще один момент: усі ці персони досить молоді. Лукаш - 36 років, Охендовському - 38. Президент робить ставку на молодь?

Зараз в українській політиці ось так непомітно відбувається зміна поколінь - політичних, адміністративних, юридичних. Якщо говорити про парламент, то туди фактично прийшли нові лідери. Кличко, Яценюк, Тягнибок - це сорокарічні люди, які витісняють сьогодні з активної політичної сцени тих, хто прийшов у політику в 90-ті роки. Тимошенко - за ґратами, Ющенко закінчив політичну кар'єру, один Янукович залишився з 90-х.

Візьміть Кабмін. Так, Азаров поки "висиджує" нову плеяду державних управлінців, які виключно лояльні Януковичу. Але, тим не менш, сьогодні Кабмін - це не Кабмін "старих", сьогодні в Кабміні ключову роль грають такі люди як Арбузов, Клименко, Колобов, десь Захарченко (не думаю, що його позиції зараз сильно ослаблені). Це зміна адміністративних еліт.

У тій же Партії регіонів з'являються нові персонажі. Там формується добра лавка запасних з новачків... Зараз мало хто на це звертає увагу, але фактично на марші, в ході поточної політичної боротьби, в ході актуальних політичних битв, формується нове політичне покоління. Відбувається зміна еліт. У тому числі, і адміністративних, фінансових. І давайте бізнес подивимося - висуваються такі люди, як Курченко. Хлопцеві 27 років. Він фактично приходить на зміну старим олігархам.

Рейтингова рокіровка

Ще одним підсумком сезону стала зміна співвідношень сил всередині опозиційного табору - рейтинг Яценюка йде вниз, а Кличка - зростає. Це тимчасове явище чи ця тенденція збережеться до 2015 року?

Рейтинг Кличка відносно високий, тому що він відрізняється за своїм політичним типажем, за своїм політичним профілем і своєю політичною біографією від Яценюка і Тягнибока. Кличко - непізнаний політичний об'єкт. Але за ним вже стоїть міф переможця-спортсмена, чесної людини, яка побувала у багатьох країнах, яка знає світ, тобто він може привнести певний інтернаціональний досвід, що допоможе Україні подолати її ізоляціонізм, містечковість і хуторянство.

І головне - його ідеологічні позиції не нішеві. Вони розмиті. І це дає можливість прихильникам протилежних ідеологічних ліній  бачити у Кличку свого. Він може задовольнити як западенця, так і східняка. Як помірковано націоналіста, так і інтернаціоналіста.

Водночас, Яценюк, незважаючи на молодість, вже давно в українській політиці. Яценюк уже був. Він був міністром, він був головою Верховної Ради, він працював у Адміністрації Ющенка. І це є його гирями. Це є каменем на шиї, який не дає йому вирватися в рейтингові лідери, і здійнятися згідно свого потенціалу. Тому що потенціал у нього набагато сильніший, ніж у Кличка.

Зрозуміло, що Яценюка ця ситуація напружує. І напружувала б будь-якого амбітного і честолюбного політика, особливо в ситуації, коли політик відчуває, що він готовий на більше, але рейтингова динаміка складається не на його користь.

Багато хто вважає, що Яценюку не вдалася акція "Вставай Україна!". Мовляв, жодна з цілей опозиції не досягнута. Вибори в Києві перенесли на 2015 рік, сама Тимошенко порадила її припинити...

Ні, вона йому вдалася. Саме під час акції "Вставай Україна" Яценюк став лідером "Батьківщини". Він став лідером де-факто. Не було б акції вставай Україна, було б набагато важче Тимошенко провести Яценюка в лідери "Батьківщини". І старій тимошенківській гвардії було б набагато важче його прийняти, хоча дехто й так прийняв його дуже неохоче... Ця акція перетворила його на повноцінного спадкоємця Юлії Тимошенко.

Повернення парламентаризму

Минулої п'ятниці парламент відправився на канікули. Ми бачимо, що з одного боку, ця Рада була більш живою, динамічною, але, з іншого боку, не дуже-то ефективною - через постійне блокування було ухвалено тільки третину від запланованих законів.

Проблема не в цьому.  Навіть якщо б жодного закону вони б не ухвалили, все одно ця сесія дуже важлива - бо вона повернула парламент України. З 2010 по 2012 рік парламенту в країні не було. Була просто реєстраційна палата Кабміну та Адміністрації президента, де опозицію фактично було обнулено, перетворено на маргінальне угруповання і опозиційний гетто.

