Збірна України ощасливила вболівальників на старті Євро-2012.
Збірна України феєрично розпочинає домашній чемпіонат Європи! Після першого туру команда Блохіна посідає першу сходинку в групі і має чудові шанси на вихід в плей-офф. Усе, про що ми лише могли мріяти напередодні цього матчу, втілилося в життя, стало реальністю.
УКРАЇНА - ШВЕЦІЯ - 2:1. СТАТИСТИКА МАТЧУ
Цю перемогу можна назвати вистражданою, а можна вважати закономірною. Її можна обізвати фантастичною, а можна й просто солідною. І все це буде правдою.
СУПЕРШЕВА І КО ВТЕРЛИ НОСА ШВЕДАМ
Бо простою, звичайною, посередньою вона, ця перемога, не могла бути за визначенням. Її чекали, немов сина з армії. Чи як угоду про асоціацію. Здається, ще трохи – і майже зневіришся. А вона – ось там, буквально за рогом, на відстані витягнутої руки.
Перемогу цю заслужили абсолютно всі. Її і вистачить на всіх, тому не треба ділитися. Як і не варто виокремлювати лише одного її творця чи героя.
УКРАЇНА - ШВЕЦІЯ - 2:1. ВІДЕО МАТЧУ
Усі без винятку футболісти задля неї зробили все, що могли. І навіть більше. Задля неї зробив усе, що міг, і наш тренерський штаб. А наш уболівальник навіть перевершив себе.
Можна, звичайно, було очікувати, що українці несамовито підтримуватимуть свою команду, що це буде щось на кшталт вболівання за Україну під час відкриття "Олімпійського" в матчі з німцями. Проте ми всі перевершили самих себе.
Такого п'янкого абсолютного щастя не відчувалося з часів німецького Мундіалю, на якому Україна пробилася до числа чільної вісімки. Такого почуття єднання, спільного ліктя не відчувалося з часів Майдану. Дякую усім нам за це відчуття. За ці почуття.
Цілком ймовірно, що вже завтра вони будуть трішки іншими. Що, незважаючи на хмільний присмак перемоги, стане нуртувати думка про те, що найскладніші випробування все ще попереду. Що і Франція, і Англія – таки сильніший опонент, аніж шведи. Але якщо це й станеться, воно буде потім. Колись пізніше. Завтра. Чи післязавтра. Нині ж ми маємо повне право зупиняти миттєвість. І стверджувати, що вона чудова.
А ще ми можемо стверджувати, що попри неоднозначний характер товариських матчів, Україна змогла довести, що козацького роду.
Блохін обіцяв, що проти Швеції буде зовсім інша гра, ніж проти Австрії та Туреччини. Відверто кажучи, вірилося непросто. Але Блохін своє слово дотримав.
Як, зрештою, і свою віру в хлопців. Під час товариських зустрічей наш головний просто дав можливість проявити себе практично всім виконавцям. Але вибір зробив, як виявилося, вже після першого поєдинку – проти Естонії.
Стартовий склад у грі проти Швеції був майже ідентичним естонському. За одним лише винятком – замість Девіча на вістрі атаки опинився Шевченко. Чи ризикував Блохін? Безсумнівно. Не складись гра у нашого зіркового нападника, і крайнім виявився б тренер. Зрештою, а як же інакше? Проте Блохін ризикнув і виграв.
Шлях до перемоги виявився складним. У чому в чому, а саме в цьому сумніватися не доводилося. Швеція – то ніби австрійці з турками в одному флаконі. Добротна, навіть солідна команда, з необхідним досвідом, із умінням і грати, і тримати удар.
Таких голими руками не візьмеш. Щоб здолати скандинавську впертість, зламати їхню академічність, потрібна пристрасть, емоції, бажання. А ще – швидкість. Допоки наші не включали додаткових обертів, гра проходила за чужим сценарієм. Швеція, немов вправний боєць-важковаговик, не вирізнялась особливою рухливістю чи імпозантністю, проте чудово розуміла, що свого шансу неодмінно дочекається. Не миттям, так катанням.
Пригадуєте удар Ібрагімовича в стійку наприкінці першої половини гри – то був їх шанс. Вони знали, що робили. Вони знали, що робити. Удачі їм лише тоді не вистачило. І всі наші першотаймові моменти вкупі навряд чи перевершать один той удар навіженого Златана.
Шведів треба бити натиском і міццю.
Але сталося навпаки. Ібрагімович, якого пильнували, наче зіницю ока, протаранив наш центр захисту, немов хвацький виконроб шматок гіпсокартону. О горе, о трагедія. "Олімпійський" затих, принишк. У дівчат – жовта фарба з очей. Від сліз.
Але Ще не вмерла! Випростались, видихнули, вичавили все до краплі. Зуміли відповісти ударом на удар. А потім узагалі дотиснули розгублених шведів, примусили їх помилятися.
Шева, Шева, Шева! Стадіон вітав свого героя. І хоча домовилися, що обійдемося без виокремлення, все ж не вийде. Бо заслужив. Зміг. Уособив. І вихлюпнув. Майже списаний на берег, майже відправлений до Америки, майже вихолощений травмами та віком. Але саме він, Андрій Шевченко, виявився живішим усіх живих. Дякуємо, що ти є.
Хвилини надії і сподівання тягнулися довго. Вони не були солодкими, але не зникала віра, що переможемо. Не могли програти. Не могли випустити цю перемогу. Навіть після того, як наш центр захисту помилився вдруге в цьому матчі, пропустивши на ударну позицію Елмандера. Навіть і тоді, коли в останній бій пішли шведські стовпи оборони. Ми вірили, що перемога буде за нами. Ми за ціною не стояли. Ми творили історію.
І нехай сьогодні буде байдуже, яким буде завтра. Яким стане для нашої національної команди другий змагальний день. То буде потім. Нині ми заслужили на те, аби бути хоч трішки щасливими.
Олександр Солнцев