Взяти на контроль. Що змінить закон про особливий статус для УПЦ МП

В умовах гібридної війни, коли ворог не нехтує використовувати церкву, держава має захищатися, зазначають експерти.

Після Революції Гідності в Україні з'явилася тенденція до переходу вірян з Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) до УПЦ Київського патріархату або до інших конфесій.

Громади більшістю ухвалюють таке рішення зазвичай через небажання належати до церкви країни-агресора. У підсумку це виливається у протистояння, адже священики відмовляються виконувати рішення.

Ситуація з переходами викликає неабияке невдоволення представників УПЦ і РПЦ на чолі із Кирилом. Адже це означає не лише зменшення кількості парафій, але й втрату фінансових потоків.

Останній конфлікт стався 17 травня у селі Зоряне на Хмельниччині. Перед цим - 26 квітня у селі Бадівка на Рівненщині

ВідеоМосковський патріархат нишком привласнює майно церков, побудованих за кошти селян

Крім того, за три роки російської агресії представники Московського патріархату неодноразово фігурували в інформаційних потоках, з'являючись то на благословінні бойовиків на Донбасі, або відмовляючись вшанувати пам'ять загиблих на війні бійців АТО.

Тому за справу взялись політики. 

ОСОБЛИВИЙ СТАТУС УПЦ МП

2016 року у Верховній Раді було зареєстровано два законопроекти, метою яких автори називають захист національних безпеки України та убезпечення громадян від впливу антиукраїнської пропаганди, яку можуть просувати у релігійних організаціях.

Згідно з проектом закону "Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана державою-агресором" №4511, особливий статус передбачатиме підписання договору між державою і релігійною організацією, де остання бере зобов'язання поважати суверенітет, територіальну цілісність та закони України.

Санкції за порушення законодавства або встановлення факту співпраці з представниками мілітарно-терористичних угрупувань передбачають припинення діяльності організації. Водночас запропонований законопроект встановляє і зобов'язання держави – гарантувати права та безперешкодну діяльність релігійним організаціям. Крім того, наголошують автори проекту, документ не містить жодних обмежень щодо самих релігійних процесів та не забороняє якусь церкву. Автори та експерти-релігієзнавці переконані, що найбільший ризик існує для УПЦ МП. 

"Московський патріархат керує призначеннями священиків і надає ідеологічні барви для установки акцентів під час проповіді. За Конституцією церква в Україні відділена від держави, але держава не може спокійно дивитися, коли в церквах іде відверта антиукраїнська пропаганда. На жаль, зараз Московський патріархат є інструментом впливу на нас державою-агресором, яка вбила 10 000 громадян. Зайдіть до бази даних "Миротворець", скільки там є служителів Московського патріархату? Їх там кілька сотень! Тих людей, які з автоматами позували на фоні наших вбитих вояків, які робили проповіді, щоб відокремити частину України і приєднати її до Росії. Усі ці люди порушили законодавство і є злочинцями", - вважає нардеп Антон Геращенко.

СВОБОДА ВИБОРУ

Інший законопроект №4128 пропонує внести зміни у чинний закон "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо можливості зміни релігійними громадами підлеглості.

Законопроект має на меті забезпечити вірян правом на свідомий вибір церкви та врегулювати механізм переходу громади до обраного релігійного центру. Такий закон виглядає наразі актуальним, зазначають релігієзнавці. Тим паче, що УПЦ МП зі свого боку намагається наразі внести зміни до церковних статутів з тим, що заборонити громаді змінювати підпорядкування храмів

ПРОТЕСТИ

Обидва документи вже пройшли стадію розгляду в комітеті з питань культури і духовності тепер лише очікують на голосування парламентарів, яке мало відбутися 18 травня. Але порядок денний був настільки великим, що депутати просто не встигли розглянути церковні закони.

Тим не менш у цей день під стінами Ради на знак протесту зібрався мітинг представників УПЦ і вірян, які звинувачували народних обранців на посягання на їхню свободу віросповідання.