Зараз після виборів 2012 року, ми знову отримали парламент. Звичайно, він не відповідає до кінця європейським стандартам парламентаризму, але, тим не менш, це вже парламент і парламентаризм. Це опозиція, яка досить репрезентативна, представницька і досить сильна для того, щоб з якихось принципових тем не дати провладній більшості проводити рішення. Це опозиція, яка може нав'язувати свою гру.

Можна говорити про слабкість опозиції, про силу провладної більшості, але якщо зробити контент-аналіз найбільш вживаних тем, слів, словесних оборотів, які використовуються сьогодні, то це, перш за все, "персональне голосування". Про це всі говорять. І говорить опозиція, і говорить влада. І влада, і опозиція пильно спостерігають за тим, як хто голосує...

Можливо, я зараз скажу непопулярну річ, але чи варто так носитися з цим персональним голосуванням? Наприклад, в англійському парламенті може сидіти 70 людей і приймати рішення. Інші не прийшли - значить їм не важливо. Так само в німецькому Бундестазі. Вам не здається, що це теж крайність - тягти до парламенту хвору людину, тому що немає голосу.

Згоден. Я теж про це говорив. У нас абсолютний мажоритаризм. Забезпечити персональне голосування в наших умовах досить важко.

Але проблема не в цьому. Ми ж не будемо зараз сперечатися: правильно це чи неправильно. Проблема в тому, що опозиція зуміла нав'язати цей дискурс. У політиці перемагає не той, хто говорить правильні речі, але їх ніхто не чує, а той, хто говорить неправильні речі, але їх чують. Зараз опозиція змусила прийняти цю ідею. Цю ідеологему, цей міф. І влада змушена була діяти.

Тому опозиція повернула собі вплив, парламент частково повернув собі вплив. Інша справа, що це вплинуло на темп законодавчого процесу. Але думаю, що з часом Рада може вийти і на більш якісні, високі темпи своєї законодавчої діяльності.

Західний вектор

Практично весь сезон так чи інакше фігурувала тема Митного союзу. Януковича туди всіляко затягували, але він поки пручається. Україна поки обмежилася статусом спостерігача. Зате несподівано далеко просунулися переговори з Європою. Чи можна сказати, що асоціація у нас вже в кишені?

Є ще ряд проблем і це не тільки проблема Тимошенко. Проблема вибіркового правосуддя, проблема деякого коливання української еліти. Тому що є потужна група в українському правлячому класі, яка орієнтована більше на Росію, на Митний союз.

І поточна економічна кон'юнктура налаштовує на пошук легких рішень. Наприклад, вступити в Митний союз і отримати газову знижку, як обіцяє нам Путін і всі палкі прихильники Митного союзу.

Не все так просто, тим більше, що нинішня влада - це нещирі євроінтегратори. Це скоріше неохоча інтеграція, вимушена. І вона вимушена з кількох причин.

По-перше, є інерція європейського руху, яка формувалася в Україні протягом 20 років.

По-друге, в українському правлячому класі є велика група еліт, яка все-таки розглядає курс на Європу, як шанс на оновлення, на осучаснення країни.

І третій момент, з чим себе асоціює українська еліта? Хіба можна сказати, що вона себе асоціює з Кремлем? Не дивлячись на те, що ментально близькі, що схожі політичні системи, але я не думаю, що Янукович і нинішня українська еліта асоціюють себе з Кремлем.

Як все-таки цікаво склалося: саме "проросійський" Янукович, можливо, стане головним євроінтегратором України. Скоріш за все, саме його підпис стоятиме на історичному документі.

А так часто і буває. Історія підкидає такі сюрпризи, вона свідок таких кульбітів... І більше того, такій людині як Янукович з таким важким і тернистим шляхом у політиці, напевно, легше здійснити цей вибір - його не очікують.

У політиці іноді ефективніший результат не у тих, хто щиро бажає це зробити, а у тих, хто змушений це робити. Може, в інших умовах не робив цього, але в силу історичних обставин змушений це робити.

Може, в цьому і буде основна заслуга Януковича, що він підпише цю угоду, яка зафіксує європейськість України і завершить пострадянський період.

Ось так буває іноді. Не Ющенко, а Янукович, напевно, це зробить.

Політичний інстинкт

Учора Віктор Федорович відзначив свій день народження. Як ви вважаєте, за ці три роки він якось змінився? Чи вплинуло на нього президентство?

Я не думаю, що людина в такому віці може радикально змінюватися, навіть якщо дуже сильно захоче.

Можливо, тепер він знає, що Чехов - це письменник, а не поет.

