Ведмідь-людожер. Навіщо Кремлю засилля планів з "порятунку Донбасу"

Дата публікації
Ведмідь-людожер. Навіщо Кремлю засилля планів з "порятунку Донбасу"

ТСН.ua

Росія щосили робить вигляд, що питання Криму вже вирішене, але проблема нікуди не зникає, тож Путін діє непрямо, через підкупи та так званих "корисних ідіотів".

22 лютого з'явився черговий план щодо розв'язання конфлікту на Донбасі. Цього разу авторства Костянтина Килимника, радника сумно звісного Пола Манафорта, який був головою виборчого штабу президента США Дональда Трампа, а 2010 року допоміг виграти президентські вибори Віктору Януковичу.

Трохи раніше за шедевр Килимника, який пропонує повернути Януковича в Україну як керівника нині окупованих територій, був ще план авторства народного депутата України Андрія Артеменка, який порадив українцям "здати Крим в оренду" років так на 50 або 100.

До того наче нізвідки виринали плани олігарха Віктора Пінчука, колишнього речника українського МЗС Василя Філіпчука... І більшість з них об'єднує одна теза: заради миру на Донбасі Україні необхідно здати Крим. Або хоча б забути про нього на 15-20 років, визнавши поки місцеву владу.

Експерти зазначають, що незважаючи на те, що джерелами планів є різні, не пов'язані між собою люди, ця риторика виходить з одного центру. І зрозуміло, кому це є вигідним.

Росія щосили робить вигляд, що питання Криму вже вирішене, що "КримНаш" і про жодні інші варіанти не може навіть йтися. Проте проблема існує, адже санкції Заходу зав'язані саме на окупації українського півострова. Тож для кремля важливо, щоб Україна нарешті відмовилася від претензій на півострів. Відтак і діє непрямо, просуваючи через маріонеток та підкуплених політиків ідею "Кримозабуття".

УНІАН
Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру ім. Разумкова:

- З одного боку, дійсно є ознаки певної координації цих планів. Ймовірно, що працює єдиний центр, який, скоріш за все, розташований за межами нашої країни. Але я би не сказав, що всі люди, які виступають з такими ідеями, свідомо працюють на цей центр. Адже є люди, яких можна назвати скоріше не п'ятою колонною, а корисними ідіотами. І вони з різних причин, не розуміючи наслідків своїх заяв, намагаються привернути до себе увагу.

Офіційна точка зору російського керівництва, яку постійно публічно висловлюють, є такою, що питання Криму закрито. У самій Росії на нього навіть є табу на експертне обговорення. Тобто вони роблять вигляд, що цієї проблеми не існує. При цьому, вона нікуди не зникає. І російське керівництво, звичайно, не може не турбувати той факт, що санкції і перспективи відновлення нормальних стосунків із Заходом прямо зав'язані на звільнення Криму.

Проте наразі ніхто не бачить компромісу, за якого Путіну можна було б зберегти обличчя, як йому це допомагає робити Захід, водночас намагаючись не переступити через певні червоні межі, за якими вже буде порушення світового порядку, який базується на Гельсінських угодах, Паризькій хартії, на Уставі ООН.

У цій ситуації позиція України досить важлива. Зараз важливо не зробити якусь дурість із запропонованого, наприклад, відмовитися від Криму заради миру на Донбасі (це якраз те, що Путін ставив за мету, починаючи війну). Україна, а також ті експерти і політики, які це пропонують, повинні розуміти, що вони хочуть зробити за Росію її роботу. Причому конфлікт все одно не вирішується. Україна втрачає територію і нічого не отримує взамін. Жодних гарантій.

Важливо усвідомити: якщо не станеться якоїсь події із категорії "чорних лебедів" (події, які ніхто не очікує, на зразок розвалу Радянського союзу), то питання цього конфлікту лишиться щонайменше на десятиліття.

Тим не менш компроміси можливі. Якщо Росія почне займати якусь конструктивну позицію. Перший крок - визнання факту незаконної окупації Криму. А далі можна вже говорити про якийсь перехідний період, про умови, які Росія повинна виконати, наприклад, про повну демілітаризацію півострова. Тобто кожна сторона повинна зробити кроки на зустріч. Україна в свою чергу має заявити про незастосування військової сили та у відповідь на поступки Росії відновити постачання води та електроенергії до Криму тощо.

Євген Магда, директор Центру суспільних відносин:

- Зрозуміло, що ці плани об'єднані і їхні "вуха" ростуть з Росії. А в Україні є тільки ті люди, які їх озвучують. Люди різні. Більш чи менш вагомі. Наприклад, народний депутат Артеменко до оприлюднення цього плану взагалі нічим не був відомий в Україні. А тут, виявилося, що він так легко може дійти до Трампа чи до його радників і розповісти про свій план. Якщо кожен із 400 з лишком наших народних депутатів розповідатиме про свої плани примирення, то ми тут просто заплутаємося, як у дитячому мультику "Плутанина".

Логіка Росії цілком зрозуміла, вона викидатиме подібні плани через своїх агентів впливу до того часу, доки Захід не втомиться і не почне переговорний процес з нею за спиною України. Я думаю, що таким є російський план.

Україна на це має відповідати формулюванням власного бачення майбутнього Криму, майбутнього Донбасу. Нагадувати, що Крим - це Україна. Нагадувати, що Україна від нього не відмовиться. Ініціювати якісь конкретні дії, ухвалювати стратегію повернення Криму та Донбасу. Взагалі формулювати національні інтереси.

Якщо Україна буде грати в цих питаннях другим-третім номером, то рано чи пізно наші західні партнери скажуть: "Хлопці, а знаєте, давайте ви собі спокійненько розслабитеся, та й усе".

Тобто Росія користується тим, що має у світовій спільноті більшу вагу, більше грошей, і, відповідно, вона й надалі просуватиме подібні плани, які будуть про Україну, але без України. Це її логіка і найголовніше завдання - позбавити Україну суб'єктності і домовлятися про Україну без України.

У свою чергу Україні потрібно сформувати свій план і представити його насамперед своїм громадянам. Тому що пересічний громадянин бачить ці плани, в яких звучать начебто ж правильні речі: "мир", "припинення бойових дій на Донбасі", "повернення полонених" тощо.

Але варто розуміти: якщо ми відмовляємося від Криму, то невідомо, де Росія зробить наступний крок. У цьому випадку Росія як ведмідь-людожер, який один раз відчув смак людського м'яса і вже не зупиниться до самої своєї смерті.

Ольга Скичко

Наступна публікація