Хрестяться і читають "Отче наш": під Радою тихо мітингували священики

УПЦ МП звернулася до депутатів не ухвалювати церковні закони, погрожуючи натомість релігійною війною в Україні.

"Українська Православна Церква неодноразово наголошувала на небезпеці цих законопроектів, які мають не тільки антицерковний, але й антидержавний та антинародний характер, і їхнє прийняття призведе до релігійної ворожнечі, дискримінації та порушення свободи совісті та віросповідання. Реалізація цих законопроектів відкриє двері для релігійної війни та покладе негативний відбиток на Україну на міжнародній арені", - йдеться в офіційній заяві церкви.

На законопроекти відреагували навіть у Кремлі, назвавши їх "неприпустимими". А патріарх РПЦ Кирило направив звернення щодо цього Папі Римському, генсеку ООН, а також лідерам "нормандської четвірки".

Крім того церковні ініціативи в Україні активно засуджують на російських телеканалах, називаючи їх репресіями.

Відтак, думки експертів традиційно розділилися на "за" і "проти". Перші наголошують, що в умовах гібридної інформаційної війни, коли ворог не нехтує використовувати церкву, держава має захищатися. Адже якби УПЦ МП не торкалася політичних питань і не називала російсько-українську війну на Донбасі "внутрішнім конфліктом", державі Україна не довелося б реагувати на це таким способом.

Ті, хто виступає проти, зазначають, що такі закони суперечать Конституції та можуть викликати додаткову дестабілізацію у суспільстві.

Бригинець
community.hiblogger.net
Олександр Бригинець, автор законопроекту про особливий статус релігійних організацій:

- Жодним пунктом цього законопроекту не обмежуються жодні релігійні процедури. Таким чином, говорити про те, що це має якийсь стосунок до віросповідання як такого, безглуздо. Це суто демагогічні заяви, які робляться для того, щоб підняти більше галасу навколо якихось своїх політичних позицій.

Я хочу, щоб всі розуміли, що про жодну заборону церкви, а тим паче вплив на релігійні процеси чи саме віросповідання, взагалі не йдеться.

Що означає особливий статус. Для прикладу наведу один з пунктів: у тому випадку, коли церква підпорядкована державі-агресору, вона повинна підписати окрему угоду, в якій вона повинна визнати українське законодавство. Бо сьогодні ситуація достатньо дивна. Московський патріархат, зокрема їхні куратори в Москві, чітко заявляють "Крим - наш". Російська православна церква (РПЦ) про це говорить стовідсотково. Тоді виникає запитання: якщо РПЦ визнає Крим російським, а Московський патріархат є підлеглою структурою, то чи порушують вони українське законодавство й українську територіальну цілісність, чи ні? Чи діють вони так, як діє їхній куратор, їхній головний офіс, чи у них є окрема позиція?

Наступне запитання. Ми знаємо, що багато священиків, які належать до Московського патріархату, благословляють бойові дії проти України на Донбасі. Можливо, це позиція окремого священика, яка йде врозріз з позицією МП. Але для того, щоб ми це зрозуміли, потрібна спеціальна юридична заява церкви (угода з державою, - ред.), в якій вона підтвердить, що підтримує українське законодавство і що її діяльність не суперечить йому.

Було би дивно, якби ми в ситуації, коли Росія тисне на Україну різними способами, в тому числі інформаційними, закриваючи російські телеканали в Україні, обмежуючи доступ до інтернет-ресурсів, до російських пропагандистів, закривали б очі на те, що деякі з представників РПЦ в Україні є російськими пропагандистами.

І, безумовно, підписавши таку угоду, церква сама би фактично брала на себе відповідальність за те, щоб в її лавах не було таких людей, яких можна віднести до пропагандистів.