У нас все зводиться до того, щоб постібатися. Я проти цього. Це не важливо. Президент не повинен знати дрібниці. Для того, щоб знати, Ахматова чи Ахметова, письменник чи поет, є літературні критики.

Насправді такі "дрібниці" визначають інтелектуально-культурний рівень людини.

Рейган не був інтелектуалом, але він був дуже успішним президентом США. Головне нутро, якась чуйка. Ось що робить людину політиком.

Насправді, у Януковича не було легких шляхів - ріс без батьків, потім бурхлива молодість... І в політиці 2004 рік міг би будь-кого зламати. Але не зламалася ж людина! Піднявся, виждав, навчався, зумів в 2010 році переграти такого природженого політика, як Тимошенко. Це говорить багато про що.

Те, що його недооцінюють - це погано. Треба завжди правильно, адекватно оцінювати політиків. Якщо він не Цицерон, то це не означає, що він може бути поганим політиком. Тим більше ми не Америка, де дуже важливо мати цицеронівські якості.

Янукович показав, що він ефективний кадровик, ефективний автократ. Він вибудовує баланси у своїй команді, досить оптимальні та надійні для того, щоб не відчувати підступу, не відчувати, що вся ця конструкція розвалиться.

Але він точно не демократ.

Так, він не демократ, але він терпить демократію. Я не думаю, що йому подобаються ток-шоу, його критика в пресі, але він терпить.

Шанс для Тимошенко

Пару місяців тому почалися розмови, що йдуть активні переговори і опрацьовуються різні варіанти, як би відправити Тимошенко на лікування. Як думаєте, наскільки такий сценарій можливий?

Тимошенко або буде випущена зараз, або дуже довго сидітиме там, де вона зараз знаходиться. Зараз унікальний шанс для Тимошенко перед фіналом підписання угоди виїхати на лікування за кордон. Їй треба забути про політику і забути про Україну, тільки на таких умовах її можуть відпустити лікуватися до Німеччини.

Але краще в Канаду, подалі. У Берлін можна злітати за півтори години. А до Канади треба летіти дуже довго. Була б якась держава в Антарктиці або в Гренландії - відправили б туди, а поки до Канади.

І ще раз повторю, це дуже драматичний період для української влади і для Тимошенко. Або її випустять зараз, вирвуть її з цієї клітки, або ця історія повториться, як з Ходорковським. Ще один термін, і ще один термін, і їй доведеться довго тут сидіти.

Мабуть, такій людині як Тимошенко буде дуже важко забути про політику.

 А в неї виходу іншого немає. Я думаю, зараз усі думки Тимошенко не про політику, не про президентські вибори (ось чому вона віддала все Яценюку), вона думає про те, щоб вирватися, отримати відносну свободу, лікуватися і поправляти здоров'я. І спостерігати за українською політикою зі сторони. Як активний глядач, вболівальник, але не учасник.

На Вашу думку, чому українці в більшості своїй так байдужі до участі Тимошенко? Адже за неї голосувало більше 10 мільйонів виборців. І якось вже всі звикли, що вона сидить.

Для людей вона небожитель, представник правлячого класу. І не важливо, в опозиції чи у владі. Для багатьох простих людей всі політики однакові. Для них відмінність між владою і опозицією умовна, вони не бачать нюансів. Тому що наш правлячий клас - це клас привілеїв. У кожного є своє Межигір'я, тільки не таке масштабне.

Це нова аристократія, але без аристократизму. Без честі, без лицарського ставлення до дам. Нові "аристократи", які всіх ліктями розштовхали на шляху догори. І що ви думаєте, люди будуть співчувати тим, хто нагорі, навіть якщо він чи вона опинилися знизу, повержені суперниками з правлячого класу? Хоча я б навіть сказав, що це не правлячий клас, а правлячий клан.

Тому Тимошенко - це проблема верхів. Вважають, що, незважаючи на те, що вона сидить у в'язниці, гроші у неї є. І на життя вона напрацювала. І вважають, що все одно в лікарні сидіти краще, ніж у в'язниці. Скажіть, до багатьох наших ув'язнених їздить Кокс і Кваснєвський?

Це все далеко. Це і з тієї ж серії, коли кажуть: "Він вкрав 2 мільярди". Ось коли, припустимо, вкрав 10 тисяч, це для людини зрозуміло. А коли вкрасти 2 млрд, вона цього не розуміє.

Тому емоційного ставлення до Тимошенко немає. Цю виставу іноді дивляться співчутливо, іноді холодно, але немає залученості й немає розуміння, що це проблема не Тимошенко, а проблема судової системи.

Розмовляла Олена ЯХНО