Юрій Решетніков
УНІАН
Юрій Решетніков, експерт з державно-конфесійних відносин:

- Цей законопроект про особливий статус абсолютно дискримінаційний. Його підписання означатиме, що Україна входить у суперечність з практикою Європейського союзу в сфері забезпечення свободи слова і віросповідання. І це, безумовно, матиме наслідки для держави Україна.

Керівник Всесвітньої ради церков пастор Олаф Фюксе Твейт вже закликав президента України і голову Верховної Ради відкликати законопроекти.

Я сам відвідую храм Української православної церкви МП. І я жодного разу не чув якоїсь антиукраїнської пропаганди. Більше того, я можу спокійно говорити, що 25% військовослужбовців на Сході України, на передовій лінії фронту, є вірянами УПЦ. Тому мені видається, що це є не більше ніж маніпуляції, намагання ввести суспільство в оману, обмовити церкву і на фоні цього робити якісь незрозумілі речі.

Мені видається, що народним обранцям є багато чим зайнятися на користь народу України, а не проти народу України. І власне те, що сьогодні 10 тисяч українських громадян вийшли під Верховну Раду відстоювати свої конституційні права, а перед тим 320 тисяч було зібрано підписів - громадяни звертаються до народних депутатів з проханням не голосувати за ці ганебні законопроекти.

Мені здається, що це наочне свідчення. Якщо народні обранці хоч трохи дослухаються до думки українських громадян, то вони не повинні йти проти свого ж народу.

Завідуючий кафедрою культурології НПУ ім.Драгоманова Віктор Бондаренко
Віктор Бондаренко, завідувач кафедри культурології НПУ ім. Драгоманова:

- Коли ми говоримо про державу і церкву, ми маємо на увазі стосунки двох суб'єктів, які з глибин історії розглядаються як рівноправні. І завжди дії цих суб'єктів урівноважувала відсутність втручання у справи один одного.

Сьогодні низка політичних сил зазначають (і це очевидно за низкою заяв і дій представників УПЦ МП), що ставлення до актуальних проблем суспільства, зокрема, до війни і миру, є різним з боку Київського патріархату, Автокефальної церкви, Греко-католицької церкви та УПЦ, яка перебуває у канонічній єдності з Московським патріархатом.

Відтак наша держава сьогодні зіткнулася з необхідністю в окремих аспектах по-різному ставитися до діяльності тих чи тих релігійних організацій. А законодавці зажадали відповідним чином врегулювати ці відносини.

Я думаю, що цей закон не буде порушувати свободу совісті чи відокремлення церкви від держави, тому що на глибинні речі він не посягає. Ніхто не забороняє діяти цим релігійним організаціям, ніхто не забороняє їм розвиватися, бути повноцінною юридичною особою. Єдине, що державу може не влаштовувати, - це ставлення до тих цінностей, які сьогодні держава пропагує.

Для прикладу наведу такий випадок, який всім кинувся в очі. Коли кілька років тому у Верховній Раді вшановували пам'ять загиблих в АТО, предстоятель УПЦ МП не піднявся, коли всі встали на хвилину мовчання. Це була дуже виразна дія.

Зазначу, що у цей час на території Російської Федерації найменша спроба зареєструвати громаду Київського патріархату негайно припиняється найнишівнішим способом. Вже чимало було таких випадків. А тут – Україна, яка не має нічого проти діяльності УПЦ МП, але хотіла би, щоб її цінності не оскаржувалися релігійними організаціями.

Наша ситуація багато в чому є унікальною. Коли УПЦ устами своїх очільників заявляє, що ми є церквою, яка об'єднує тимчасово окуповані території з рештою України, що і там, і тут є наші віряни, і що ми маємо працювати і там, і тут. Але ж якби ця робота не мала політичної складової, і люди дійсно просто збиралися б і молилися.

Я думаю, що для церкви найбільш природньо було би дистанціюватися від політики. Коли церква починає давати оцінки, що ми маємо справу з братовбивчим конфліктом, внутрішніми протиріччями... Навіщо воно потрібно церкві? У церкві треба молитися, а не давати політичні оцінки режиму. Я думаю, що такі неадекватні дії і приводять до відповідної реакції з боку законодавців.

Реакція є навіть у самому середовищі УПЦ МП, коли частина парафій висловлює бажання переходити до Київського патріархату чи УАПЦ. Було кілька випадків у західних областях України - на Волині, на Рівненщині тощо. Хоча зараз цей процес складний і болісний. І ось саме другий законопроект (про внесення змін до закону "Про свободу совісті та релігійні організації") пропонує врегулювати механізм переходу з однієї юрисдикції в іншу. Він адекватний часу і обережно вирішує ці проблеми.

Загалом, якби церква не торкалась політичної сторони питань, які розгортаються у країні, і не політизувала свою діяльність, ці питання і не поставали би.

Людмила Филипович
УНІАН
Людмила Филипович, завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ:

- Я спілкувалася з представниками різних церков, в тому числі і з представниками УПЦ МП. Ставлення до законопроекту різне, але це не так залежить від конфесії, скільки від парадигми мислення. І у Київському патріархаті є люди, які не дуже позитивно це сприймають, хоча в самому законі не вказані ні церква, ні власне держава-агресор. Він доволі обтічний у формулюваннях. Як кажуть, на злодії і шапка горить. Тобто ті, хто бачать у ньому небезпеку, відповідно, сприймають на свій рахунок.

Хоча я думаю, що цей документ є захисним законом з точки зору держави. І це природньо у таких форс-мажорних обставинах - захищати духовний простір держави. Тому що замало боротися на фронтах війни, треба ще боротися на фронтах війни духовної.

Але особисто мені не подобаються ідеї заборони. Як історик релігії можу сказати, що будь-яка заборона сприяє цементуванню, укріпленню і зґуртуванню тих, кого забороняють. У радянські часи у нас були заборонені греко-католики, свідки Ієгови і п'ятидесятники. І після отримання дозволу на існування вони вийшли найбільш згуртованими і дисциплінованими.

В умовах, в яких зараз перебуває Україна, потрібно обирати серединний шлях, який у свій час пропонував Будда. Держава має показати, що вона незадоволена тим, яку стратегію обрала та чи інша організація (причому це стосується будь-якої організації, адже у нас чимало громадських організацій, які працюють проти України). Далі потрібно дати часовий люфт для того, щоб люди зуміли зорієнтуватися, що робити далі.

Ви ж розумієте, що всередині УПЦ МП є дуже різні сили. Є представники кліру, які обсіли ласі місця, будучи настоятелями монастирів або керівниками єпархій. Вони є фактично як князі. Є там і абсолютні дурні люди, які лише дивляться у рот начальнику і роблять, що той скаже. І третя група людей - ті, які думають, яким багато чого не подобається, які, як Михайло Міщенко (заступник директора соціологічної служби Центру ім. Разумкова, - ред.) вимагають демонтажу цієї церкви з її примітивізмом, ритуалізмом і неповагою до прав і свобод людей. І ці люди поки перебувають у структурних межах цієї організації, бо не всі здатні так вийти, як у свій час дозволив собі німецький монах-католик Мартін Лютер.

Тому до цього питання треба підійти обережніше. Я маю велике сподівання на те, що суспільство має взяти в цьому участь. Треба лише пояснювати людям. Загалом зараз історичний процес дуже пришвидшився. Згадайте Андрія Ткачова, який ляпнув, що тут "майдануті", а потім зрозумів, що не втрапив у контекстуальність Майдану і втік з України. Нічого страшного не буде, якщо й решта таких звідси поїде. Я не буду плакати, як, наприклад, поїде намісник Києво-Печерської Лаври Павло.

Мені здається, що нинішній період нагадує передреформаційний час, коли церква погрузла у всіх гріхах і ні в кого досі не з'явилося сміливості виступити з критикою цих речей. Православ'я потребує ґрунтовного оновлення. Воно має пережити свою реформацію.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: